Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

УкрПостать. Тарас ШЕВЧЕНКО: «праведний закон», що відповідає поняттям правди, істини, справедливості, як важлива передумова справді людяного суспільства

09.03.2010

Tema: Тарас Шевченко / Taras Shevchenko

Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО [25.II(9.III) 1814, с. Моринці, тепер Звенигородського району Черкаської області – 26.II(10.IIІ) 1861, Санкт-Петербург] – український поет, художник і громадський діяч.

Народився у сім’ї селянина-кріпака.

У 1831 разом з поміщиком П. В. Енгельгардтом, в якого був козачком, потрапив до Петербурга. Через художника І. М. Сошенка познайомився з К. П. Брюлловим, В. А. Жуковським, О. Г. Венеціановим, Є. П. Гребінкою, за допомогою яких його в 1838 було викуплено з кріпацької неволі.

Закінчив 1845 Петербурзьку академію малярства у К. П. Брюллова.

1860 Шевченко обраний членом Академії.

Під час подорожі Україною 1843 Шевченко був глибоко вражений свавіллям поміщиків, російької царської влади, внаслідок чого остаточно сформувалися його антимонархічні, антикріпосницькі, національно-патріотичні ідеї. Вдруге він виїхав до України 1845, працював у Київській археографічній комісії. У квітні 1846 вступив до таємної організації – Кирило-Мефодіївського братства, в якому представляв його найрадикальніше крило. 1847 за участь у діяльності братства, а найбільше за свої волелюбні й національно-патріотичні твори був покараний Миколою І засланням у солдати до Оренбурзького окружного корпусу «без права писати і малювати». Лише через 10 років завдяки зусиллям передової інтелігенції Шевченка вдалося визволити з неволі.

Значний вплив на формування політичних і правових поглядів Шевченка справила «Історія Русів», в якій містилися ідеї волелюбства українського народу, його прагнення до самостійності.

В поетичних і прозових творах, у «Щоденнику» Шевченка немає цілісної системи політ. і прав. уявлень, але зміст цих творів дає можливість виявити їх найважливіші риси. В розумінні Шевченка питання про походження держави поєднуються договірна теорія і теорія насильства. Держава, на його думку, не є чимось вічним і незмінним, вона виникає на певному етапі розвитку суспільства як інструмент гноблення. Упродовж усієї історії здійснювалася тиранія цезарів, імператорів, царів, які, спираючись на систему уярмлення народу, експлуатували, визискували людей, жорстоко придушували будь-які їх спроби визволитися з-під ярма. З цих позицій Шевченко підходив і до політичної системи Російської імперії. Царський уряд, російських і українських панів, чиновництво, державні установи Шевченко розглядає як єдину систему політичного і економічного гноблення народу. Гострій критиці він піддає російське законодавство, судову організацію, судочинство, протестує проти царських законів і юридичної практики, що використовувалася царизмом насамперед для захисту інтересів панівних класів, закріплювала юридично безправ’я селянина-кріпака, українського та інших народів. У поемах «Кавказ» і «Сон» Шевченко показує як, спираючись на існуючі закони, пани чинять насильство над кріпаками. В «Щоденнику» наводиться чимало фактів беззаконня з боку царського уряду і поміщиків. Найяскравішим прикладом такого беззаконня і свавілля була розправа царизму з самим поетом.

Шевченко мріяв про утвердження соціальної рівності й політчної свободи, громадського самоврядування і справедливої законності. Він вважав, що буржуазна республіка – це історично прогресивний, порівняно з монархією, державний устрій. Проте Шевченко не розглядав буржуазну республіку як найкращий, найідеальніший устрій. Хоча вона виключає єдиновладдя і свавілля правителя, передбачає представницький орган і формальну рівноправність людей, але і в умовах такого устрою не зникає експлуатація трудящих.

Майбутнє суспільств Шевченко пов’язував з самоуправлінням народу, із суспільною колегіальною формою реалізації влади як гарантії від свавілля. Важливою передумовою справді людяного суспільства Шевченко вважав наявність «праведного закону», що відповідав би поняттям правди, істини, справедливості. Поет був послідовним борцем проти національного гніту, пристрасно обстоював ідею національно-державної самостійності України. Національно-визвольні погляди Шевченка сформувалися ще до його вступу в Кирило-Мефодіївське братство. Він уже написав такі твори, як перша збірка під назвою «Кобзар», «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та ін., в яких містяться думки про самостійність України. Ідея політичної самостійності укр. народу була притаманна поету протягом усього його життя.

Шевченко ненавидів офіційну Росію, її політичний лад не тільки за їх крайній антидемократизм, а й за те, що ця система була потуж. знаряддям придушення національної волі й культури українського та інших народів. Він поділяв ідеї кирило-мефодіївців про утворення в майбутньому федерації слов’янських народів, до якої б і український народ входив як повновладна нація. Шевченко не обмежувався боротьбою за інтереси тільки слов’янських народів. Про це свідчать його твори, насамперед поема «Кавказ», де він подає голос на захист прав усіх пригнічених російським царизмом народів.

Твори Шевченка дали могут. поштовх розвитку національної самосвідомості українського народу, своєю творчістю і всім життям своїм він заслужив у народі велику пошану і славу «національного пророка».

Тв.: Повне зібр. тв., т. 1–11. К., 1951–53.

Літ.: Сокуренко В. Г. Обществ.-полит. взгляды Т. Г. Шевченко (К 170-летию со дня рождения). «Сов. гос-во и право», 1984, № 9; Копиленко О. Л. Політ.-прав. ідеї Т. Шевченка та І. Франка в сучас. ідеол. б-бі. К., 1990.

В. Г. Антоненко, „Юридична енциклопедія”





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign