ЮрПостать. А. С. Макаренко (1888-1939) вважав покарання доцільним методом стимулювання поведінки

01.03.2010

Тема: А. С. Макаренко / А. S. Makarenko, пенітенціарна педагогіка / penitentiary pedagogy

Антон Семенович Макаренко [1(13).III 1888, м. Білопілля, тепер Сумської області – 1.IV 1939, Москва] – український педагог і письменник, один з фундаторів вітчизняної пенітенціарної педагогіки.

Закінчив 1905 Кременчуцьке училище та педагогічні курси при ньому, 1917 Полтавський учительський інститут.

Працював учителем у Крюківському (тепер Полтавська обл.) і Долинському (тепер Кіровоградська обл.) залізничних училищах. Був інспектором (директором) Крюківського залізничного училища, завідував 2-м Полтавським міським поч. училищем.

У вересні 1920 організував поблизу Полтави трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, якій згодом було присвоєно ім’я М. Горького. У травні 1926 колонію було передислоковано в с. Куряж поблизу Харкова.

З кінця 1927 Макаренко водночас завідував дитячою комуною. З 1932 – начальник педагогічної частини труд. комуни НКВС УСРР. У 1935 переведений до Києва на посаду заст. начальника відділу труд. колоній НКВС УСРР. У 1936– 37 керував труд. колонією № 5 у м. Броварах (під Києвом), яка стала одним з кращих виховних закладів для неповнолітніх правопорушників. 1937 переїхав до Москви, де займався літ. та громадсько-педагогічною діяльністю.

Автор книг «Педагогічна поема» (ч. 1–3, 1933– 36), «Методика організації виховного процесу» (1936), «Книга для батьків» (1937, у співавт.), «Честь» (1937–38) та ін.

Науково-педагогічна спадщина, як і вся педагогічна діяльність Макаренка, пройнята вірою в необмежені духовні можливості особистості, в т. ч. неповнолітнього правопорушника, вірою в силу виховної роботи.

Макаренко виділив методику виховної роботи в окрему галузь педагогіки, наголошував на необхідності таких підходів до перевиховання правопорушників, які б перетворювали роботу з ними у цілеспрямований процес формування особистості.

Важливими у виховній роботі Макаренко вважав такі положення: поєднання поваги та вимогливості до особистості; діалектичність виховного процесу; виховання особистості в реальній продуктивній праці; єдність педагогічного управління і самоврядування на різних стадіях розвитку контактної групи як колективу; виховання активної позиції особистості в колективістських стосунках відповідальної залежності; визначальна роль свідомої дисципліни; створення і нагромадження традицій колективу, стиль і тон його життєдіяльності; система паралельної дії; захищеність особистості в колективі; система перспективних ліній у вихованні особистості та колективу.

Принципово по-новому Макаренко підійшов і до питання про покарання. На відміну від представників теорії «вільного виховання», які заперечували виховне значення покарання, вважав його доцільним методом стимулювання поведінки.

Літ.: Ярмаченко Н. Д. Пед. деятельность и творческое наследие А. С. Макаренко. К., 1989; Синев В. Н., Кривуша В. И. Пед. система А. С. Макаренко и пути ее использования в практике органов, исполняющих наказания. К., 1992.

Автор: В. І. Кривуша, Юридична енциклопедія.