Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрСлава. Г. В. Лейбніц - юридичний радник Петра І, один із засновників теорії природного права та енциклопедичного методу для вивчення права

06.07.2010

Лейбніц (Leibniz) Готфрід Вільгельм (1.07.1646, Лейпциг – 14.XI 1716, Ганновер) – німецький мислитель, філософ, юрист і математик, доктор права з 1667, іноземний член Паризької АН з 1700.

Закінчив 1666 Лейпцигський університет, де студіював філософію, математику, логіку і право. Перша правознавча праця Лейбніца – магістерська дисертація «Труднощі дослідження права, або філософські питання, зібрані з галузі права» (1664). В ній Лейбніц доводив нерозривний зв,язок юриспруденції і філософії. 1665 одержав ступінь бакалавра. 1666 Лейбніц подав дисертацію на ступінь доктора права, але вона була відхилена, оскільки статут університету не дозволяв приймати докторську дисертацію у такому молодому віці. Після цього Лейбніц виїхав до м. Альтдорфа (побл. Нюрнберга) і у місцевому університеті 1667 захистив докторську дисертацію «Диспут про заплутані справи в юриспруденції». 1668 переїхав до Франкфурта, де опублікував свою основну юридичну працю «Новий метод для вивчення і викладання юриспруденції, заснований на мистецтві дидактичного принципу».

Служив при дворі курфюрста в м. Майнці: юрисконсультом, радником вищого апеляційного суду. У 1672–76 займався дипломатичною діяльністю у Парижі і Лондоні. 1676 повернувся до Німеччини і вступив на службу до герцогів Брауншвейг-Люнебурзьких (у Ганновері), в яких працював до кінця свого життя (остання посада – герцогський історіограф).

Як філософ Лейбніц стояв на ідеалістичних позиціях, був одним з родоначальників німецької ідеалістичної діалектики. Сформулював «закон достатньої підстави»; деякі ідеї Лейбніца в 19 ст. були використані в математичній логіці. Як математик завершив створення диференціального та інтегрального числення; винайшов лічильну машину.

За відкриття в галузі математики Лейбніца було обрано до Паризької академії наук. 1700 Лейбніц став першим і неодмінним президентом створеного за його ініціативою Берлінського наукового товариства. Піклувався про заснування наукових товариств або академій наук у Дрездені, Петербурзі, Відні та інших містах Європи. Зокрема, заснував перше в Німеччині Історичне товариство.

1712 Лейбніц був прийнятий на державну службу в Росії. Виконував функції юридичного радника при царі Петрі I. Залишив значну кількість записок і проектів щодо організації науки та освіти в Росії.

Лейбніц – один із засновників теорії природного права, побудованої на раціоналістичній основі. Розвивав елементи універсальної юриспруденції (теорії права), займався питаннями методології юридичної науки. У своїй праці «Новий метод вивчення і викладання юриспруденції» (1668) виступив проти схоластичних методів в юридичній науці та освіті. Одним з перших в юридичній науці застосував енциклопедичний метод для вивчення системи права, був одним із предтеч «енциклопедії права» та історичної школи права. Уклав «Дипломатичний кодекс права народів» (кн. 1, 1693; кн. 2, 1700). Державно-правові погляди Л. справили істотний вплив на розвиток юриспруденції, юридичної освіти і науки в багатьох європейських країнах.

Тв.: Сочинения, т. 1–4. М., 1982–89.

Літ.: Герье В. И. Лейбниц и его век, т. 1–2. СПб., 1868– 1871; Тарановский Ф. В. Лейбниц и так называемая внешняя история права. СПб., 1906; Коркунов Н. М. История философии права. СПб., 1908; Landau P. Gerechtigkeit: Zur Rechtsphilosophiе von Gottfried Wilhelm Leibniz und Karl Christian Friedrich Krause. Mhnchen, 1955.

Автор/Джерело: Ю. Я. Касяненко, Юридична енциклопедія





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign