Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

З

ЗАБІГАЙЛО Володимир Костянтинович (27.V 1944, Київ)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1984, професор з 1990. Закін. 1967 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Протягом 1967–88 працював в Ін-ті д-ви і права ім. В.М.Корецького АН УРСР: аспірант, наук. співробітник, зав. відділу. З 1988 викладав в Ін-ті міжнар. відносин Київ. ун-ту, згодом завідував тут кафедрою порівн. правознавства, був заст. директора. В 1992–95—співробітник посольства України в США, після чого знову завідував кафедрою порівн. правознавства в Ін-ті міжнар. відносин. Від 1998—заст. міністра юстиції України, уповноважений з питань дотримання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950. Досліджує питання методології порівн. правознавства, співвідношення права і політики, прав людини. Праці: «Проблеми прогалин у праві» (1974, премія АН УРСР), «йраво і суспільство. Нові проблеми і методи буржуазного правознавства» (1981), «Сучасна буржуазна політико-правова ідеологія» (1985, у співавт.), «Конституція США: декларації і дійсність» (1987, у співавт.), «Еволюція сучасної держави і права. Теоретичні аспекти» (1991, у співавт.).        М. П. Зяблюк.

ЗАБІГАЙЛО Костянтин Семенович (1.І 1915, м. Біла Церква, тепер Київ. обл.—13.ХІІ 1996, Київ)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1967, професор з 1969. Закін. 1940 юрид. ф-т Київ. ун-ту, 1952—Дипломатичну академію МЗС СРСР (Москва). У 1940–43 працював в органах прокуратури Ростов. обл. (Росія), Туркменістану, м.Києва. Протягом 1944–67—в МЗС УРСР: референт, 1-й секретар, пом. міністра, радник. Від 1967 викладав у Київ. ун-ті: доцент, професор, декан (1978–80) ф-ту міжнар. відносин. Досліджував питання міжнар.-правової діяльності України. Осн. праці: «Українська РСР—на міжнародній арені» (1963), «Українська РСР в Організації Об’єднаних Націй» (1964), «Українська РСР у міжнародних відносинах» (1969), «Уроки історії та сучасність» (1985).

М. П. Зяблюк.

ЗАВАДОВСЬКИЙ Петро Васильович [10 (21).І 1739, с. Красновичі Стародубського полку, тепер Унечського р-ну Брянської обл., Росія—10 (22).І 1812, Санкт-йетербург]—рос. держ. діяч, сенатор з 1780, граф. Походив з укр. старшинсько-козац. роду. Навчався в Оршанській єзуїт. школі, потім—у Київ. духовній академії. З 1767—секретар Малорос. колегії, згодом військ. канцелярист, керуючий секр. канцелярією генерал-губернатора Малоросії й. О. Румянцева-Задунайського у Глухові. Брав участь у рос.-тур. війні 1768-74 та підготовці Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774. У 1776–77—кабінет-секретар і фаворит рос. імператриці Катерини ІІ. За царювання Олександра І був головою комісії із складання законів, керував роботами з проведення адм. реформи та реформування Сенату. Виступав за надання останньому законод. функцій. З 1802—міністр нар. освіти. Тимчасово виконував обов’язки міністра юстиції. З 1810—голова департаменту законів Держ. ради. Сприяв відкриттю Харків. ун-ту (1805), багатьох шкіл і училищ, прийняттю нових статутів для вищих навч. закладів.

Літ.: Письма графа й. В. Завадовского к братьям Воронцовым. Архив кн. Воронцова, кн. 12. М., 1877; Письма гр. П. В. Завадовского к фельдмаршалу гр. Г. А. Румянцеву. «Старина и новизна», 1901, кн. 4; Звягинцев А. Г., Орлов Ю. Г. Тайные советники империи. М., 1995.

Л. В. Федоренко.

ЗАВИЦЬКИЙ Герман Степанович [28.ІX (10.X) 1882, м. Фраунбург Голдининського пов. Курляндської губ., тепер Латвія—р. і м. см. невідомі]—рад. держ. і політ. діяч. Закін. профшколу. Працював слюсарем на Рос.-Балт. паровозобуд. заводі в Ризі, там 1905 вступив до РСДРй(б). За участь у рев. русі відбував заслання у Сибіру (1908–17). Після Лют. революції 1917 приїхав до Харкова, де працював слюсарем на одному із заводів, продовжував рев. діяльність. У жовтні 1920 призначений заст. голови «Укрелектро». З 1922 по 1924—заступник голови Електротехнічного тресту Центр. р-ну (ЕТЦР) і уповноважений по електротех. пром-сті в Україні. В 1924–29 очолював Харків. окружну контрольну комісію Роб.-сел. інспекції. У 1929–34 був головою Верх. Суду УСРР. Протягом 1934–38—уповноважений Комісії сприяння вченим від Раднаркому СРСР в Україні. Заарештований 12.ІV 1938. Особлива нарада НКВС СРСР 17.XІ 1939 засудила З. на 5 років заслання. Рішенням військ. колегії ВС СРСР від 19.ІІІ 1955 справа стосовно З. припинена за відсутністю складу злочину.      В. М. Чисніков.

ЗАВОРОТЬКО Павло Петрович (22.VІІІ 1924, с. Гнатівка, тепер Новомосковського р-ну Дніпроп. обл.—16.ІХ 1984, Київ)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1969, професор з 1969. Закін. 1952 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Відтоді в цьому вузі: викладач кафедри д-ви і права, аспірант; з 1955—ст. викладач, з 1960—в.о. доцента кафедри цив. права. У 1961–74—декан юрид. ф-ту. Одночасно (з 1964) очолював створену з його ініціативи першу в СРСР кафедру рад. процес. права. В 60–70-х рр. читав лекції в ун-тах йольщі, Чехословаччини, Румунії, Югославії, США. Входив до складу делегацій УРСР на 24-й і 25-й сесіях ГА ООН. 1976 ВАК СРСР на підставі необгрунтованих звинувачень позбавила З. наук. ступенів і вч. звань; ученого було звільнено з роботи. 1997 ВАК України визнала дипломи доктора і кандидата юрид. наук, атестати доцента і професора, видані З., дійсними.

З. досліджував питання викон. провадження, теорії цив.-процес. права, захисту майнових прав гр-н та ін. Брав участь у розробці «Науково-практичного коментаря до Цивільно-процесуального кодексу Української РСР» (1973), Віденської конвенції про право міжнар. договорів 1969 та ін. Осн. праці: «йрактичний посібник з радянського цивільного права» (1966); монографії «Судове виконання» (1967), «Непозовне провадження в радянському цивільному процесі» (1969), «Процесуальні гарантії виконання судового рішення» (1974).

Літ.: Про поновлення наук. ступенів і вч. звань Заворотьку Павлу Петровичу. «Бюлетень ВАК України», 1997, № 2.  С. П. Заворотько.

ЗАГУРСЬКИЙ Леонтій Миколайович (червень 1847, м.Путивль, тепер Сум. обл.—13.ІІІ 1912, Харків)—укр. і рос. правознавець, доктор цив. права і професор з 1881. Закін. 1872 юрид. ф-т Харків. ун-ту. Від 1874 після захисту магіст. дис. «йринципи римського цивільного і кримінального процесу» і до кінця життя працював у цьому ун-ті (за винятком 1877–79, коли З. вивчав рим. і цив. право в ун-тах Відня, Геттінгена, Мюнхена і йарижа): приват-доцент, доцент, а з квітня 1881 (після захисту докт. дис. «Особисті стосунки між батьками і дітьми за римським та французьким правом. Вчення про законнонародженість і незаконнонарод-женість за римським правом» 1880)—екстраординарний професор кафедри рим. права, з квітня 1882—ординарний, а з січня 1900—засл. професор. Протягом 1891–1905—декан юрид. ф-ту.

Досліджував переважно рим. сімейне право. Автор праць «Вчення про батьківську владу за римським правом» (1895), «Елементарний підручник римського права» (1898), «Досвід історії юридичного факультету імп. Харківського університету» (1906), яка увійшла до ювіл. видання «Юридичний факультет Харківського університету за перші сто років його існування (1805–1905)» (1908).

Літ.: Мелихов В. А.  Л. Н. Загурский, профессор имп. Харьков. ун-та. X., 1912.      Ю. Я. Касяненко.

ЗАДОРОЖНІЙ Олександр Вікторович (26.VІ 1960, м. Красний Кут Луг. обл.) – укр. правознавець, держ. і громад. діяч, канд. юрид. наук з 1988, чл.-кор. АПНУ з 2004, з. ю. України з 2000. Закін. 1982 ф-т міжнар. відносин та міжнар. права Київ. держ. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка (тепер Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка). Відтоді – в цьому вузі: асистент кафедри міжнар. права та іноземного зак-ва, заступник декана ф-ту міжнар. відносин та міжнар. права; з 1989 – доцент, а з 2003 – зав. кафедри міжнар. права Ін-ту міжнар. відносин. Нар. депутат України з 1998, член К-ту ВР України в закорд. справах і зв’язках з СНД (1998– 2000), голова К-ту ВР України з питань прав. політики (2000–02), пост. представник Президента України у ВР України. Член Вищої ради юстиції, Нац. ради з питань адаптації зак-ва України до зак-ва Європ. Союзу, роб. групи з підготовки проекту реформування політ. системи України. Член Міжнар. асоціації адвокатів. Президент Української асоціації міжнар. права. Гол. редактор журналу «Український часопис міжнародного права». Засновник юрид. фірми «Проксен» (з 1990 по 1998 – її директор). Досліджує питання історії міжнар. права, теорії міжнар. права, зовн. політики України і міжнар. права, міжнар. інвест. права, підприєм. права, правового регулювання зовнішньоекон. діяльності. Праці: «Генезис і еволюція мондіалізму: міжнародно-правові аспекти» (1988), «Україна–Угорщина: міст до наступного тисячоліття» (2001), «Депутатська недоторканність: сучасна парламентська та судова практика» (2004, у співавт.) та ін. Співавтор підручників «Міжнародне право. Основи теорії» (2002), «Міжнародне право. Основні галузі» (2004). Автор і співавтор багатьох законопроектів. Лауреат премії ім. Ярослава Мудрого (2002). М. П. Зяблюк.

ЗАЄЦЬ Анатолій Павлович (27.ІІІ 1954, с.Кур’янки Білогірського р-ну Хмельн. обл.)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1999. Закін. 1981 Харків. юрид. ін-т (тепер Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), 1985 аспірантуру Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Протягом 1985–90 працював в Ін-ті д-ви і права: науковий, ст. наук. співробітник. Від 1990—в Секретаріаті ВР України: консультант, ст. консультант, а з 1997—перший заст. керівника наук.-експертного управління. Упродовж 1990–96 був чл. роб. групи Конст. комісії. Юрид. експерт Укр.-європ. консультат. центру з питань зак-ва. Досліджує теор. питання права, правотв. процес, роль права у функціонуванні д-ви і сусп-ва, теор.-прикладні аспекти формування правової державності в Україні, становлення укр. парламентаризму тощо.

Осн. праці: «Система радянського законодавства» (1987), «Демократія і перебудова», «йраво і суспільний прогрес у соціалістичному суспільстві» (обидві—1988, у співавт.), «Методологічні проблеми правознавства» (1989), «йравова держава в контексті новітнього українського досвіду» (1999) та ін.

М. П. Зяблюк.

ЗАЙЧУК Володимир Гнатович (1.VІІ 1921, с.Тростянець, тепер Ківерцівського р-ну Волин. обл.—12.V 1996, Київ)—укр. юрист, держ. діяч, з. ю. України з 1971. Закін. 1950 Львів. юрид. школу та 1954 юрид. ф-т Львів. ун-ту. Служив у Рад. армії, учас-ник йараду йеремоги союзних військ у Берліні (1945). Працював нар. суддею. 1950 обраний головою Рівн. обл. суду, 1953 призначений першим заст. міністра юстиції УРСР. Від 1962—заст. голови, а в 1963–70—голова Верх. Суду УРСР. Протягом 1970–90 був міністром юстиції УРСР. З 1957 по 1964—гол. редактор журн. «Радянське право» (тепер—«Українське право»). Обирався депутатом ВР УРСР (6–12 скликань). Публікації: «Новий Кримінальний кодекс УРСР» (1961), «йравове виховання трудящих» (1972), «Законність—основа діяльності органів правосуддя» (1973), «Народні засідателі» (1975) та ін.     М. П. Зяблюк.

ЗАЙЧУК Олег Володимирович (15.VІІІ 1955, Київ)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1992, чл.-кор. Укр. академії політ. наук з 1994, чл. Нью-Йорк. академії наук з 1995. Закін. 1977 юрид. ф-т і 1980 аспірантуру Київ. ун-ту. Працював у ньому асистентом, доцентом кафедри історії д-ви і права. Від січня 1987—в Ін-ті д-ви і права ім. В.М.Корецького НАН України: старший, а з 1993—провідний наук. співробітник. Був нач. управлінняміжнар. зв’язків Київ. регіон. центру АйНУ (1996– 97). Член експертної ради з правових та політол. питань ВАК України (з січня 1999). Досліджує проблеми історії д-ви і права, історії політ. і правових учень, прав людини. Осн. праці: «йрава людини та расова політика США» (1984), «Сучасна західна політологічна наука» (1991), «йравова система США (історико-теоретичний аналіз)» (1992), «Деякі проблеми імплементації міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини у зв’язку із вступом України до Ради Європи» (1996). Відп. редактор кн. «Генеза і тенденції еволюції правової держави (порівняльно-правове дослідження)» (1993), один з авторів і укладачів «Енциклопедії мисливця» (1996).    М. П. Зяблюк.

ЗАКАЛЮК Анатолій Петрович (22.VІІ 1930, Житомир)—укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1988, професор з 1995, д. чл. АйНУ з 1993, з. д. н. і т. України з 1998. Закін. 1953 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Працював пом. прокурора м.Вінниці (1953–55), був на парт. роботі (1955–72). Протягом 1972–92—у Всесоюз. НДІ МВС СРСР: заст. начальника, нач. Київ. н.-д. лабораторії (з 1978—філіал Всесоюз. НДІ МВС СРСР) і водночас (з 1974) заст. нач. цього ін-ту. У 1992–95—проректор з наук. роботи Укр. академії внутр. справ (тепер—Національна академія внутрішніх справ України). Від 1995—нач. управління по зв’язках з держ., суд. і правоохор. органами АйНУ. Чл. Президії АйНУ (з 1993). Голова Всеукраїнського координаційного бюро з проблем теорії кримінології та кримінолічних досліджень АйНУ (з 1994), чл. експертної ради ВАК України з юрид. і політ. наук (з 1996). Віце-президент Кримінологічної асоціації України (з 1998).

Займається прикладними кримінол. дослідженнями, проблемами кримінол. експертизи, демократизації правоохор. системи Ук-раїни, питаннями профілактики злочинів. Осн. праці: «Громадський вплив і попередження правопорушень» (1975), «Прогнозування і попередження індивідуальної злочинної поведінки» (1986), «Злочини, вчинювані з особливою жорстокістю» (1989), «Досвід створення і застосування методики прогнозу індивідуальної злочинної поведінки» (англ. мовою), «йравове регулювання профілактики злочинів осіб з аномаліями психіки» (1990) та ін. Автор багатьох кримінол. методик (прогноз злочин. поведінки, комплексна її профілактика, кримінол. аналіз злочинності, кримінол. експертиза законопроектів тощо), які застосовуються у правоохор. практиці не лише в Україні, а й у багатьох ін. д-вах.   М. П. Зяблюк.

ЗАКРЕВСЬКИЙ Гнат Платонович [9(21).ХІІ 1839, с. Березова Рудка, тепер йирятинського р-ну йолт. обл.—9(22).ІІІ 1906, Каїр]—укр. і рос. юрист, сенатор. Закін. 1861 Імп. уч-ще правознавства (йетербург). Того ж року вступив на службу до м-ва юстиції, але незабаром виїхав на два роки за кордон для продовження юрид. освіти. Слухав лекції у Берл. та Гейдельб. ун-тах, у йарижі (Сорбонна, Колеж де Франс). Після повернення протягом 1864–66 служив у йолт. і Черніг. губ. земських зібраннях. З 1867—дільничний мировий суддя у йетербурзі. У 1874–75 був обер-прокурором у м-ві юстиції, товаришем голови йетерб. окруж. суду. З 1876—голова Варшав. окруж. суду. У 1881–82—прокурор Казанської, а у 1882–94—Харків. суд. палати. З 1894—в Урядуючому сенаті: обер-прокурор 1-го департаменту, сенатор 2-го департаменту (з 1895). 1899 звільнений у відставку. Автор книг «Про вчення кримінально-антропологічної школи» (1893), «Про сучасне і майбутнє суду присяжних» (1897), ряду статей з питань правосуддя, історії суду, мирового суду, суду присяжних, суд. права за кордоном тощо у петерб. виданнях—«Журнале гражданского и уголовного права» (1872–87) та «Журнале Министерства юстиции» (1894–1903).

Літ.: Закревский И. П. По поводу назначения его оберпрокурором (науч. его труды). «Юрид. газета», 1894, №18.       Ю. Я. Касяненко.

ЗАМОЙСЬКИЙ Ігор Євгенович (5.VІІ 1940, станиця Абінська Краснодар. краю, Росія) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1985, професор з 1997. Закін. 1965 юрид. ф-т Пермського ун-ту, а 1970 – аспірантуру Ін-ту д-ви і права АН СРСР. З. працював у Перм. політех. ін-ті. З 1970 – в Ін-ті економіки пром-сті АН УРСР (Донецьк): молодший наук. співробітник, ст. наук. співробітник, зав. сектора. В 1992–97 – директор аудит. фірми ЗАТ «Укрсхідаудит» (Донецьк). З 1997 – професор каф. держ.-прав. дисциплін Донец. ін-ту економіки та госп. права.

Досліджує проблеми забезпечення реалізації норм права у госп. діяльності підприємств і захисту прав суб’єктів підприєм. діяльності. Осн. праці: «Практика внутрішньозаводського госпрозрахунку (економіко-правові питання)» (1973, у співавт.), «Економічні санкції і дисципліна поставок» (1975, у співавт.), «Ефективність господарсько-правової роботи», «Забезпечення договірних зобов’язань на підприємстві» (обидві – 1982), «Основні акти про правову роботу в народному господарстві» (1983), «Господарське право» (1984), «Правова робота в народному господарстві» (1986), «Цивільно-правове законодавство: порядок, умови та форма цивільно-правових документів» (1997, останні чотири праці – у співавторстві).                                    В. П. Горбатенко.

ЗАПОРОЖЕЦЬ Аркадій Митрофанович (16.ІX 1936, смт Новотроїцьке Волновасько-го р-ну Донец. обл.)–укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1991, професор з 1993, чл.-кор. Укр. інж. академії з 1992. Закін. 1961 Харків. юрид. ін-т. Працював арбітром держарбітражу, прокурором, юрисконсультом, нач. юрид. відділу в різних галузях нар. г-ва. З 1977–в Харків. юрид. ін-ті (тепер–Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого): асистент, ст. викладач, доцент, професор, а з 1995–зав. кафедри агр. права. З вересня 1996–декан юрид. ф-ту Білгород. академії споживчої кооперації (Рос. Федерація). Досліджує правові проблеми регулювання госп. діяльності. Осн. праці: «йравові проблеми забезпечення якості продукції» (1989), «Групи якості на промислових підприємствах» (1990), «Договір приєднання як форма інтеграції підприємств в умовах ринкової економіки» (1992), «Теоретичні аспекти структури права України» (1995), «Аграрне право», «йравові проблеми формування вільних економічних зон» (обидві–1997), «Деякі правові проблеми вдосконалення діяльності споживчої кооперації», «Деякі проблеми організації розрахунків в умовах економічних перетворень» (обидві–1998).

М. П. Зяблюк.

ЗАРУДНИЙ Сергій Іванович (17.ІІІ 1821, с.Колодязне, тепер Дворічанського р-ну Харків. обл.–18.XІІ 1887, м. Ніцца, Франція)–укр. і рос. правознавець, держ. діяч, сенатор з 1869. Походив з давнього козац. роду. Його предок С.Зарудний займав пост. ген. військ. судді за гетьмана Б. Хмельницького. Юристами були його брат М.І.Зарудний та син О.С.Зарудний–міністр юстиції у Тимчасовому уряді Росії (1917). З. закін. 1842 фіз.-мат. ф-т Харків. ун-ту. Того ж року переїхав до йетербурга, де зайнявся юрид. діяльністю. З лист. 1842 працював у м-ві юстиції: ст. помічником, столоначальником, згодом юрисконсультом, ст. юрисконсультом.

Водночас з 1852–діловод Особливого к-ту з перегляду Уложення про цив. судочинство. У 1856–57–чиновник Урядуючого сенату. З 1857 служив у Держ. канцелярії Держ. ради: пом. статс-секретаря деп. законів, в. о. статс-секретаря деп. цив. і духовних справ, пом. держ. секретаря. Водночас з кін. 50-х рр.–експерт Особливої комісії з підготовки суд. реформи. У 1847 і 1858 перебував у закорд. відрядженні, вивчав системи правосуддя Франції, Італії та Швейцарії. Брав участь у підготовці проекту Статуту крим. судочинства, внесеного 1861 на розгляд Держ. ради. Один з активних розробників йоложення про селян, що виходять з кріпосної залежності. Був прихильником і одним з осн. творців суд. реформи в Росії 1864. Входив до складу Особливої комісії з підготовки законод. пропозицій щодо суд. реформи, яка була утв. при Держ. канцелярії (1861) і працювала над проектом «Основних положень перетворення судової частини в Росії» та судовими статутами, затв. 1864. Вважав за необхідне відокремити суд. владу від виконавчої. Наполягав на створенні спец. органів суду для операт. розгляду незначних цив. спорів та дрібних правопорушень. Обстоював систему мирової юстиції, в якій вбачав запоруку успіху суд. реформи. Сприяв запровадженню у рос. судоустрій суду присяжних та інституту присяжних повірених, утвердженню принципів гласності, безпосередності, змагальності суд. процесу. 1865 затверджений на посаді статс-секретаря деп. законів Держ. ради. Був почес. членом Харків. ун-ту, Моск. юрид. т-ва, почес. мировим суддею Куп’янського округу Харків. губ. 1869 юрид. ф-т Харків. ун-ту заснував щорічну премію С.І.Зарудного за кращі наук. праці в галузі юриспруденції, після 1884–в галузі крим. права. 1869 призначений сенатором.

З.–автор багатьох праць з питань судоустрою, цив. судочинства та цив. права. Він упорядкував 74 томи докум. матеріалів з питань суд. реформи під заг. назвою «Справа про перетворення судової частини в Росії». З. належить авторство коментаря до офіц. тексту 1-го видання «Судові статути 20 листопада 1864 року з викладом міркувань, на яких вони засновані» (1866). Сучасники і біографи З. називали його «світилом нашого судового світу», «корифеєм судової реформи» «батьком» і «душею» справи укладення судових статутів.

Літ.: Джаншиев Г. А. С. И. Зарудный и судеб. реформа. М., 1889; Його ж. Корифей судеб. реформы. С. И. Зарудный. В кн.: Джаншиев Г. Из эпохи великих реформ. М., 1894; Кони А. Ф. С. И. Зарудный. В кн.: Гл. деятели и предшественники судеб. реформы. СПб., 1904; Його ж. Отцы и дети судеб. реформы. М., 1914; Коротких М. Г. Деятель судеб. реформы в России С. И. Зарудный (1821–1887). «Известия вузов. Правоведение», 1986, №6.

Ю. Я. Касяненко.

ЗАХАРОВ Віталій Федорович (29.І 1923, с. Омелянівка, тепер Нижньогірського р-ну АР Крим) — укр. правознавець, канд. юрид. наук з 1973, професор з 2003, з. д. н. і т. України з 2002, засл. працівник МВС СРСР з 1968 та засл. працівник МВС України з 1976. Закін. 1959 ВПШ при ЦК КПУ і 1966 Київ. ВШ МВС СРСР (тепер Нац. академія внутр. справ України). В 1941 –47, а також у 1951–53 служив в армії. Протягом 1947–62 був на парт. роботі (Хмельн. обл.), працював у ЦК КПУ. З 1962 – в органах внутр. справ: заст. нач. УВС Кримської обл. (1965–72), заст. міністра внутр. справ УРСР – нач. УВС м. Києва (1972–80), нач. Київ. ВШ МВС СРСР (1980–84). Був на профспілковій роботі (з 1984). Від 1994 – в Нац. академії внутр. справ України: доцент, згодом – професор каф. адм. діяльності.

Досліджує проблеми адм. права, адм. діяльності органів внутр. справ. Осн. праці: «Актуальні проблеми адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку» (1973), «Профілактика рецидивної злочинності» (1979), «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці рецидивної злочинності» (2000). Президент Всеукр. фонду юрид. науки академіка права В. В. Сташиса, гол. редактор наук.-теор. журн. «Право та суспільство». Літ.: Вчені-юристи України. К., 1998; Міліція України: Істор. нарис, портрети, події. К., 2002.               В. П. Горбатенко, В. М. Чисніков.

ЗГУРСЬКА Катерина Іванівна [14 (27).ХІ 1915, Рига, Латвія]–укр. юрист, держ. діяч. Закін. 1938 Харків. юрид. ін-т (тепер Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого). У 1938–47 працювала суддею, заст. голови Житом. обл. суду. Під час Вел. Вітчизн. війни перебувала в евакуації у м.Пугачові Саратовської обл. РРФСР. З 1952–заст. голови Верх. Суду УРСР. З 1954–заст. міністра, а з березня 1957–міністр юстиції УРСР. З квітня 1963 по січень 1966–перший заст. прокурора УРСР, а потім–заст. зав. відділу з питань помилування Верх. Ради УРСР. Була депутатом ВР УРСР 5–6-го скликань. Після виходу на пенсію (1977) упродовж 5 років викладала право в Ін-ті підвищення кваліфікації працівників харч. промисловості.    В. М. Чисніков.

ЗЕЛЕНЕЦЬКИЙ Володимир Серафимович (4.ІІ 1937, ст. Розівка, тепер смт Розівського р-ну Запоріз. обл.)–укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1989, професор з 1991, з. д. н. і т. України з 1999. Закін. 1964 Харків. юрид. ін-т (тепер Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). До 1966 працював слідчим та пом. прокурора м.Ялти. У 1966–82 був аспірантом, ст. викладачем, доцентом Харків. юрид. ін-ту. З 1982–доцент, зав. кафедри, професор Інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України. З 1997 працює заст. директора з наук. роботи НДІ вивчення проблем злочинності АйНУ.

Досліджує проблеми поперед. слідства, обвинувачення, теорії доказів у крим. процесі, прокур. нагляду, заг. теорії боротьби зі злочинністю. Праці: монографії «Запобігання злочинності слідчим» (1975), «йорушення державного обвинувачення у радянському кримінальному процесі» (1979), «Відмова прокурора від державного обвинувачення» (1979), «Методологічні основи боротьби зі злочинністю» (1989), «Прокурорський нагляд за виконанням Закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин кримінальної справи у стадії попереднього розслідування» (1990), «Загальна теорія боротьби зі злочинністю, т.1. Концептуальні основи» (1994), «йорушення кримінальної справи» (1998) та ін. Автор навч. посібників «Функціональна структура прокурорської діяльності» (1978) і «Втілення результатів наукових досліджень у практику боротьби зі злочинністю» (1993), співавтор підручника «Радянський кримінальний процес» (1978, 1983).       В. П. Горбатенко.

ЗЕЛІНСЬКИЙ Анатолій Феофанович (2.VІ 1926, смт Салькове, тепер Гайворонського р-ну Кіровогр. обл.)–укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1979, професор з 1981. Закін. 1957 Всесоюзний юрид. заочний ін-т (Москва). Працював слідчим в органах міліції Кіровогр. та Одес. областей. Від 1963–на виклад. роботі, був доцентом Волгогр. вищої слідчої школи МВС СРСР. Протягом 1975– 95 викладав у Харків. юрид. ін-ті (з 1992–Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого): доцент, професор кафедри кримінології та випр.-труд. права. З 1995–професор кафедри кримінології та крим. права Харків. ун-ту внутр. справ МВС України. Вивчає питання злочин. діяльності, зокрема рецидив. злочинів, крим. психології, корисливої та агрес. поведінки. Осн. праці: монографії «Структура злочинної поведінки рецидивістів» (1979), «Рецидив злочинів: структура, зв’язки, прогнозування», «Рецидив злочинів і особа рецидивіста» (обидві–1980), «Усвідомлюване та неусвідомлюване в злочинній поведінці» (1986), «Вандалізм» (1996, у співавт.), «Корислива злочинна діяльність» (1998, у співавт.), курс лекцій «Кримінологія» (1996).  М. П. Зяблюк.

ЗІБЕР Микола Іванович (10.ІІІ 1844, м. Судак, тепер АР Крим–28.ІV 1888, м. Ялта)–укр. економіст, соціолог, правознавець, громад. діяч. Закін. 1867 юрид. ф-т Київ. ун-ту, де під впливом професора М. Х. Бунге захопився політекономією та статистикою. Працював мировим посередником у Волин. губ. З 1869–голова заснованого ним Київ. споживчого т-ва. 1871 захистив магістер. дис. «Теорія вартості та капіталу Д. Рікардо». До 1873 перебував у наук. відрядженні за кордоном (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина, Франція, Швейцарія). З 1874–доцент, згодом професор Київ. ун-ту. На знак протесту проти антиукр. репресій і звільнення М.П. Драгоманова з Київ. ун-ту З. залишив ун-т і в кін. 1875 виїхав з Росії. Перебуваючи в еміграції (до 1884–Швейцарія, Франція, Англія), займався н.-д. діяльністю. З. був одним з активних членів Київської громади (1870–80), співробітничав з В.Б.Антоновичем, М.П.Драгомановим, С.А.Подолинським. Перший популяризатор творів К.Маркса в Україні та Росії. Поділяючи осн. положення екон. вчення К.Маркса і Ф.Енгельса, З. відкидав їх рев. теорію, обстоюючи еволюц. шлях сусп.-політ. розвитку.

Автор наук. праць з питань політ. економії, первісного права, етнології, соціології та ін. Особливу увагу приділяв порівн. вивченню первісного права та культури, зокрема зв’язкам між правом та економікою («Нариси первісної економічної культури», 1883; монографія «Давид Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях. Спроба критико-економічного дослідження», 1885; статті «йорівняльне вивчення первісного права», «Суспільна економіка і право» та ін.).

Учений вважав, що система вироб. відносин («усуспільнення праці») є основою, на якій формуються ін. види сусп. відносин, зокрема право. Неузгодженість екон. відносин з правовими нормами З. пояснював культур. функцією останніх. Він стверджував дуаліст. характер походження та існування права: з одного боку, розглядав право як істор. феномен, що змінюється зі зміною екон. відносин, а з іншого–зазначав, що будь-яке люд. співжиття вимагає певних незмінних норм для підтримки свого існування. У галузі цив. права, виходячи з сусп. характеру в-ва, З. ототожнював речове та зобов’язальне право, оскільки право на річ, вважав він, є правом на певну кількість уречевленої корисної праці.

Тв.: Избр. экон. произведения, т. 1–2. М., 1959.

Літ.: Братусь С. Правовые воззрения Н. И. Зибера. «Сов. право», 1928, № 6; Ткаченко М. М. І. Зібер у Києві (1864–1876). В кн.: Ювіл. зб. на пошану акад. Михайла Сергійовича Грушевського. К., 1928; Сарбей В. Г. Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи. УІЖ, 1995, № 6.       Б. І. Андрусишин.

ЗІОМЕНКО Юрій Іванович (25.І 1939, Харків–17.VІ 1996, там же)–укр. правознавець, канд. юрид. наук з 1970. Закін. 1962 Харків. юрид. ін-т (тепер Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого). 1962–66 працював адвокатом йолт. обл. колегії адвокатів. З 1966–в Харків. юрид. ін-ті: аспірант (1970 захистив канд. дис. «Сім’я і право на житлову площу в СРСР»), асистент, ст. викладач, доцент кафедри цив. права. Був нар. засідателем Київ. районного суду м. Харкова. Досліджував проблеми цив.-правового регулювання житл. відносин, позадоговірних зобов’язань, особистої власності гр-н.

Осн. праці: підручник «Радянське цивільне право» (1983, у співавт.; Держ. премія України, 1984), монографія «Конституційне право на особисту власність» (1989, у співавт.).

В. Я. Тацій.

ЗЛЕНКО Анатолій Максимович (2.VІ 1938, с.Ставище, тепер смт Київ. обл.)–укр. дипломат, держ. діяч. Закін. 1967 ф-т іноз. мов Київ. ун-ту. Працював у МЗС УРСР (аташе, другий секретар, радник відділу міжнар. організацій), Секретаріаті ЮНЕСКО. Був відп. секретарем Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО (1980–83), йост. представником УРСР при ЮНЕСКО (1983–87). Від 1987–заступник, від 1989–перший заст. міністра, а від 1990–міністр закорд. справ України. В 1994–97–йост. представник УкраїниприООН.У 1997–98–Надзв. і йовноваж. Посол України у Франції. Публікації: «ЮНЕСКО і актуальні проблеми сучасності»» (1986), «Нові реалії зовнішньої політики» (1992), «Важливий крок в Європу» (1994), «Україна–ООН: переговори, компроміси, рішення» (1997) та ін.

М. П. Зяблюк.

ЗНАМЕНСЬКИЙ Георгій Львович (3.ІІІ 1937, смт Біловодськ, тепер Луг. обл.)–укр. правознавець, доктор юрид. наук з 1985, професор з 1987, чл.-кор. АйНУ з 1993. Закін. 1960 юрид. ф-т Моск. ун-ту. Працював слідчим, прокурором, юрисконсультом. Від 1966–в Ін-ті економіки промисловості АН УРСР (Донецьк): ст. економіст, ст. наук. співробітник, провідний наук. співробітник. Від 1992–в Ін-ті економіко-правових досліджень НАН України (Донецьк): зав. відділу проблем госп. права. Досліджує проблеми теорії і практики правового регулювання госп. діяльності. Осн. праці: монографії «Економічні санкції і дисципліна поставок» (1975, у співавт.), «Вдосконалення господарського законодавства: мета і засоби» (1980), «Господарський механізм і право» (1988), «Господарське законодавство України: формування і перспективи розвитку» (1996). Лауреат премії ім. М. П. Василенка НАН України (1993).  М. П. Зяблюк.

ЗОЛОТНИЦЬКИЙ Володимир Трохимович (1741, Київ. губ.–після 1796)–укр. і рос. філософ, юрист. Навч. у Київ. духовній академії. Закін. 1764 філос. ф-т Моск. ун-ту, де навч. в один час з майб. відомим укр. правознавцем С. Ю. Десницьким. Працював викладачем у Сухопутному шляхет. кадет. корпусі (Москва), згодом–перекладачем у Моск. камер-колегії. 1767 обраний до складу Комісії з укладання проекту нового Уложення (від Київ. полку). З 1771 перебував на військ. службі, дослужився до чину полковника. 1764 З. опублікував наук. працю «Скорочення природного права, вибране з різних авторів для користі російського суспільства», яка стала першим виданням з-поміж. спец. юрид. л-ри в Росії та Україні.

Літ.: Истор. сведения о Екатерин. комисии для сочинения проэкта нового Уложения. «Сборник имп. Русского истор. общества», СПб., 1884, т. 32, 36; Коркунов Н. М. История философии права. СПб., 1908; Дурденевський В. Н. Вклад рус. науки в междунар. право. «Вестник МГУ», 1949, № 4.      Ю. Я. Касяненко.

ЗОРІН Богдан Миколайович (12.ІV 1926, м.Артемівськ, тепер Донец. обл.)–укр. суд.-мед. експерт, доктор мед. наук з 1963, професор з 1965. Закін. 1950 Донец. мед. ін-т (тепер Донец. мед. ун-т), 1954–аспірантуру при кафедрі суд. медицини Харків. мед. ін-ту. З 1954–завідувач організованої ним кафедри суд. медицини Донец. мед. ін-ту. У 1962–71 очолював Донец. обл. бюро суд.-мед. експертизи, з 1961–голова Донец. відділення, а з 1987–перший заст. голови Укр. наук. т-ва суд. медиків та криміналістів. Досліджує проблеми шахтного травматизму, раптової смерті, профес. правопорушень мед. працівників, боротьби зі злочинністю.

Праці: монографія «Медична і соціальна реабілітація потерпілих від травми органа зору» (1993); наук. статті «До питання про диференційну діагностику прижиттєвих і посмертних синяків на трупі» (1954), «Про доцільність деяких перетворень у медицині» (1988), «Значення судово-медичних даних для визначення епіцентру вибуху у вугільній шахті» (1988), «Закон має бути справедливим і зрозумілим» (1996) та ін. О. П. Сухін.

ЗЬОЧ (Zouche) Річард (1590, м. Енсті, Віл-шир–1.ІІІ 1661, м. Оксфорд)–англ. правознавець. Працював професором цив. права Оксфорд. ун-ту, був суддею адміралтейського суду. В науці міжнар. права поряд з італійцем А.Джентілі, німцем В.Текстором та голландцем К. ван Бейнкерс-гуком належить до провісників правового позитивізму.

Осн. праця З.–латиномов. трактат «Виклад права та суду феціалів, тобто права народів, і питання, що належать до них та стосуються миру і війни між різними государями та народами і містяться в історичних та юридичних міркуваннях тямущих людей» (1650; в англ. перекладі опубл. 1911 в серії «Класики міжнародного права»). Трактат здобув широке визнання, щоправда, більше в конт. Європі, ніж в самій Англії. Він став першим системат. керівництвом (підручником) з позитивного міжнар. права (Дж.Ссель, Л.Оппенгейм). У ньому З. побіжно одним з перших вжив термін «jus іnter gentes» («право між народами») на відміну від своїх попередників і Г.Гроція, які застосовували термін «jus gentіum» («право народів»); до З. цей термін був використаний В.Франциско. Тим самим З. разом із англ. філософом І.Бентамом належить пріоритет уведення у широкий обіг самого терміна «міжнародне право». Не відмовляючись у своєму трактаті від природ. права як основи міжнар. права, З. водночас особливого значення надавав прецедентам, що виникали у відносинах між д-вами, вбачав у них матеріал для створення міжнар. права. Він визначав «jus іnter gentes» як «право, що визнається більшістю націй звичаями у гармонії з розумом» з тим, щоб його дотримувалися за умов миру та війни. Звідси, згідно із З., міжнар. право грунтується виключно на звичаях (припускається, що вони є розумними) та на договорах. Проте досліджувані ним прецеденти частіше правили за приклади, ніж за докази права.

Отже, З. поряд з А. Джентілі вважається одним із засновників позитивістської школи міжнар. права, що розглядала практику держав в їх стосунках між собою як справжнє джерело права. Крім того, З. був першим з учених, хто провів у міжнар. праві чіткий поділ між правом війни і правом миру й дав значний поштовх розвитку останнього. Деякі дослідники навіть вважають З. другим, після Г. Гроція, «засновником міжнародного права» (А. Фердросс).

Літ.: Nussbaum A. A Concіse Hіstory of the Natіons. N. Y., 1947; Оппенгейм Л. Междунар. право, т. 1.Мир, полутом 1. М., 1948; Фердросс А. Междунар. право. М., 1959; Fenwіck Ch. G. Іnternatіonal Law. N. Y., 1965; Буткевич В. Г. Походження терміна «міжнародне право». «Укр. часопис міжнар. права», 1994, № 1; Svarleіn O. An Іntroductіon to the Law of Natіons. N. Y.–Toronto–London, 1995.    В. Н. Денисов.

ЗЯБЛЮК Михайло Павлович (17.І 1939, с.Романківці, тепер Сокирянського р-ну Чернів. обл.)–укр. видавець, журналіст, канд. юрид. наук з 1974. Закін. 1963 ф-т журналістики Львів. ун-ту, 1974–Академію сусп. наук (Москва). Працював у пресі з 1956: у районних газетах (Чернів. і Хмельн. обл.), обл. газеті «Чорноморська комуна» (Одеса), зав. відділу теорії і практики ідейно-виховної роботи, згодом зав. відділу міжнар. життя редакції журн. «Комуніст України» (1974–79). Протягом 1966-71 та 1980-86 був на парт. роботі. Видавничою справою займається з 1963: редактор вид-ва «Каменяр» у Львові (до 1966), гол. редактор видавничого об’єднання «Вища школа» (Київ, 1979–80). Від 1986–у вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана: заст. гол. редактора, гол. редактор, в.о. директора, а з 1998–директор. Публікується з 1954. У колі наук. і публіцист. інтересів–політ.-правові погляди сучас. лівого екстремізму, проблеми політ. організації сусп-ва, політ. культури, сусп.-політ. функції преси, видавничої справи. Автор праць «йолітична інформація в газеті» (1969), «Дієвість друкованого слова» (1969), «Критика сучасних анархістських державно-правових поглядів» (1974), «Критика політичних поглядів сучасного анархізму» (1974), «Лівий екстремізм–зброя світової реакції» (1980), «йрискорення» (1986), «Рукотворний пам’ятник часові. Українська енциклопедія: вчора, сьогодні. А завтра?» (1998) та ін. Керівник наук.-ред. підготовки фундам. енциклопе-дичних видань: Українська літературна енциклопедія у 5 томах (т. 1–3, 1987–95), 2-томна Червона книга України (1994–96), Енциклопедія української мови (1999); довідник «Живий світ геральдики» (1997) та ін. Заст. голови редколегії і керівник наук.-ред. підготовки Юридичної енциклопедії.    О. П. Козинець.



 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign