Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрПостать. Розчарований суддя, який помер, рятуючи свого захисника - Шарль Луї Монтеск’є

17.01.2010

Тема: відомі правознавці, мислителі / prominent legal scholars, thinkers

Шарль Луї Монтеск’є (Montesquieu) (Шарль Луї де Секонда, барон де Ла Бред і де Монтеск’є; 18.I 1689, замок Ла Бред побл. м. Бордо – 10.II 1755, Париж) – французький юрист, політичний мислитель, письменник. Один з основоположників буржуазного лібералізму.

Закінчив 1705 католицький колеж, після чого повернувся до родин. замку і зайнявся самостійним вивченням юриспруденції. 1705–08 вивчав право в університеті м. Бордо, отримав ступінь бакалавра і ліценціата. 1708 прийнятий до адвокатури. 1716 Шарль Луї де Секонда прийняв прізвище Монтеск’є від свого дядька, який заповів йому все своє майно і посаду президента Бордоського парламенту (суду). Зайнявши цю посаду, Монтеск’є швидко переконався у нездатності судів ефективно протидіяти диктату королівської влади і втратив інтерес до своїх службових обов’язків. У Бордо Монтеск’є проводив природничі дослідження, про результати яких зробив кілька доповідей у місцевому науковому товаристві.

Свої соціально-філософські погляди Монтеск’є виклав у філософсько-епістолярному романі «Перські листи» (вийшов друком анонімно 1721 в Нідерландах). У творі в гостросатиричній формі зображено політ. порядки абсолютист. Франції. Незважаючи на заборону, книга витримала 8 видань у перший же рік. Після визнання Монтеск’є свого авторства до нього прийшла літературна слава, а разом з нею – і репутація вільнодумця.

Критика правління Людовіка ХIV відвела від Монтеск’є загрозу репресій в епоху регентства. Монтеск’є переїхав до Парижа, де став активним членом клубу «Антресоль», головним завданням якого було вивчення політичних наук. У цей час Монтеск’є відвідує світські салони і заручається покровительством впливових аристократок. 1728 Монтеск’є обрано членом Французької академії.

Склавши з себе суддівські обов’язки, Монтеск’є відбув у 3-річну подорож по Європі: жив в Англії, відвідав Австрію, Італію, Нідерланди, Швейцарію і кілька нім. князівств з метою вивчення звичаїв, законодавства і політичних установ цих країн. 1731 повернувся на батьківщину. Відтоді жив переважно у своєму замку, де напружено працював над соціально-філософським трактатом. Історіографічний вступ до нього опубліковано 1734 під назвою «Роздуми про причини величі і падіння римлян». Сам трактат, названий «Про дух законів, або Зв’язок, який закони повинні мати зі структурою кожного уряду, звичаями, кліматом, релігією, комерцією і т. ін.», видано 1748. У 1754, одержавши звістку про арешт професора Ла Бомеля, який одним з перших виступив на захист його трактату, Монтеск’є поїхав до Парижа, де домігся звільнення професора. Але в Парижі Монтеск’є застудився, захворів на запалення легенів і невдовзі помер.

Філософські позиції Монтеск’є були перехідними від деїзму до метафізичного матеріалізму. Він різко критикував теологію і церкву, хоча й визнавав роль релігії у підтриманні суспільної моралі. Будучи прихильником теорії природного права, Монтеск’є, на відміну від теоретиків раціоналістичних концепцій, вважав неможливим побудувати на цій теорії універсальну систему суспільних законів, оскільки умови існування різних народів неоднакові. Відповідно до теорії суспільного договору Монтеск’є  доводив, що держава є не продуктом Божої волі, а результатом свідомої діяльності людей. Держава виникає на певній стадії розвитку людського суспільства. Першим ступенем цього розвитку є природний стан, за якого люди мирно живуть у сім’ї. Дослідженню такого природного стану Монтеск’є присвятив «Загальний трактат про обов’язки» (1725).

Держава, на думку Монтеск’є, з’являється тоді, коли стан війни, що виникає у суспільстві, не може бути припинено без насильства. Основна мета держави – вгамувати суперечності, що виникають між людьми в суспільстві, і спрямувати їх у річище правової форми розв’язання спорів між приват. особами, використовуючи спільну силу лише в тих випадках, коли окремі індивіди не бажають коритися встановленому правопорядку. Незважаючи на те, що держава виникає із стану війни, передумовою утворення держави є згода всіх людей стати її гр-нами. Суспільний договір, за концепцією М., є не угодою, а лише передачею народом влади правителям, при цьому народ тільки делегує свою владу. Він може без згоди правителів змінити форму правління, якщо правителі зловживають одержаною владою і правлять тиранічно. У своїй основній праці «Про дух законів» Монтекскє ставив завдання збагнути причини існування різних форм суспільства, не вдаючись до посилань на Боже провидіння і водночас з’ясовуючи певну необхідність природного характеру. Він намагався пояснити суспільство як певну цілісність і відмовлявся від поверхового погляду на нього як на мех. агрегат індивідів та інститутів. Проблеми форми правління М. вирішував у тісному зв’язку з теорією факторів сусп. розвитку. Моральні і фіз. фактори в їх сукупності безпосередньо впливають на природу і принципи різних форм правління. Особливого значення М. надавав геогр. факторам. Будучи одним з основоположників геогр. напрямку в соціології, М. підкреслював, разом з тим, роль суспільного середовища, яке збігається у нього з поняттям політ. ладу і законодавства.

Головна теоретична проблема його соціальної філософії – об’єктивна детермінованість «законодавств», специфічних для республіканських, монархічного і деспотичного правління. Монтеск'є назвав цю детермінованість «духом законів» і визначив її як сукупність відношень, в яких перебувають закони певної країни, а також її клімат, грунт і рельєф, звички, традиції і релігійного вірування, чисельність, матеріальну забезпеченість і економічна діяльність населення, цілі законодавця, характер існуючої політ. влади, наявний «порядок речей» у цілому. Монтеск'є вважав, що всі ці відношення обумовлюють закони, які встановлюються у державі.

Монтеск'є докладно розробив теорію поділу влади, висунуту у 18 ст. англ. філософом Дж. Локком. Наполягав на тому, що не лише в монархії, а й в республіці не може бути політ. свободи без поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких має здійснюватися особливими органами, які при виконанні своїх функцій є незалежними одна від одної. За Монтеск'є, слід розділити «владу, що створює закони, владу, що виконує постанови загальнодержавного характеру, і владу судити злочини чи позови приватних осіб». Лише при дотриманні цих умов «можливий такий державний лад, за якого нікого не змушуватимуть робити те, до чого його не зобов’язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє».

В концепції Монтеск'є право, законодавство і держава взаємозумовлені і взаємопов’язані. Право в політ. суспільстві існує у тому випадку, коли його сформульовано у вигляді позитивних законів держави і коли воно реалізується за допомогою примусових дій її органів. У свою чергу, законодавство буде правом лише тоді, коли законодавець виділить справедливе право з численних закономірних відносин між людьми і сформулює його у вигляді позитивних законів держави.

Автор епікурейських поем у прозі («Книдський храм», 1725; «Подорож у Пафос», 1727) і естет. трактатів («Ессе про смак у творах природи і мистецтва», 1753).

Тв.: Избр. произведения. М., 1955.

Літ.: Баскин М. П. Монтескье. М., 1975; Азаркин Н. М. Монтескье. М., 1988.

В. І. Тимошенко, „Юридична енциклопедія”





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign