Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

Ольга БУРЛЮК: «Але ти ростеш, зростають і вимоги». Про якість юридичної освіти та вишукане виправдання корупції в Могилянці, неприязнь і джерела юридичного натхнення

01.03.2010

Вона - одна з кращих свого покоління студентів-правників, молодих юристів. Її професійне кредо - не обмежуй себе очікуваннями інших. Їй заздять, і це "дивовижним чином" змінювало її ставлення до колег. Її власний досвід, проникливі спостереження підказують штрихи до образу сучасної юридичної освіти та професії, в якій формується молодий юрист нинішньої України.

Якість юросвіти та якості особистості

– Пані Ольго, що означає якісна юросвіта з погляду сучасного студента-правника?

– Чим менш безпорадним ти почуваєшся на робочому місці, тим якіснішу освіту ти здобув.

Якісна освіта – це не тоді, коли тебе навчили всього, а тоді, коли тебе підготували якісно аналізувати та правильно оцінювати інформацію. Право неймовірно динамічне і «кількісні» знання тут є короткочасним надбанням. А ось коли ти приходиш на роботу і можеш ефективно працювати над поставленим завданням та швидко віднаходити розв’язання проблеми, це означає, що роки в університеті не витрачено марно.

– На вашу думку, за чотири роки ви стали юристом?

– Тут відіграє роль чинник життєвого досвіду, який пов'язаний із віком. Неможливо бути професійно сформованим, якщо ти ще не сформувався як особистість. Мало хто буде серйозно сприймати 20-річного «юриста»! Звісно, слід почати чи спробувати почати працювати, але важливо не припиняти навчання, адже невідомо, які якості ти ще відкриєш у собі.

Мабуть, юристом треба народитись... Це не професія, це стан душі і стиль життя!

– Які плюси і мінуси підготовки «могилянського» юриста?

– Викладацький склад у нас сформовано так, що ми маємо можливість отримати, так би мовити, «прогресивні» знання. А можливість обирати навчальні дисципліни дозволяє визначити, які знання на сьогодні потребуєш саме ти. Крім того, студентів на факультеті менше, ніж зазвичай в інших закладах, а тому природно формується індивідуальний підхід до кожного студента: за 4-5 років тебе знають буквально всі!

Звісно, немає меж досконалості, але навіть у сучасному стані НаУКМА випускає юристів, які, на мою думку, є одними з найкраще підготовлених до правової реальності.

– До речі, про реальність. Деякі студенти-правники в НаУКМА, які вже мають практичний досвід, у різний, часом вишуканий, спосіб виправдовують корупцію. Їхній аргумент виглядає приблизно так: якщо ми не заплатимо чи не домовимося, то це зробить інша сторона й ми не доб’ємося справедливості для нашого клієнта. Думаю, що ці студенти не є оригінальними й вони повторюють аргумент свого роботодавця. Як, на ваш погляд, можна пояснити і подолати таке ставлення?

– Вони прийняли підхід: «ти або з нами, або проти нас». Важко бути частиною соціуму і бути проти нього водночас. Сильні особистості намагаються протидіяти корупції, слабші долучаються до загальної гри. Звісно, можна просто працювати в такій сфері, де необхідність і «частота» корупції зведені до мінімуму, і тим самим вберегти себе від цього бруду. Принаймні хочеться сподіватись, що така схема можлива. Але це не вирішує проблеми. Тому слід дотримуватись принципу – «роби все, що від тебе залежить, і нехай буде те, що має бути».

Прикро, але доводиться спілкуватись із пригніченими однокурсниками, яких обставини вимушують діяти проти принципів, а це має руйнівний вплив на особистість.

– Щодо формування особистості і якостей молодого юриста. Яке сьогодні ставлення студентів-правників до списування і плагіату?

– Особисто мені завжди було шкода часу на написання «шпаргалок», і за чотири роки я так і не навчилась цьому «мистецтву». Але для деяких студентів це – єдина форма ефективного засвоєння матеріалу.

Особисто до плагіату ставлюсь дуже негативно і мрію, коли вже у нас, як у Голландії, наприклад, створять єдину базу всіх коли-небудь зданих студентами робіт. Завдяки їй викладач може легко визначити дійсного автора роботи, і студента очікують доволі серйозні санкції, аж до відрахування.

– Яка найсильніша й найслабша риса «могилянського» студента-правника?

– Головною перевагою і, водночас, проблемою могилянських «правників» є атмосфера дуже жорсткої конкуренції, яка панує з-поміж студентів. Одних вона змушує працювати неймовірно наполегливо і, цілком закономірно, здобувати вражаючі знання та показувати значні успіхи. Інші, не витримуючи темпу роботи, втрачають інтерес і «випадають з боротьби».

Проте в переважній більшості випадків сам вступ до університету вимагає від студента значних зусиль, а отже, й сильної мотивації та віри в себе. Тому наші студенти чітко знають, заради чого вони вчаться.

– Конкуренція з-поміж студентів-правників. Які її прояви «здорові», а які хворобливі?

– Спілкуючись з іноземними студентами, розумієш, що конкуренція між нашими студентами хвороблива в принципі. В нас традиційно (і в школі, і в університеті) заохочується особистий результат, індивідуальне досягнення, публічне визнання того, що ти кращий за решту. А це породжує нездорову конкуренцію, яка виникає там, де має місце зіткнення амбіцій. Ми хвилюємося за власні результати і при цьому відслідковуємо результати решти. Але в ідеалі нас це не повинно стосуватися взагалі!

На жаль, часом чиясь успішність є приводом встановлення неприязних стосунків між студентами. Хоча конкуренцію можна вважати рушієм прогресу, тож треба звикати до її проявів.

Що ти знаєш і як

– Роботодавці цінують таку рису юриста, як практична хитрість. Як вона формується?

– Мені видається, що хитрість, як і практичність, – це вроджена властивість. Вона не формується (посміхається). Хитрість або є, і тоді вона вдосконалюється із набуттям життєвого досвіду, або її нема. До речі, на першому курсі в нас проводили анкетування: просили зазначити три позитивні і три негативні риси юриста. Так ось, хитрість було відзначено в обох категоріях! Тож, мабуть, це питання досі спірне.

– Нині в Києві чимало студентів-правників швидко починають працювати. Це не шкодить навчанню?

– Схиляюсь до думки, що таки варто почати працювати на останніх роках навчання. Звісно, це забирає значний відсоток часу і в деяких випадках, при невдалому плануванні і недостатній відповідальності, позначається на успішності студента. Але, водночас, це дає змогу правильно оцінити, що ти знаєш і як ти це знаєш. При цьому «відкриваються очі» на навчальний процес і всю ту інформацію, яка ще попереду.

З власного досвіду знаю, що сприйняття нових знань одразу стає більш практичним, в один момент у мозку проявляються всі взаємозв’язки галузей і право загалом сприймається більш комплексно.

Крім того, є можливість більш реалістично визначитись зі спеціалізацією, а отже, обрати вдалі теми дипломних робіт і поглиблювати ті знання, які тобі знадобляться.

– Але від зайнятості на роботі є й шкода?

Звісно, дуже важко одночасно добре працювати і навчатись. Ті, кому не вдається поєднувати обидва, або хто свідомо проти цього, все ж влаштовуються на стажування або короткострокову роботу під час літніх канікул: у будь-якому випадку треба десь набувати досвід.

Не останньою причиною цього є також те, що будь-яка серйозна робота вимагає наявності попереднього досвіду, а коли його здобувати, як не під час навчання?

– Яку професію, з-поміж юридичних, студенти нині вважають найбільш популярною, і чому?

– Переважна більшість випускників нашого факультету працює в приватному, а не публічному «секторі». Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що найбільше студенти прагнуть потрапити в престижні зарубіжні та національні юридичні фірми, які заробили собі ім’я і працюють на нього. Це гарантує статус, пристойний заробіток і, напевне, забезпечить вам повну зайнятість (посміхається). Проте це не страхує вас від розчарувань...

– Дослідники відзначають залежність якості підготовки професіонала (наша система – система університетської підготовки професіонала) від співпадіння періоду, коли молода людина навчається в університеті з її пубертаційним періодом, а також подальшим розвитком. А відтак в неї в голові навчання не на першому місці... Студент-правник у цьому плані відмінний? Він таки піде радше в бібліотеку, ніж на побачення?

– Правник чи ні, а все ж студент! Тому тут все абсолютно індивідуально. Баланс у житті одні знаходять легше, інші – важче. На Заході цю проблему намагаються подолати тим, що підлітки довше навчаються у школі і пізніше вступають до університетів. Але, вважаю, що особа дорослішає тоді, коли життя ставить перед нею таку вимогу, будь то 16, 18 чи 20 років.

– Сьогодні в ЮНЗ дівчат більше ніж хлопців. Чим це пояснюєте ви?

– Не впевнена, що дівчат більше. У Могилянці – так, більше, а ось, наприклад, у Чернівецькому університеті на юридичному практично лише хлопці. В будь-якому разі кількість дівчат-правників дійсно зростає, і це свідчить про те, що ми стаємо більш впевненими і орієнтованими на самостійність у житті.

 

Непохитний авторитет

– Пані Ольго, яким, на ваш погляд, є ідеальний викладач?

– Ідеальний викладач має обожнювати свою дисципліну і власну роботу. Тоді він буде експертом у своїй галузі, справедливим до студентів та їх роботи, непохитним авторитетом в їх очах.

– Що  викладачі ніколи не повинні забувати в плані викладання?

– Освіта – це інвестиція в майбутнє, і на викладачів покладено тягар цього внеску. Не можна шкодувати зусиль на «відкриття» талантів у студентах та сприяння їх розвитку.

І, звісно, треба рухатись у ногу з часом, гнучко реагувати на зміни, що відбуваються у суспільстві та праві, і з висоти своїх знань і досвіду направляти студентів на формування власних висновків.

– Наукова підготовка викладача. Наскільки ви відчули її важливість як студентка?

– Наукова підготовка, безсумнівно, конче важлива. Проте для юриста ключовою є також практика, досвід практичної діяльності, адже немає теорії без практики. Студент, як правило, легковажно сприймає наукові звання викладача, але він завжди, нехай навіть інтуїтивно, оцінить вагу і «неповторність» досвіду, яким з ним ділиться успішний у своїй галузі викладач-юрист. 

– Як визначити, чи викладач «поставив» справедливу оцінку?

– Справедливо поставлена оцінка не викликає запитань ні в кого: ані в студента, ані у викладача, ані в колег-студентів. Думаю, цьому система, запроваджена в Могилянці, коли 60-70% остаточного балу визначається комплексно, за результатами роботи впродовж семестру та на основі низки робіт, і лише 30-40% оцінки залежить від складеного іспиту чи заліку.

– Які ваші перевірені поради щодо того, як успішно опановувати право?

– Не шкодувати часу. Вчасно ставити запитання . Відчути азарт «перемоги».

– Ваша порада, як ефективно оволодіти професійною іноземною мовою?

– Аби оволодіти іноземною, треба мати сильну мотивацію, знайти час і необхідність постійно її застосовувати. Щодо професійної мови, то необхідно мати ґрунтовні базові знання мови та, відповідно, використовувати її у професійній діяльності. До речі, завжди відчуватиму вдячність до своєї шкільної вчительки з англійської, яка вивела мене на той рівень, з якого можна розвиватись самостійно.

– Ваша ставлення до запровадження поза університетського іспиту на здобуття кваліфікації «юриста» (що надавав би право юридичної практики)?

– Думаю, за сучасного рівня корумпованості освіти введення такої ланки «професійного контролю» в Україні було б виправдане.

 

Успіх і конкуренція

– Пані Ольго! Яка дефініція успіху студента-правника?

– Мабуть, досягнення найвищої з поставлених цілей сприймається як успіх. Але ти ростеш, зростають і вимоги до себе, а тому виміряти «успіх» неможливо. Це динамічне явище, яке часом навіть не встигаєш відчути.

Для більшості студентів-правників очікуваний «успіх» – це без особливих зусиль влаштуватись на пристойну роботу і впевнено, планомірно рухатись по кар’єрній драбині. Проте не думаю, що варто обмежувати себе лише цим, адже одного дня тебе може охопити почуття розчарування і жалю до себе через знехтувані колись можливості!

– А якими були ваші відчуття в моменти «успіху»?

– Об’єднує ті моменти, які я б могла назвати успіхом, як не дивно, відчуття неймовірної …самотності. І неодмінно на думку спадало німецьке прислів’я – «На вершині людина самотня» (Am Oben ist man alein).

– З-поміж найбільш успішних юристів ті, хто «дружили з математикою», точними науками? Як було у вас з математикою?

– «Геніальні люди геніальні в усьому», і успішному юристу, на мою думку, не обійтись без математики. Може, не стільки власне «математики» і точних наук, скільки їх впливу на формування логіки і внутрішнього відчуття алгоритму. Я переконалась у цьому, готуючись до студентських судових дебатів, – справу виграє не той, хто віднайде найбільше правових норм, а той, хто правильно сформулює і подасть висновки, дотримуючись при цьому всіх законів логіки. А неосяжний обсяг правового матеріалу вимагає чіткої організації своєї роботи.

– Юристам притаманна критичність. Вони стримано визнають або не визнають успіх інших. Якщо це суто проблема юристів, то чи не зароджується вона на «юридичному»?

– Думаю, це загальнолюдська проблема. Однак світ і середовище діяльності юристів настільки конкурентні, що тут вже давно закріпився принцип «The winner gets it all». Так, переможець отримає все, а тому і власна поразка сприймається болісніше. В переважній більшості інших професій категорія «успіху» не настільки яскраво виражена.

Хоч я ще не практикую як юрист, але мені вже доводилось бувати в ситуаціях, коли звичайна людська заздрість дивовижним чином змінювала ставлення до мене моїх найближчих, здавалося, колег.

– Юристи нерідко притупляють свою креативність. Як це подолати?

– Якщо відчуваєш, що юридичний формалізм заполонив усі сфери твого життя, професійного і особистого, і тобі це заважає, то треба працювати над собою. Кожен робить це по-своєму: барви життя для кожного свої. Серед моїх колег є дівчина, яка чемпіонка України з танцю бугі-вугі, і при цьому успішно навчається. Інша пише вірші різними мовами і неодноразово перемагала на конкурсах читців. Дехто грає в університетській рок-групі. Одним словом, не треба обмежувати себе банальним навчанням, адже при перенасиченні мозку однорідною інформацією втрачається чутливість до нової інформації, і твоя робота виявляється марною.

 

Особистість – збірний образ

– Пані Ольга, якими були найбільш яскраві моменти студентського життя за останні чотири роки?

– Поїздки на міжнародні змагання та конференції. Дивовижно, але на кожній наступній конференції (змаганнях) я зустрічаю когось знайомого з попередньої! Виявляється, світ студентів-правників неймовірно тісний!

– Улюблена дисципліна за чотири роки? Чому?

– Як не дивно, це – кримінальне право. Абсолютно мій тип «аналітики». Мало яким університетським результатом я пишаюсь так, як 100 балами за іспит з кримінального. На жаль, на моє переконання, адвокат у кримінальних справах і взагалі робота в цій сфері – не для жінки. Прикро, але я свідомо заборонила собі навіть думати про такий розвиток кар’єри.

Що для вас зіграло ключову роль в опануванні професійної мови?

– Для мене ключову роль зіграла підготовка до міжнародних змагань з права, які проводяться англійською. Мені доводилось щоденно читати десятки і сотні сторінок англомовного правового тексту, аналізувати його і формулювати висновки англійською. За рік я вже вільно почувалась у термінології і часом ловила себе на тому, що згадую термін спершу англійською, а вже тоді шукаю в пам’яті його аналог українською мовою…

Ну і, звісно, свій внесок зробив майже рік роботи в американській юридичній фірмі, де англійська є другою, а іноді і першою робочою мовою.

– Що вам дала участь у навчальних судових процесах?

– Практично все. Розвиток, вдосконалення, неоціненний досвід, упевненість у собі, величезну кількість нових вмінь і навичок, які необхідні кожному юристу. Не буду також нехтувати здобутим визнанням, численними знайомствами і новими можливостями, які відкрились переді мною і так чи інакше пов’язані з моєю участю в судових дебатах.

Загалом це надзвичайно ефективна форма навчання, і її варто запроваджувати на загальному рівні для всіх студентів права. «Розвиток відбувається через напруження», а у випадку дебатів він поєднаний із грою.

– Три уроки, які ви засвоїли для себе під час університетського життя (навчання)?

– Сміливість винагороджується. Успіх не пробачають. Друзі проявляються в щасті, а не в біді.

– Те, що ви не з Києва, як це вплинуло на ваше формування в університеті як юриста?

– Те, що ти приїжджаєш до нового міста, повністю змінюєш середовище і оточення, породжує низку складнощів, зокрема емоційних. Тобі треба знайти і посісти власне місце. А це загартовує характер.

– Що найсильніше в плані книг, статей, фільмів вплинуло на ваше формування як юриста?

– На початку свого навчання я із захватом читала публіцистичні роботи американських юристів. Крізь призму цих книжок я змоделювала перед собою збірний образ «західного юриста», який активно запроваджується українськими юристами. Вони дали мені матеріал для роздумів над тим, що з цього образу, світу, стилю життя підходить мені, а що суперечить моєму внутрішньому світу. Це свого роду підготувало мене до того, «що мене чекатиме, якщо…», і дозволило робити «поінформований вибір».

З якими дилемами в університетському житті ви стикалися і як їх вирішували?

–У нас в університеті існує можливість обирати навчальні дисципліни, які ти будеш вивчати наступного року, тож перед нами стоїть постійна дилема: «що обрати?» Я для себе вирішила вибирати щоразу ті нестандартні курси, які важливі для формування свідомості правника і до яких я навряд чи повернусь самостійно. Так, мені неодмінно доведеться стикатись з проблемами житлового права, і я за допомогою всього масиву літератури та більш досвідчених колег зможу розібратись в цьому питанні. Але навряд чи в мене буде друга можливість зайнятись правовими аспектами боротьби з міжнародним тероризмом.

– Ваша найбільша помилка, і чому вона вас навчила?

– Надто довіряю людям, сприймаю їх за більш відповідальних і порядних, ніж вони є насправді, тож час від часу отримую неприємні сюрпризи. Вчуся бути більш реалістичною і менш наївною.

– Яким є ваш улюблений спосіб зняття напруження?

– Дуже люблю читати в міських парках: шелест дерев дуже заспокоює...

– Пройшло майже три роки з часу «помаранчевої революції», у котрій могилянці брали активну участь. Що той час значив для вас?

Так, ми дійсно активно брали участь у подіях помаранчевої революції. Можна навіть сказати, ми були творцями цієї революції на своєму рівні: 75% студентів-правників були задіяні у штабах різних політичних партій та громадських організацій. А революція була для нас певним моментом осяяння, консолідацією всіх зусиль і внутрішніх ресурсів.

Це було також тим критичним моментом, в якому проявляються (і проявилися) люди. Тут йдеться не про те, хто яку партію підтримував і які політичні переконання сповідував. А про внутрішню глибину і соціальну придатність кожного з нас. Від студентів не вимагали брати участь у страйку, ні. Тому більше поваги викликають ті, хто свідомо і відкрито не приєднався до руху, ніж ті, хто з меркантильних міркувань хотів, як кажуть, «засвітитись» або просто приходив стати «очевидцем» подій.

– Що той час значив для ваших колег?

Пройшло майже три роки. Багато чого змінилось, але ні я, ні жоден з моїх друзів не шкодуємо про те, що революція відбулась. І тут не має значення оцінювання безпосередніх наслідків революції, адже справжні зміни відбулися набагато глибше: в свідомості нашого покоління. А ми, до речі, є першим поколінням, яке пішло в школу в Україні, а не в Радянському Союзі (1991-1992 рр.), яке не вчило гімн СРСР, і яке знає лише одну країну – Україну. Саме нас вчили бути тими, хто «змінить все на краще», і, думаю, ми готові до цього тягаря.

 Здається, що емоційного заряду, який ми тоді отримали, вистачить на все життя.

– Ви зараз відїжджаєте на навчання за кордон займатися європейськими студіями. Це «втеча від реальності» чи спроба, вивчивши європейські стандарти, привнести зміни ззовні?

– Однозначно друге. За роки навчання мої ідеалістичні погляди не лише не зникли, а завдяки викладачам стали міцнішими і ґрунтовнішими. Я вважаю, що нам є чому повчитись у країн «заходу». На мою думку, зі збільшенням критичної маси людей, які сповідують європейські принципи, збільшуватиметься також кількість, якість та ефективність змін у нашій системі. Тому хочу долучитись до цього процесу. Залишається тільки сподіватись на геометричну, а не арифметичну прогресію (посміхається).

– Що для вас є джерелом натхнення в праві?

– Віра у верховенство права.

– Що повинен спитати себе той, хто вирішує, чи стати юристом?

– Чи підтримуєш ти вислів «Закон як дишло..»: якщо ні, то варто спробувати стати юристом!

Спілкувався Славік БІГУН

 

ПЕРСОНА

П.І.Б. БУРЛЮК Ольга Володимирівна

Вік 21 рік

Освіта, кваліфікація Бакалавр права (НаУКМА, 2007), магістр (Ун-т Маастрихта (Нідерланди), 2007-2008)

Попередній досвід, інша діяльність Помічник юриста в київському представництві ЮФ Chadbourne & Parke (2006 р.). Учасник численних конкурсів – національних і міжнародних – з навчальних судових процесів (дебатів), наукових заходів

Володіння іноземними мовами Англійська; німецька; вивчає польську та голландську

Авторитет у галузі права Збірний образ «ідеального юриста»

Найбільші професійне досягнення Перемога в складі команди в національному раунді «Конкурсу Джессапа» ( 2007 р.); 9 місце в командному та 51 в індивідуальному заліку на Міжнародних раундах «Конкурсу Джессапа» (2007 р.); «Кращий оратор» національного «Конкурсу Джессапа» 2006 р.

Професійна мрія Одного дня представляти Україну в Міжнародному Суді ООН

Професійне кредо Не обмежуй себе очікуваннями інших

 

* * *

Посилання: Ти ростеш – зростають і вимоги (Інтерв’ю: Ольга Бурлюк, студентка Києво-Могилянської академії про якість юридичної освіти, неприязнь і джерела юридичного натхнення) // Юридична газета. — 2007. — № 36 (120) (6.09). — С. 10-11. [ Завантажити ]

Світлина В. С. Бігуна: Ольга Бурлюк під час конкурсу Джессапа





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign