Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

Автобіографія

Славік Бігун: Сім біографічних фактів

В’ЯЧЕСЛАВ (СЛАВІК) БІГУН: СІМ БІОГРАФІЧНИХ ФАКТІВ

  • Перший правник, юридичний журналіст і перекладач у родині.
  • Професіонал із міждисциплінарною підготовкою. Вивчав право і соціологію, журналістику і політологію та іноземні мови в університетах і установах Гааги і Гейдельберга, Києва і Львова, Страсбурга і Торуня, Флоренції і Хартфорда. Зокрема, успішно (з відзнакою) закінчив Львівський університет ім. І. Франка (1997), магістратуру юридичного факультету Коннектикутського університету в США (1998), аспірантуру денної форми Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України (2003).
  • Професійний громадський діяч. Перший керівник Об’єднання студентів-правників (голова, 1994-1997), Української асоціації студентів-правників (президент та виконавчий директор, 1996-1997), Координаційної ради молодих юристів України при Міністерстві юстиції України (голова, 2007-2010) – одні з перших молодіжних правничих громадських організацій та інституцій в новітній Україні. Ініціатор Всеукраїнського тижня права, Міжнародного правничого конкурсу ім. В. М. Корецького (Volodymyr M. Koretsky International Law Competition), спів-ініціатор Форуму молодих юристів України. Нагороджений найвищою відомчою відзнакою Мін’юсту «Почесний знак Міністерства юстиції України». Рекомендований Координаційною радою молодих юристів України до нагородження почесним званням «Заслужений юрист України».
  • Професійний викладач. Викладач зі студентських років (вперше прочитав лекцію на 2-му курсі (1993) юридичного факультету – за дорученням професора з теорії держави і права, професійно займається викладацькою діяльністю з 2003 року. Досвід викладання іноземним студентам, підготовки студентських команд до національних і міжнародних конкурсів. Співавтор посібника «Юридична дидактика», рекомендованого Міністерством освіти та науки України.
  • Професійний філософ права. Вчений-юрист – дослідник переважно у сферах філософія права, Європейське право прав людини, конституційне право, порівняльне правознавство. Перший аспірант (стаціонару) Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України зі спеціальності «Філософія права», відповідальний секретер і член редколегії спеціалізованого міжнародного ВАКівського часопису «Проблеми філософії права» (Philosophy of Law Issues), член редколегії журналу «Філософія права та загальна теорія права». Кандидат юридичних наук (захистив кандидатську дисертацію у день 80-річчя наукового керівника – професора В. Д. Бабкіна (18.06.2004)). Готує дослідження на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (зі спеціальності «Філософія права»): у 2011 році за результами дослідження видав монографію «Філософія правосуддя: ідея та здійснення» (депонована в Бібліотеці Європейського суду з прав людини).
  • Професійний юридичний журналіст. Ще в школі видавав газету. Головний редактор загальнонаціонального професійного видання «Юридична газета» (2006-2008). Випускник Школи професійної журналістики "НОВА УКРАЇНА" (2009). Незалежний журналіст і документаліст (автор кількох документальних фільмів, оглядів), публікацій на тему кіно.
  • Професійний публіцист. Автор більше 500 публікацій у таких жанрах, як наукові статті, юридична публіцистика, переклади, журналістські розслідування, репортажі, інтерв'ю.

В'ячеслав Бігун - науковий співробітник (на громадських засадах) Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини.

ВЯЧЕСЛАВ (СЛАВИК) БИГУН: СЕМЬ БИОГРАФИЧЕСКИХ ФАКТОВ

  • Первый юрист, юридический журналист и переводчик в семье.
  • Профессионал с междисциплинарной подготовкой. Изучал право и социологию, журналистику и политологию и иностранные языки в университетах и ​​учреждениях Киева и Львова, Гааги и Гейдельберга, Страсбурга и Торуня, Флоренции и Хартфорда. Успешно (с отличием) закончил юридический факультет Львовского университета им. И. Франко (1997), магистратуру юридического факультета Коннектикутского университета в США (1998), аспирантуру дневной формы Института государства и права им. В. М. Корецкого Национальной академии наук Украины (2003).
  • Профессиональный общественный деятель. Первый руководитель Объединение студентов-юристов Львовского университета им. И. Франко (председатель, 1994-1997), Украинской ассоциации студентов-юристов (президент и исполнительный директор, 1996-1997), Координационного совета молодых юристов Украины при Министерстве юстиции Украины (председатель, 2007-2010) – одних из первых молодежных юридических общественных организаций и институтов гражданского общества в новейшей Украине. Инициатор Всеукраинской недели права, Международного юридического конкурса им. В. М. Корецкого (Volodymyr M. Koretsky International Law Competition), со-инициатор Форума молодых юристов Украины. Награжден высшей ведомственной наградой Министерства юстиции Украины «Почетный знак Министерства юстиции Украины». Рекомендован Координационным советом молодых юристов Украины к награждению почетным званием «Заслуженный юрист Украины».
  • Профессиональный преподаватель. Преподаватель со студенческих лет (впервые прочитал лекцию на 2-м курсе (1993) юридического факультета – по поручению профессора теории государства и права, профессионально занимается преподавательской деятельностью с 2003 года). Опыт преподавания иностранным студентам, подготовки студенческих команд к национальным и международных конкурсам. Соавтор учебника «Юридическая дидактика», рекомендованного Министерством образования и науки Украины.
  • Профессиональный философ права. Ученый-юрист – исследователь преимущественно в сферах философия права, Европейское право прав человека, конституционное право, сравнительное правоведение. Первый аспирант (стационара) Института государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины по специальности «философия права», ответственный секретарь и член редколлегии специализированного международного ВАКовского журнала «Проблемы философии права» (Philosophy of Law Issues). Кандидат юридических наук (защитил кандидатскую диссертацию в день 80-летия научного руководителя – профессора В. Д. Бабкина (18.06.2004)). Продолжает подготовку докторской диссертации по философии правосудия (в 2011 году издал монографию «Философия правосудия»).
  • Профессиональный юридический журналист. Еще в школе издавал газету. Главный редактор общенационального профессионального издания «Юридическая газета» (2006-2008). Выпускник Школы профессиональной журналистики «НОВАЯ УКРАИНА» (2009). Независимый журналист и документалист (автор нескольких документальных фильмов, обзоров).
  • Профессиональный публицист. Автор более 500 публикаций в таких жанрах, как научные статьи, юридическая публицистика, переводы, журналистские расследования, репортажи, интервью.

Вячеслав Бигун - научный сотрудник (на общественных началах) Института государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, юрист Секретариата Европейского суда по правам человека.

 

Dr. iur. VYACHESLAV (SLAVIK) BIHUN: SOME BIOGRAPHICAL FACTS

  • Ukrainian professional with a multi-disciplinary training. He studied law and sociology, journalism and political sciences as well as foreign languages ​​in universities and institutions in Kyiv and Lviv, the Hague and Heidelberg, Strasbourg and Torun, Florence and Hartford. He successfully (with honors) graduated from Law Faculty of the I. Franko Lviv National University (1997), Master's Program of the University of Connecticut School of Law (1998), PhD Program of the V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine (2003).
  • Professional public figure. Dr Bihun was the first leader of three newly founded youth legal organizations and institutions of civic society in the modern Ukraine: Law Student Union of the I. Franko Lviv National University (head, 1994-1997), the Ukrainian Law Students Association (president and CEO, 1996-1997), the Young Lawyers Council of Ukraine under the Ministry of Justice of Ukraine (head, 2007-2010). In the latter capacity, he initiated and organized with his colleagues the Ukrainian Week of Law, the Volodymyr M. Koretsky International Law Competition, co-initiated the Young Lawyers of Ukraine Forum. For his achievements, he was awarded the highest award of the Ministry of Justice of Ukraine «Honourable Decoration of the Ministry of Justice». Also he was recommended by the Council of Young Lawyers of Ukraine to be awarded the honorary title «Merited Lawyer of Ukraine», the highest professional state award in Ukraine.
  • Professional legal educator. Dr Bihun was law instructor from student years (read his first lecture as a 2nd year law student (1993) at the professor’s request; professionally in teaching since 2003). He has experience in teaching international students, coaching student teams for national and international competitions. A co-author of the first Ukrainian textbook on «Legal Didactics», recommended by the Ministry of Education and Science of Ukraine.
  • Professional philosopher of law. Dr Bihun researches primarily in the areas of philosophy of law, European human rights law, constitutional law and comparative law. He was the first PhD student at V. M. Koretsky Institute of State and Law, the Ukraine’s leading legal research institution, is executive secretary and a member of the editorial board of the international specialized journal «Philosophy of Law Issues». Doctor of Law since 18.06.2004. Dr Bihun prepare his second doctoral thesis in philosophy of justice (in 2011 published a monograph «A Philosophy of Justice as a Judicial Process»).
  • Professional legal journalist. Dr Bihun published a first newspaper while in high school. Editor and editor in chief of a leading national professional publication «Legal Gazette» (2006-2008). Graduate of the School of Professional Journalism «New Ukraine» (2009). Independent journalist and documentalist (produced several documentaries).
  • Professional publicist. Author of more than 500 publications in such genres as scholarly articles, translation, journalistic investigations and interviews (see the publication list at www.bihun.info).

Presently Dr Bihun is a research fellow at V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine and a lawyer of the Secretariat of the European Court of Human Rights.

1.02.2012

 

У ПОШУКАХ САМОГО СЕБЕ / Славік Бігун

Кажуть, що душа, перевтілюючись, обирає своє наступне місце нароодження. І - сім’ю, у якій їй народитися.

Вірю: моїй душі поталанило – і з сім’єю, і з місцем народження, і, поки що, з долею.

У мене чудові люблячі батьки й родина. І народився я у мальовничому та етнічно колоритному закарпатському місті, названому Тячів, що на правому березі річки Тиса – неподалік географічного центру Європи.

Кожен, хто волею долі опиниться тут , матиме тут шанс відчути себе в гармонії з природою, і з самим собою. Тобто, зі своєю душею, внутрішнім світом.

Саме пошук внутрішньої гармонії, самого себе в динаміці стосунків з людьми й оточуючим світом - це і є моє життя у різних його проявах на різних стежках цього шляху.

 

ПРО ІМ’Я, БАТЬКІВ І … СУДОЧИНСТВО

Йшов 1973 рік. Елвіс Преслі став супер-кумиром. Брежнєв поїхав до США. Американські солдати нарешті покинули Вєтнам. Цього ж року Доля звела моїх батьків, а закоханість не дала їм розійтися. Розповідають, що першим закохався тато, відтак – мама. Невдовзі Марія і Степан Бігуни та їхні рідні й друзі гуляли на весіллі.

Це було 9 лютого 1974 року. Рівно через 9 місяців на світ з’явився хлопчик, якого вони вирішили назвати Славік. «І молодим, і старим ти будеш Славіком. Так тебе називатимуть завжди», - так пояснили вони опісля мені свій вибір «нестаріючого імені». (Цей факт у 2006 став визначальним, коли я вирішив друкуватися в «Юридичній газеті» під іменем Славік Бігун.)

Звісно, тоді батьки обрали більш «офіційне» ім’я: старослов’янське «В’ячеслав» (кажуть, це значить «велика слава»). Воно пасує до мого імені по-батькові (В’ячеслав Степанович). Це ім'я теж мені імпонує, бо цим віддається шана моєму татові: чуючи його в зверненні, мені хочеться вірити, що йдеться не стільки про повагу до мене, як до мого тата - адже ім'я людини добре сказане, несе в собі позитивну енергію самій людині. Але частіше, особливо ближчі мені люди, називають мене Славіком. Таке звертання, вважаю, зближає.

Найбільше в своєму житті я завдячую своїм Мамі та Татові

Від Мами, з-поміж іншого, я перейняв оптимізм і людяність, а також - скромність, що межує із самообмеженням; від Тата – доброту, критичність і принциповість. У сукупності ці та інші якості вплинули на формування моє як особистості.

Додам рефлексію: нерідко, дізнаючись про історії інших людей, порівнюючи, задумуюся: «Господи, як мені поталанило, що в мене такі чудові батьки!». Стає моторошно при думці, яким би я був без них. І - без своїх бабусь і дідусів.

Мої бабусі передали мені почуття турботливості

Одна з яких, Марія Федорівна. Вона донині здравствує і принагідно розповідає веселі історії з мого дитинства, проведеного в селі. Марія Федорівна - мама п'яти дітей, за визначенням і за суттю - Мати-героїня України.

Моя інша бабка – Ганна Михайлівна працювала сортувальницею на пошті. Вона часом дарувала мені поштові марки, які я належно, за різними критеріями, укладав. Це, мабуть, і розвинуло мою здатність до систематизації.

Бабця також хотіла навчити мене угорської (мої батьки, до речі, нею майже вільно володіють). але тут я проявив характер. Мені вдалося настільки старанно сховати абетку з угорської, що ні вона, ні я не змогли її віднайти. Про це я щиро згодом пошкодував, і, попри відносні успіхи в опануванні ряду романо-германських мов, я так і не осилив «мадярської» (правда, навчаючись в університеті, дещо, але не надовго, підучив її перед візитом до Будапешту).

Одне з моїх найглибших переживань – відчуття очей моєї бабці Ганни. Після школи я вчився у Львові й щоразу приїжджаючи до Тячева навідував її. Вона дивилася мені в вічі, брала мене своїми усипаними випуклими венами руками, люблячи гладила по обличчю, наче хотіла відчути кожну його частинку і шепотіла: «Славіку, я молюся за тебе». Відтак вона люблячи цілувала мене. Так, що я наче відчував дотик її душі.

Цей дотик, мабуть, і є тим, що називають почуттям любові. Його важко передати словами, натомість, легше відчути. Й це оберігає. Мабуть, саме такі відчуття є тим, що в християнстві називають благословенням. Пригадую, що коли вирішив балотуватися в декани факультету правничих наук Могилянки, я поділився благословення бабці Марії. Вона благословила. І це мене ще більше надихнуло в моїх намірах і діях.

Вірю, що бабусі – це обереги любові, вони – наші живі святі. Наші мами - теж (моя мрія - якось увіковічнити це, можливо пам'ятником матері в моєму місті; краще, матері з дитиною)

А що ж дідусі? Це - ті, хто є для нас зразком мужності та мудрості. І ще, за материнською лінією, передає нам у спадщину свою лисину (якщо така є).

Юрій Іванович Бігун – мій дідусь, яким я завжди пишатимусь. Є такі слова: "його світлий образ"... це про нього - він залишається зі мною. Його активне життя, принциповість й неабияка життєлюбність завжди надихали й продовжують надихати мене. У юності він вирізнявся активністю та дієвістю. У нашій родинній колекції є витяги зі старих газет, які це відображають. Але з ним трапився нещасний випадок, наслідок – ампутація обох ніг. Знайшовши в собі сили, він таки «став на ноги», хоч і протезні, й пішов далі.

Разом із бабцею, попри нелегкі, злиденні післявоєнні роки, вони виховали чотирьох дітей, і благородно прожили довге життя. Драматичне і героїчне, просте й достойне. Мій дідусь, якось я дізнався, в 1938-39 роках, тоді гімназистом, боронив рідну землю і виборював самостійність Карпатської України – разом з іншими хлопцями-гімназистами, озброєними гвинтівками – він безперспективно, але завзято виступив проти окупантських військ, оснащених танками. Згодом дідусь пройшов і Велику Вітчизняну Війну, боронячи рідну землю, звільняючи братські землі від нацистських окупантів. У нього була масса нагород, за кожною з яких своя історія.

Уже після війни, втративши ноги, дідусь – інвалід I-ої групи – працював «на пошті». Зокрема й на пенсії. Деякі ненависники хотіли позбавитись його цієї можливості. Однак він щоразу, не без допомоги добрих людей, він був здатних відстояти себе й свою спроможність працювати. Жити і – попри перешкоди – рухатися вперед (у пам’яті закарбувалася картина: йде мій дідусь – не на своїх ногах, на протезах – на роботу й з роботи – додому. Ми жили разом у невеликій квартирі неподалік від його роботи.)

Образ «руху вперед», поступу допомагає й мені рухатися вперед

Якось, відносно нещодавно, мого Тата (він, як дідусь, працює в поштовому зв’язку) явно незаконно звільнили з роботи. Ми звернулися до суду: тим більше, що до профспілки всупереч закону за згодою на звільнення попередньо не зверталися; суд же дав профспілці мождивість розглянути це питання знову. Думав, що згоду не дадуть. Але я був шокований, коли довідався про зворотне. Мені наче відрізали ноги, земля провалилася під ногами. Відчувалася зрадженість, ницість цього вчинку. Хотілося кричати. Коли дізнався про це, то я стояв на підвищенні на території пошти, й тоді до мене повернувся образ мого дідуся: я бачив його, він із труднощами рухався вперед.

Той образ, образ мого дідуся допоміг мені рухатися далі. (Зрештою, в суді ми довели нелегітимність самої профспілки, а відтак і її рішень, а ще через деякий час сама профспілка в подібній до попередньої ситуації стала на захист батька – попри шалений тиск з боку обласного керівництва пошти.)

Додам: мій дідусь любив мир. Він – миролюбець. Бо пройшов жахливу війну, був ранений. Якось (як з’ясувалося, незадовго до смерті) я спитав його (маю цей запис на відео) про те, що б він побажав наступним поколінням. У нього на його очах виступили сльози і він відповів: «Миру!».

Знаєте, важко збагнути це побажання сповна, бо ніколи не був на справжній війні. Але із розповідей дідуся, моїх старших вчителів, перегляду фільмів і хронік (а в світі й нині йдуть війни), здається, мені принаймні частково вдалося збагнути це прагнення - до миру, як зовнішнього, так і внутрішнього.

Інший мій дідусь, Василь Федорович, був лісничим. У дошкільні та шкільні роки (особливо на канікулах) я жив у нього в селі, яке називається Округла. Бо знаходиться майже в лісі, в горах.

Закарбувалися в пам’яті, наче дороговкази, стежки, якими ходив у дитинстві. Мені видається, що зможу йти ними всліпу - я так часто тоді виганяв і приганяв корів, ходив по гриби, через ліс проходив з одного села в інше, де жила наша родина. І зараз, хоч і мешкаю в «асфальтному» місті, в глибині душі відчуваю наповнення від тамтешніх природної краси, простору й широти безмежних гірських лісів і просторів. Я закриваю очі й це відчуття щоразу наповнює мене… Силою і водночас малістю причетності свого існування до цього безмежного світу… Якось недавно мене спитали рідні, з якими я мав побачитися, що тобі привезти - я попросив води - тієї води, яку я пив у дитинсті - води - образу життя - мого рідного краю.

Маю теж сильне відчуття, але – контрастне – нестерпності до несправедливості

Пригадую турбулентне літо 1991 року. Я з батьком повернувся зі Львова після невдалої спроби поступити в університет. На станції нас зустрів рідний брат моєї мами. Й переказав страшну звістку: вбили нашого дідуся. Це важкі спогади. Перша серйозна втрата в моєму житті.

Згодом мені довелося бути на судовому засіданні. Слухалася кримінальна справа щодо особи, звинуваченої в порушенні правил дорожнього руху, що спричинили смерть мого дідуся. Я не можу коментувати рішення суду, бо не бачив документів. Але мене вразила та, на мою думку, зверхність і цинізм*, з якими суддя вів процес, неповага, з якою він ставився до мої бабки. З огляду на це суд здався мені якимсь нелюдським, негуманним.

(*Цікаво, що доля звела мене, наче випадково через 15 років, знову з тодішнім суддею. Він, як з'ясувалося, пішовши на пенсію, зайнявся адвокатською діяльністю. Під час судового засідання у кабінеті іншого судді, «адвокат», я б сказав, фривольно, здалося, навіть нахабно, ввійшов до кабінету судді й почав «прогружати» його якоюсь своєю справою в тональності зверхності.)

Як мені тоді - в 1991 році - здалося, підсудного, який отримав незначний строк, майже виправдали. Тим самим частково переклавши вину на самого дідуся. Мене переконували: суддю підкупили; не знаю цього, але й не виключаю. Знаю, однак чітко, що відтоді відчуваю глибоку відразу до «підкупного» судочинства. Вважаю, що воно кривдить людські душі всіх, й передусім тих, хто, звертається до суду, шукаючи справедливості. Мені здається, що судді, які відчули скривдженість, якщо вони Люди, не мали б кривдити інших. Можливо цього не переживали багато хто з, так би мовити, підкупних суддів, які свідомо чи несвідомо так роблячи, перетворюються в торговців людськими долями (мій колега називає це торгівлею правом як товаром або «ярмарком правосуддя», але мені видається, що йдеться, радше, про торгівлю людськими долями).

15 03 2007

Читайте також (далі буде):

  • «ФІЛОСОФ», ЩО СТАВ ЮРИСТОМ
  • ОДНОГО РОКУ В АМЕРИЦІ
  • НІМЕЦЬКІ ТА УКРАЇНСЬКІ БУДНІ ЮРИСТА МЕГА-ЮРФІРМИ
  • З ГОЛІВУДУ ДО «КОРЕЦЬКОГО»
  • ЮРИСТ, ЩО СТАВ ФІЛОСОФОМ ПРАВА
  • І Я БУВ БІЛЯ СТІН ТВОЇХ, ГЕЙДЕЛЬБЕРГ!
  • МІЙ ПЕРШИЙ І НАЙВАЖЛИВІШИЙ СУДОВИЙ ПРОЦЕС
  • МОЇ ВЧИТЕЛІ, ВКЛОНЯЮСЬ ПЕРЕД ВАМИ
  • МОЯ ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ
  • ВОНА: ЛЮБОВ, ЖІНКА І БАТЬКІВЩИНА
  • ЮРИДИЧНА ЖУРНАЛІСТИКА ЯК ПУБЛІЦИСТИЧНА ЮРИСПРУДЕНЦІЯ
  • ФІЛОСОФІЯ ВИХОВАННЯ ПРАВНИКА
  • ЖИТТЯ ЮРИСТА ЯК ПРОЦЕС ТВОРЕННЯ ДОБРА І СПРАВЕДЛИВОСТІ


 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign