Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрНаука. Апробація результатів дослідження: Конференція з філософії права в КНУВС

23.04.2010

23 квітня 2010 року на запрошення академіка М. В. Костицького узяв участь із доповіддю у Третій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» у Київському національному університеті внутрішніх справ.

На секції «філософські проблеми права» представив результати дослідження філософії правосуддя з темою «Філософія правосуддя як судове здійснення права».

Опубліковано тези доповіді за таким посиланням: Бігун В. С. Філософія правосуддя як судове здійснення права // Філософські, методологічні й психологічні проблеми права: тези доповідей ІІІ Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (Київ, 23 квітня 2010 р.) [Текст] / ред. кол.: В. В. Коваленко, М. В. Костицький, О. М. Джужа та ін. — К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. — 260 с. — C. 11–12.

Далі подано текст тез:

 

Бігун В’ячеслав Степанович, к. ю. н., науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, відповідальний секретар Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»

ФІЛОСОФІЯ ПРАВОСУДДЯ ЯК СУДОВЕ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА

1.            Правосуддя як актуальна філософсько-правова проблема. Правосуддя традиційно розглядається як правозастосувальна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції справ. «Саме в суді право існує в усій його повноті» (С. І. Максимов). Якщо так, то правосуддя є й актуальною філософсько-правовою проблемою, оскільки воно постає як сфера, де право «здійснюється» та «живе».

2.            Правосуддя як сфера здійснення права. Правосуддя – особливий спосіб здійснення права. Під здійсненням права в даному випадку розуміється широке (абстрактне) введення в дійсність, динамічне існування явища, позначуваного як «право». Здійснення права є об’єктивним процесом, зумовленим процесами суб’єктивними. Істотною у здійсненні права є роль судді, який «мусить застосовувати закон у кож­ному випадку так, ніби цей випадок мав на увазі сам законодавець, тобто виконувати закон як гаразд» (П. Юркевич). Водночас йдеться про діяльність й інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя (присяжні, сторони, представники (адвокати, прокурори) та інші). Здійснення права відбувається і через судову правотворчість, тоді, як сама «судова правотворчість є одним із елементів механізму досягнення мети правосуддя» (Б. В. Малишев). Виявлення «право-реалізаційного» смислу правосуддя зумовлено змістом праворозуміння – «усвідомленням правової дійсності через призму правових теорій, доктрин, концепцій», юридичною герменевтикою як методом здійснення правосуддя.

3.            Правосуддя в контексті співвідношення понять право і закон. Якщо виходити з розрізнення понять право і закон (В. С. Нерсесянц), можна стверджувати: правосуддя не є законосуддям. Так, для прикладу, чинним законодавством України передбачається, що суддя, ухвалюючи рішення, керується (зобов’язаний керуватися) винятково законом. Якщо вважати поняття закону і права ідентичними, то можна стверджувати про тотожність, умовно зазначаючи, законосуддя і правосуддя. Проте, якщо зазначені поняття розмежовувати, то можна також стверджувати про нетотожність права і закону, й відтак з’ясовувати специфічний (філософсько-правовий) зміст терміна правосуддя. Термін законосуддя, втім, не є поширеним, хоча зустрічаються випадки, коли судді називають себе «законниками». Водночас, термін правосуддя дає прихильникам теорії чи принципу верховенства права (чи правовладдя) – на відміну від, так би мовити, законників, як прихильників верховенства закону, – підстави твердити про обов’язок суддів ухвалювати судові рішення на основі саме права (а не закону). Подальших пошуків потребує питання: як розуміється право і закон, які критерії їхнього розмежування у правосудді?

4.            Розмежування понять правосуддя та судочинство. Існують термінологічні та змістовні аргументи на користь розмежування змісту термінів судочинство і правосуддя. Кожен суд може вважатися таким, що здійснює судочинство, але не кожен – що здійснює правосуддя.

5.            Правосуддя як герменевтика праворозуміння. Якщо виходити з того, що мета правосуддя – це справедливість, то правосуддя – це та сфера, яка уможливлює краще розуміння способу здійснення поняття «справедливість». Судове рішення – це певний «символ» здійснення чи не здійснення правосуддя. Так, визнання особи винуватим (злочинцем) може інтерпретуватися стороною обвинувачення і потерпілим як торжество справедливості, тоді як визнання винуватим особи невинуватої – розуміється не просто як помилка (що трапляється), але і як несправедливість. Відповідно, судове рішення стає певним здійсненням права, виробляється відношення до нього як до права.

6.            Правосуддя як сфера синтезування праворозуміння. У судовому процесі визначення істотних обставин для вирішення справи супроводжується застосуванням відповідних правових норм. Учасники можуть по-різному тлумачити правові норми, їх застосування: в дусі, наприклад, легізму чи  юснатуралізму. У цьому смислі судовий процес і його результат може поставати як сфера синтезування, інтегрування (чи неінтегрування) різних праворозумінь.





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign