Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

Філософія правосуддя. Наукове повідомлення «Прокуратура у здійсненні правосуддя» (аудіозапис) (оновлено)

28.05.2010

  • Що: наукове повідомлення «Прокуратура у здійсненні правосуддя (філософсько-правові нариси актуальних питань)». Аудіозапис виступу за лінком .
  • Автор: Бігун В’ячеслав Степанович (науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук)
  • Де: Науково-практична конференція «Вдосконалення діяльності прокуратури – шлях до формування кримінальної юстиції»
  • Коли: 28.05.2010, Львів
  • Організатори: «Центр громадської адвокатури» спільно з Львівським державним інститутом новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола

    Світлини: під час заходу

  • Публікація тез: Бігун В. С. Прокуратура у здійсненні правосуддя (філософсько-правові нариси актуальних питань) // Вдосконалення діяльності прокуратури – шлях до формування кримінальної юстиції: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Львів, 28 травня 2010 року). — Львів: Видавництво «Галицький друкар», 2010. — 252 с. — С. 15–20.

Бігун В’ячеслав Степанович, к. ю. н., науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

ПРОКУРАТУРА У ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ (ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ НАРИСИ АКТУАЛЬНИХ ПИТАНЬ)

Актуальність і постановка питань. Чи є універсальним поняття «прокуратури»? Який смисл категорії «влада», зокрема державної влади у контексті прокуратури? Яка роль прокуратури в здійсненні правосуддя (зокрема, в цьому зв’язку, чи здійснюють правосуддя виключно суди?) Яке співвідношення понять «приватне переслідування», «самосуд» і «прокуратура»? Пошук відповіді на ці та подібні актуальні питання складають зміст пропонованих нижче тез.

1.           Поняття прокуратури є змістовно неоднозначним й потребує з’ясування в кожному окремому випадку. Так, як правило, в українській юридичній науці прокуратура (від лат. procurare – піклуватися, забезпечувати, управляти) визначається як «орган держави, який здійснює нагляд за виконанням законів, кримінальне переслідування і підтримання обвинувачення у суді» [8, с. 159]. Відтак прокурор – «збірне поняття, що вживається для означення прокурорських працівників, посадових осіб органів прокуратури, які здійснюють прокурорсько-наглядові функції» [9, с. 161].

       Зміст та обсяг поняття прокуратури, представлене у трьох ключових смислах – нагляд за виконанням законів, кримінальне переслідування і підтримання обвинувачення у суді – історично змінювалося*.

2.           Влада. Прокуратура відноситься до контрольно-наглядових державних органів. Контрольно-наглядову владу, виокремлюють з-поміж інших видів «гілок влади» – законодавчої, виконавчої і судової. Також за функціями права і держави розрізняють контрольно-наглядову юридичну діяльність [3, с. 470]. Влада, як «можливість і здатність проводити свою волю», зокрема державна влада реалізовується через повноваження, як сукупність прав і обов’язків, у даному випадку прокуратури, закріплених за нею у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених функцій.

       Проте виникає суперечність у випадках здійснення різних функцій прокуратури, зокрема з огляду на її роль у здійсненні правосуддя.

3.           Прокурор у здійсненні правосуддя. Чи бере участь прокуратура (прокурор) у здійсненні правосуддя? На перший погляд, відповідь заперечна, оскільки, як зазвичай встановлюється, «правосуддя здійснюється виключно судами». Правосуддя також визначається як державна діяльність судів (судова діяльність). У цьому випадку вже йдеться про обов’язкову (в окремих випадках) участь у судовому процесі не лише судді, але й інших осіб, зокрема й прокурора. Істотною є роль прокурора у встановленні істини в судовому процесі; при цьому він, подібно до судді, теж керується власним «внутрішнім переконанням» [4].

         Зрештою, видається більш обґрунтованою позиція про те, що правосуддя (як діяльність) включає і діяльність прокуратури. Так, «правосуддя — це суспільні відносини, які існують в зв’язку з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду та органів виконання рішень) по розслідування, судовому розгляду, прийняттю і виконанню рішень, вироків, ухвал та постанов по кримінальних, цивільних та адміністративних справах» [10, с. 11–12].

4.           Колізії «прокурорських смислів». На практиці здійснення правосуддя ключові інституційні функції прокуратури можуть вступати у колізію зі здійсненням судової влади. Виникає антиномія судової та «прокурорської влади». Зокрема, йдеться про колізію прокурорського нагляду в суді з підтриманням обвинувачення в суді. Як уявляється, якщо не вдаватися до фундаментального реформування в частині функцій прокуратури, «подальше вдосконалення прокурорського нагляду в суді може відбуватися у двох напрямах: (1) перетворення прокурора лише в орган нагляду за законністю, позбавленого однобічно обвинувальний функцій; (2) перетворення прокурора лише на орган обвинувачення, сторону, що не виконує в суді наглядових функцій [11, c. 199]. Другий напрям є більш перспективним з огляду на те, що він сприятиме реалізації змагальності судового процесу.

5.           Суд – самосуд – прокуратура. Суд традиційно визначається як «орган держави для здійснення правосуддя» [6, c. 686]. Водночас самосуд поширено визначається, як «вчинення розправи над особою без належних на те правових підстав і в позасудовому порядку» [14, с. 418]. Часто випадки самосуду можна охарактеризувати як «приватне переслідування» –«кримінальне переслідування, яке ініційоване та проводиться приватною особою радше, ніж представником держави» [15, c. 697], яке можемо визначати, в окремих випадках, як самосуд [2]. Тобто, в даному випадку, йдеться про те, що саме приватна особа, радше ніж держава через свого представника, здійснює кримінальне переслідування. Фактично, ж змістовно здійснюється одноманітних процес із тією різницею, що його здійснює інший, визначений суб’єкт. Зокрема, прокурор, здійснюючи державне обвинувачення, захищає об’єктивовані інтереси (не лише держави, але й) приватної особи. Різниця між державним і приватним переслідуванням і обвинуваченням полягає в тому, що державне обвинувачення завжди встановлено та регламентовано законом, таким чином воно є законним. Приватне обвинувачення може бути санкціоноване законом. З огляду на розмежування понять «право» та «закон», залишається питання про те, чи може приватне обвинувачення бути правовим.

6.          Правосуддя як судове здійснення ідеї права: контекст прокуратури. Якщо прийняти думку про те, що правосуддя – з позицій філософії права – це судове здійснення ідеї права, то виникає питання: який метод  здійснення правосуддя? Таким уявляється праворозуміння, як «усвідомлення правової дійсності крізь призму правових теорій, доктрин, концепцій» [13, c. 48]. У цьому смислі виникає питання про можливу різницю у підходах до праворозуміння. Іншими словами, чи може йти мова про «прокурорське праворозуміння». Зважаючи на різні підходи до праворозуміння, домінування спеціально дозвільного принципу, специфіку правової професійної свідомості є підстави вважати прокурора схильними до правового легізму – «вчення, яке ототожнює право і закон (позитивне право)» [1, c. 466]. Водночас, поряд із легізмом, поширені й інші вчення, які в формі правової свідомості, притаманні іншим учасникам судового процесу. В цьому зв’язку виникають колізії праворозуміння, які є істотними (змістовними) чинниками процесу здійснення правосуддя як судового здійснення ідеї права.

 

Література

1.     Бабкін В. Д., Жолковський К. Е. Легізм // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 466.

2.     Бігун В. С. Правосуддя і самосуд: філософсько-правовий аналіз понять // Юридична Україна. — 2009. — № 10. — С. 4–9.

3.     Власов Ю. Л. Юридична діяльність / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2004. — Т. 6. — С. 469–470.

4.     Емельянова И. В. Теоретические и методологические проблемы оценки доказательств по внутреннему убеждению прокурора в уголовном судопроизводстве: Монография / И. В. Емельянова; Орлов. юрид. ин-т МВД РФ. — Орел : Орлов. юрид. ин-т, 1998. — 187 с.

5.     Косюта М. В. Сучасний стан відносин між прокуратурою та судами загальної юрисдикції // Українське правосуддя: здобутки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 16 травня 2008 року. — Чернівці: Рута, 2008. — С. 57–72.

6.     Маляренко В. Т. Суд // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 2003. — Т. 5. — С. 386.

7.     Мельник М. Місце генерального прокурора в Україні. Чи генерального — на місце? [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. — 2003. — 28 червня. — С. 6. — Режим доступу: www.dt.ua/1000/1050/38980/

8.     Мурашин Г. О. Прокуратура // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5: П–С. — 2003. — С. 159.

9.     Мурашин Г. О., Долежан В. В. Прокурор // Юридична енциклопедія / Ю.С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5. — С. 161–162.

10.   Навроцький В. О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студ. юрид. фак. / Львівський держ. ун- т ім. І.Франка. Юридичний факультет. — Львів, 1997. — 48 с. — (Серія).

11.   Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. — М. : Наука, 1991. — 207 с.

12.   Петрухин И. Л. Прокурорский надзор и судебная масть. Учебное пособие. — М.: «Проспект», 2001. — 88 с.

13.   Шемшученко Ю. С. Праворозуміння // Юридична енциклопедія. — Т. 5. — К., 2003. — С. 48–49.

14.   Шишкін В. І. Самосуд // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5: П–С. — С. 418.

15.   Cohen Stanley A. Prosecution, Private // The Philosophy of law : an encyclopedia / ed. C. B. Gray. — Garland Publishing, 1999. — Vol. I. — P. 697–698.

<hrsize=1 width="33%"></hrsize=1>

* Вважається, що вперше прокуратура з’явилася у Франції в ХІІІ ст. під час правління короля Філіппа ІV Красивого (1285–1314). Проте вже в Давньому Римі був інститут прокуратора – особи, вільного чи раба, що опікувався майновими правами господаря, вів справи з іншими особами. Саме в цьому розумінні й використовували термін procurator (піклувальник). В Франції ж ХІ століття королівські прокурори мали захищати в суді інтереси корони. Пізніше прокуратура творилася в Німеччині, Італії, Польщі та інших країнах. Для представництва фіскальних інтересів у судах Австрії 1851 було утворено окрему фінансову прокуратуру.

У Російській імперії утворення прокуратури пов’язано з державними  реформами Петра І, який своїм указом 1722, запозичивши середньовічний досвід Німеччини, заснував посаду генерал-прокурора. Останній мав наглядати за законністю діяльності Сенату (вищий державний, у тому числі й судовий, орган на той час), колегій (міністерств), а також місцевих органів влади. Наступними указами введено прокурорів у провінціях при надвірних судах, у Синоді. З утворенням міністерства юстиції Росії (1802) міністр юстиції одночасно займав і посаду генерал-прокурора. З 1864 російська прокуратура після прийняття так званих судових статутів втратила повноваження прокурорського нагляду, але посилила прокурорський нагляд у судах, а також у місцях позбавлення волі. Прокурорів «прикріплюють» до судів, де вони підтримують державне обвинувачення, змагаючись з іншою стороною – захистом. Прокуратура зберігає низку повноважень з нагляду за попереднім розслідуванням. Водночас формуються основи організації прокуратури, що грунтувалася на ієрархічній дисципліні, єдиноначальності і незалежності від місцевих адміністративних і судових органів.

Після Жовтневої революції 1917 р. В. І. Ленін відновив «петровську» модель прокурорського нагляду. Прокуратура перетворюється на орган всебічного вищого нагляду за законністю діяльності як державних, так і недержавних структур. Новоутворені радянські республіки спочатку не мали прокуратури. В Україні тільки 28 квітня 1922 ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд УСРР. Відтоді почали діяти органи радянської прокуратури. На чолі централізованої, незалежної від місцевої органів влади прокурорської системи був генеральний прокурор, він же і міністр юстиції УСРР. У 1933 прокуратури УСРР стала складовою частиною прокуратури СРСР. З 1936 прокурор УРСР призначався прокурором СРСР. На органи прокуратури було покладено здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів усіма наркоматами, відомствами, підприємствами, установами, організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевої влади, а також громадянами. Прокуратури здійснювала слідство, підтримувала державне обвинувачення у суді, наглядала за законністю судових вироків і рішень, координувала боротьбу зі злочинністю тощо.

З розпадом СРСР (1991) в новопосталих державах, у тому числі в Україні, органи прокуратури істотно реформовано – у напрямі гармонізації та зближення прокурорської системи України з аналогічними системами сучасних демократичних країн. Правовий статус Прокуратури України регулюється Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» (1991, з наступними змінами і доповненнями). Триває дискусія про реформування інституту прокуратури в Україні. 

Прокуратура – інститут, притаманний не кожній правовій системі. Так, до 1986 року в Англії прокуратури не було. Потерпілий здійснював переслідування самостійно чи через свого адвоката. У 1979 році було створено посаду директора публічних переслідувань, який здійснював свої функції через адвокатів. Орган обвинувальної влади з власним апаратом було створено в Англії лише в 1986 році.

Див. (джерела): Мурашин Г. О. Прокуратура // Юридична енциклопедія / Ю.С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5: П–С. — 2003. — С. 159; Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. — М. : Наука, 1991. — 207 с; Петрухин И. Л. Прокурорский надзор и судебная масть. Учебное пособие. — М.: «Проспект», 2001. — 88 с.; Мельник М. Місце генерального прокурора в Україні. Чи генерального — на місце? [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. — 2003. — 28 червня. — С. 6. — Режим доступу: www.dt.ua/1000/1050/38980/





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign