Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрНаука: Треті Конституційні читання: тези "Конституційне правосуддя – здійснення конституційного права за допомогою домінуючого праворозуміння?"

29.05.2010

Публікація: Бігун В. С. Конституційне правосуддя – здійснення конституційного права за допомогою домінуючого праворозуміння // Треті Конституційні читання: Збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної наукової конференції молодних учених, аспірантів і студентів присвячена пам'яті академіка права Ю. М. Тодики / За ред. проф. А. П. Гетьман. Нац. юрид. акад. України -- Харків: Права людини, 2010. — 492 с. — C. 321–323.

Тези наукового повідомлення / доповіді

Бігун В’ячеслав Степанович, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, науковий співробітник

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ – ЗДІЙСНЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЗА ДОПОМОГОЮ ДОМІНУЮЧОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ

Традиційно праворозуміння розглядається як загальнотеоретична; а віднедавна й філософсько-правова, проблема. Водночас визнання праворозуміння такою проблемою, означає її універсальне значення і для галузей права. Конституційне право – галузь права, де проблема праворозуміння обґрунтовано проявляється як практико-правова проблема.

1.              Форма та зміст конституційного судочинства. Судочинство традиційно розглядається як форма здійснення правосуддя. Відтак конституційне судочинство – форма здійснення конституційного правосуддя.  В цьому зв’язку виникає питання: що є змістом конституційного правосуддя? Якщо розглядати конституційне правосуддя як судове здійснення конституційного права, то конституційне праворозуміння може розглядатися як змістовна складова конституційного правосуддя.

2.      Праворозуміння як теоретична та практична проблема. Праворозуміння визначають як «відображення у людській свідомості, інтерпретація того, що відбивається поняттям, названим терміном “право”» (П. М. Рабінович), як «усвідомлення правової дійсності через призму правових теорій, доктрин, концепцій» (Ю. С. Шемшученко). У праворозумінні вирізняють два об’єкти: «правоявища» (що відбивається як поняття права) та «правоназивання» (те, як словесно, іншими знаками «маркуються» поняття права) (Т. І. Дудаш).

Методологія сучасної української юридичної думки характеризується плюралізмом праворозуміння. Це зумовлює як плюралізм «філософій права», так і, водночас, справляє враження, що «проблема змістовної, неформальної уніфікації предмета філософії права може видатись принципово не розв’язуваною» (П. М. Рабінович).

Водночас, в юридичній практиці (діяльності), чия мета – не так уніфікація поглядів, як пошук рішень, проблема праворозуміння постає як виклик, складна проблема. Зокрема, в судовій сфері обґрунтовано говорити про судове праворозуміння, як предмет практичної філософії правосуддя, діяльності конституційного судочинства (юстиції).

Як же у правосудді відбувається узгодження та зняття колізій праворозуміння?

3.      Праворозуміння в конституційному судочинстві. Практична потреба вирішення колізій породжує пошук підходів їх вирішення. Один із них – рішення більшості. Так, колізії можуть вирішуватися (чи «зніматися»?) шляхом вибору більшості прихильників певного праворозуміння. Відтак, праворозуміння суддів, які складають більшість відповідних прихильників, і визначає зміст судового рішення.

Приклад 1. Справа КСУ. У справі щодо конституційності заборони Компартії України (справа про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року) на початку розгляду «під час голосування в Колегії, яке відбулося після тривалих і гострих дискусій, голоси суддів розділилися порівну, тому рішення щодо відкриття провадження прийнято не було» (тут і надалі цитується з книги матеріалів і стенограм справи: «Відновлена справедливість… — К., 2005). Відтак судді розпочали розгляд подання повним складом. Ключове юридичне питання розгляду: чи є нормативними укази Президії? Якщо так, то КСУ був вправі розглядати справу[1]. Відтак проведено «рейтингове голосування», за результатами якого думка більшості й зумовила судове рішення[2].

Приклад 2. Праворозуміння більшості як домінуюче. За наведених обставин, якщо вони стосуються праворозуміння як певної думки, чи не доречніше говорити не так про «правильне», як про, так би мовити, праворозуміння більшості чи «домінуюче» праворозуміння – якого, наприклад, дотримуються чи до якого схиляються більшість суддів у справі, приймаючи певне судове рішення?

Так, наприклад, рішення Верховного Суду України 2004 року в резонансній справі за позовом «В. А. Ющенко до ЦВК», засвідчило, що більшість суддів є прихильниками так званого «широкого праворозуміння», за яким принципи права (у справі – виборчого права) уявлялися як «складова» права, а верховенство права, як принцип, зумовлює повноваження суду визначати додаткові способи відновлення порушеного права (прав виборців).

Суддя чи судді, незгодні з позицією більшості суддів, можуть викласти свої позиції в окремій думці (думках).

Так відбувається «цивілізована боротьба праворозумінь» у правосудді.

Разом із тим, правосуддя, здійснюючись у формах судочинства, дозволяє узгоджувати різні праворозуміння – наприклад, «вузького», якого дотримується, припускаємо, прокурор як «законник», так і «широкого», якого, припускаємо, дотримується правозахисник. Такими чином на практиці здійснення правосуддя можливе практичне вирішення проблеми антиномії праворозуміння.

Загалом конституційне правосуддя уявляється як судове здійснення конституційного права у формі конституційного судочинства та в змісті конституційного праворозуміння. При цьому колізії конституційних праворозумінь, як усвідомлення правової дійсності крізь призму правових ідей та теорій загалом і конституційних ідей та теорій, зокрема, можуть розв’язуватися (й розв’язуються на практиці) за допомогою принципу більшості. В такому разі обґрунтовано робити висновок не так про те, що певне праворозуміння є коректним чи некоректним (обґрунтованим чи необґрунтованим тощо), як про «праворозуміння більшості», чи «домінуюче праворозуміння».

 

[1] В цьому зв’язку суддя Скомороха В. Є. ставить питання: «Я так розумію, що стрижень нашої проблеми – це визначення нормативності. І, в свою чергу, поняття нормативності чи ненормативності також потребує визначення. Ми його дамо в своєму рішенні, чи будемо користуватися науковим визначенням?». Суддя Мартиненко П. Ф. відтак зазначає: «… Мені здається, що у нас складається ситуація, коли ми нормативність чи не нормативність акта визначаємо шляхом судового засідання і судового рішення. Тут дещо перекручена логіка нашої діяльність …. Ми не можемо нормативність чи не нормативність проводити як юридичну кваліфікацію якогось акта чи дії, тобто як предмет нашого судового засідання. Мені здається, що нормативність чи не нормативність – це, так би мовити, питання професора університету …. Я хочу поставити вам, як колегам, питання, чи є це нашим завданням в принципі?». У відповідь на це суддя Тимченко І. А.: «Є, бо в нас є рішення Конституційного Суду, що ми розглядаємо акти органів Верховної Ради, які є нормативними». 

[2] Згодом виникло питання про те, як бути з обґрунтуванням рішення більшості. Так, суддя Савенко М, Д., який зазначив: «Якщо ми скажемо, що проголосували резолютивну частину, потім ми практично не зможемо її змінити незалежно від мотивів. Тобто, ми наперед кажемо: незалежно від мотивів рішення є, а мотиви вже підводимо під наше рішення. Але на практиці ми знаємо, як складно мотивувати, і, дійсно, виникає потреба і в зміні резолютивної частини. Якщо вона проголосована, вона не може бути і змінена…». Суддя Тимченко І. А. у відповідь: «… Надалі я не буду ставити на голосування резолютивну чи мотивувальну частину, а пропозиції до резолютивної частини, до мотивувальної частини. Потім готується проект рішення чи висновку в цілому з урахуванням пропозицій і висновків і голосується в цілому».





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign