Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

РСП. Поза межами правосуддя: дух часу і радянського судочинства, коли „мовчала обезчещена Феміда” (історія Петра Кекіша)

14.02.2010

Тема: ідеологія судочинства / ideology of judicial process, радянське правосуддя | Soviet justice

Опрацьовуючи літературу на тему правосуддя, натрапив на книгу спогадів Петра Кекіша „Поза межами правосуддя”[1], написаної, щоби „залишити нашим нащадкам, в даній формі, деяке поняття про наше життя”. Оповідається авторська історія зустрічі з радянською системою судочинства, а відтак і надлюдських страждань – на каторзі.

Автор, молодий тернопільський учень-старшокласник Бережанської гімназії, арештований весною 1945-го року, після поневірянь по пересильних тюрмах, потрапляє під суд. Прислухавшись до поради старшого співкамерника „щоби спасти своє життя, ти мусиш підписати їм те, що вони вимагають”, він „підписав наскрізь фальшивий свій протокол”.

Ось як він відтак описує суд і свої роздуми про нього, наслідки, дух того часу:

„Судили мене в якомусь невеличкому будинку напроти Софійського собору [в Києві]. В залі суду, за великим столом сиділо трьох, в середині – капітан, голова суду, високий чорнявий жидок з хитрими безсовісними очима. Зправа від нього – старший лейтенант, середнього росту русявий, мабуть, слов'янин. Зліва сиділа молода дівчина, теж у формі лейтенанта. Збоку, за окремим столом, сиділа секретар, жінка середнього віку в цивільній одежі.

Мені зачитували звинувачення і дали останнє слово. І тут блискавкою в голову мені вдарила думка: „А що, якщо я допустив грубу помилку тим, що сам собі підписав строк? Може ще трохи протиравшись, все закінчилось би інакше справедливіше. Навіщо ж я слухав того старика, де гарантія, що він порядна людина, а не досвідчений артист своєї справи?...”

Швидко швидко побігли мої думки одна за одною і вмить дійшов я до висновку, що мені необхідно відказатися, поки ще не пізно, від підписаного мною протоколу слідства, розповісти суддям всю правду і те, якими методами добився слідчий, щоб я підписав йому всю цю, наскрізь видуману брехню. Деякий час я помовчав, збираючись з духом і думками і врешті послідовно висказав, що задумав.

Моя заява їх дещо здивувала. Деякий час вони перешіптувалися між собою, а відтак заявили, що суд відходить на нараду. Через декілька хвилин всі вони знову зайшли в залю і голова суду заявив, що мовляв „у нас, у нашому судовиробництві ніхто не змушує підписувати в протоколі те, чого в дійсності не було, що суд наш найсправедливіший у світі, що всі зловживання при ведені слідства у нас передбачені законами і суворо караються і т.д. і т.п. Врешті він сказав те, що я ніяк не сподівався і що страшно мене вразило, а саме, він заявив, що на основі вищесказаного, протокол слідства, мною підписаний, суд вважає дійсним, і всилу всього на в ньому вказаного, засуджує мене на п'ятнадцять років каторги, з відбуттям строку у віддалених місцях Радянського Союзу.

Вирок я сприйняв спокійно, поскільки мені здавалося, що так не може бути, що всьому тому ще не кінець. Просто тоді я не розумів духу часу і всього того, що на ним скривалося. Я не міг в той час усвідомити собі, куди я попав і з ким маю справу.

Хиба я один вправ жертвою свавілля і беззаконности тих часів? Скільки людей (та ще яких людей) було знищено без суду і слідства за час сталінського терору. Про яке правосуддя могла іти мова в той час, коли т.зв. „Особоє совєщаниє” або „тройка”, як його ще називали, тому що в склад його входило троє людей, сидячи в Москві і не бачачи живої людини, судила на десять років тюремного ув’язнення навіть тих, в ділі яких і суд не міг знайти „состава преступления”. Все рішав дух часу, він керував і направляв у певне русло всі дії радянських юридичних установ та інших правомірних інстанцій, які всупереч всім законам і здоровому глузду, мовчки по рабськи, виконували волю вищепоставлених. Мовчала обезчещена Феміда і весь безправний радянський народ” (С. 17–18).

З 1945 по 19545 року пробув Петро Кекіш, як пише, в „раданських Освєнцімах і Бухенвальдах”. Важко передати кількома словами (тай чи можна?) людські страждання, описані автором.

І ось зі смертю Сталіна в 1953 році прийшли зміни. За словами автора „… в кожен табір була післяна спеціальна московська юридична група, яка тут на місці звільняла всіх тих в’язнів, карні діла яких, на її погляд, цьому підлягали. А відбувався цей процес ось як:

Комісія переважно влаштовувалась в одному з кабінетів табірного управління за столами, на яких вже заздалегідь лежали карні діла в’язнів, а ті тихо і смирно стояли в коридорі в черзі, чекаючи виклику. Дзвонив дзвінок і в кабінет заходив перший по черзі, називав свої прізвище і подавав основні дані свого карного діла: де і за що суджений, на який строк, і скільки вже відбув. Комісія знаходила його справу, зачитувала лише заключне рішення суду і відпускала в’язня, обнадіявши добрим результатом комісії. Відтак наступала невеличка консультація відносно розглянутого діла, дальше знову дзвонив дзвінок і в кабінет заходив слідуючий по черзі. Вся ця процедура з одним в’язнем займала не більше п’яти хвилин. Одним словом, як судили, так і розсуджували. Ні тоді, ні тепер ніхто не вглиблювався в суть справи, не шукав справжніх мотивів виновности підсудного, а діяв так, як того вимагав не кодекс законів, а дух часу. От що довгі десятиліття керувало радянським судівництвом! Законів, як таких, фактично не було, а була лише купа списаних паперів, на яку ніхто і ніколи не звертав уваги при рішенні всяких справ, а діяв лише по вимозі обставин” (С. 97–98).

Не кожному судилося дожити до звільнення. Самого ж автора звільнили від ув’язнення в 1955 році.

Наостанок Петро Кікіш пише: „Хочеться вірити, що дедалі людство стане мудрішим, справедливішим і милосерднішим і подібні, описані тут людські трагедії, вже не матимуть місця в новій майбутній історії. Тоді наші далекі нащадки читатимуть ці рядки, як страшну казку, в яку мабуть і не всі з них повірять”. 

* * *

[1] Кекіш П. Поза межами правосуддя / Beyond the bound of legality. — Торонто-Львів : Бекскид Графікс Лтд., Б.р. [1986>] — 115 с.





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign