Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

Три кити правничого Гарварду. Розкриваємо секрети успіху зсередини

10.12.2007

Точка притягання

Престижність і якість гарвардської освіти притягує у Кембридж найкращих людей з усього світу. Так, саме у Кембридж. Але йдеться не про англійський, а про американський Кембридж, що у штаті Масачусетс. Це невелике, але «самостійне» місто, від якого, сівши в метро, можна потрапити у велике місто Бостон.

Гарвардський університет складається з коледжу, куди вступають відразу після школи, і професійних шкіл, куди вступають після коледжу. Найбагатшими і найпрестижнішими професійними школами вважаються бізнес-школа, школа права і медична школа. У цих школах найвищою є плата за навчання (близько 50 тис. дол. США за рік), але, завершивши навчання, випускники одержують й відповідні доходи.

Переважну більшість студентів коледжу складають американці, а ось у професійних школах значна частина – іноземці. Доцільно зауважити, що для тих, хто серйозно бажає навчатися у Гарварді, головною проблемою є не гроші, а – вступ. Оскільки університет багатий, він може дозволити приймати найталановитіших студентів, пропонуючи їм фінансову допомогу у вигляді грантів чи позик.

Але щоб вступити в Гарвард, не достатньо просто мати гарні оцінки та вільно володіти англійською мовою. Конче важливо продемонструвати додаткові досягнення – публікації, винаходи, активну участь у політичному та громадському житті – ось неповний перелік таких досягнень. Багато людей досягають таких успіхів після Гарварду не тільки тому, що одержали таку освіту, але й тому, що перед вступом вони вже мали значні досягнення і незвичайні біографії. Для прикладу, цьогоріч на магістерській програмі на факультеті права навчалися такі різні люди, як колишній помічник президента Ірану, колишній ізраїльський спецназівець, суддя з Китаю і навіть принцеса Бутану.

 

Порівнюючи навчання – три риси (кити)

Коли порівнювати навчання в Гарварді з навчанням у Білоруському державному університеті (в якому навчався і працював автор), в око впадають три головні відмінності: стимулювання конкуренції, численні студентські організації та велика роль самонавчання.

Освітня система в Гарварді, як і в інших менш престижних американських університетах, цілеспрямовано стимулює конкуренцію з-поміж студентів. Оцінки з більшості курсів виставляються за анонімні письмові іспити (усні іспити майже не відбуваються, бо вважаються необ’єктивними) і використовується так звана «крива оцінок». Наприклад, викладач обов’язково повинен поставити 10 «п’ятірок», 30 «четвірок» і 10 «трійок». Отже, має значення не тільки те, як студент написав іспит, а те, як цей іспит написали інші студенти. Навіть коли всі написали приблизно однаково добре, 10 чоловік обов’язково отримають «трійки». Це дуже впливає на мотивацію студентів і майже знищує проблему «списування».

Друга риса освіти в Гарварді, що впадає в око, – це цілеспрямована підтримка студентських ініціатив. Наприклад, тільки в Школі права діють близько 90 студентських організацій – від серйозних часописів і політичних організацій до гуртків із захисту прав тварин. У цих організаціях студенти навчаються працювати в команді, розвивають лідерські навички, зростають професійно і просто самореалізуються.

Третя риса, яка суттєво відрізняє Гарвард від більшості пострадянських освітніх установ, – взаємини між викладачем і студентом. Викладач не навчає студентів, а допомагає їм навчатися самим. Більша частина матеріалів засвоюється студентами самостійно в бібліотеці, а під час занять обговорюються найбільш проблемні питання. При цьому немає виразного поділу між лекціями і семінарами – заняття зазвичай являють собою діалог студентів та викладачів, головна мета якого – навчити студентів критично думати і самостійно підходити до висновків, а не просто запам’ятовувати інформацію.

Особливу увагу Гарвардський університет приділяє розвиткові контактів з-поміж студентами та викладачами. Викладачі отримують невеликий бюджет на те, щоб після закінчення курсу організувати в аудиторії вечірку, на якій частують не тільки різними наїдками, але й вином. Важко собі таке уявити, наприклад у моїй рідній Білорусі, де це було б кваліфіковано як порушення директиви № 1. При цьому в звичайному барі чи магазині ніколи не продадуть спиртного напою, якщо покупець має вигляд молодше 27 років і не має офіційного документа про повноліття. За результатами лотереї студенти можуть отримати можливість невеликою компанією піти з викладачем до ресторану, аби  порозмовляти в неформальній обстановці (зрозуміло, за кошт університету). Так студенти на рівних можуть розмовляти з найславетнішими науковцями.

До речі, «оцінки» отримують не лише студенти від викладачів, а й викладачі від студентів, бо існує обов’язкова процедура письмового оцінювання якості викладання кожного курсу. Зрозуміло, що процедура анонімна і впливає на кар’єрне зростання викладачів.

 

Календар подій

Наявність численних студентських організацій і часті візити відомих гостей просто перевантажують календарі студентів різноманітними публічними подіями. Щовечора проводяться презентації, кінопокази, публічні лекції, і на все просто не вистачає часу, бо все ж головною функцією студентів є навчання. Але часом важко позбутися спокуси піти на зустріч у вузькому колі з комісаром Єврокомісії, одразу з двома президентами країн чи хоча б з адвокатом Ходорковського.

Щороку на випускний вечір Гарвард запрошує відомих осіб як промовців. Цьогоріч перед випускниками виступали два Білли – Клінтон та Ґейтс. До речі, засновник компанії «Майкрософт» теж колись був студентом Гарварду, але полишив навчання через своє захоплення комп’ютерами, так і не отримавши диплому. Диплом він отримав цьогоріч, навіть і не склавши всіх належних іспитів. Так «корінець» навіть із найпрестижнішого університету не є обов’язковим складником кар’єрного успіху, але, безперечно, підвищує на нього шанси.

 

= Бліц-інтерв’ю =

Гроші відіграють другорядну роль

- Пане Ярославе, які складові успіху американського юриста з огляду на навчання і життя в Гарварді?

- Проводіть чимало часу в бібліотеці, займайтеся різною позауніверситетською діяльністю (як-от: правничий часопис, навчальні судові дебати, клініки) та розширюйте мережу професійних контактів.

- Яке значення адміністрації Школи права в Гарварді? Це боси чи слуги студентів?

- Це, швидше, друзі. Намагаються допомагати один одному й ніколи не бути грубими. Адміністрація загалом працює надзвичайно ефективно, й вам не потрібно заробляти собі в них авторитет цукерками та коробками шоколаду.

- Наскільки допомагає система вибіркових курсів, зокрема вибору викладачів, які читають однакові курси?

- Рік тому Школа права перейшла на винятково електронну систему вибору курсів. Практично все робиться он-лайн. Деякі курси користуються надзвичайною популярністю, й на них треба ставати в електронну чергу, тоді як на інші не набирається достатньо бажаючих. Системою легко користуватися й практично майже всі студенти, зрештою, можуть записатися на курси, які їх цікавлять.

Також студенти оцінюють викладачів і курси, результати оцінювання розміщуються он-лайн. Відтак, перед записом можна побачити, чи курс є «хорошим» і чи він пасує інтересам. Це допомагає у виборі професора на курс.

- Чи впадає в очі різниця між багатими і бідними студентами у Гарварді? Можливо, за одягом, авто, розкішністю вечірок тощо?

- Такої різниці практично нема. Не знаю жодного студента Школи з програми LL.M. чи J.D., який має власне авто. Кембридж – невелике містечко з розвинутою транспортною інфраструктурою, незначною кількістю парковок, тому авто стає обтяженням. Мені не доводилося чути про якісь розкішні вечірки й загалом люди тут намагаються бути скромними й не хизуватися. Це контрастує з тим, що я бачив у Білорусії чи Росії (Ярослав Кривой навчався у Санкт-Петербурзі та Мінську. – Ред.).

- Зрештою, який загальний образ студента Школи права Гарварду?

- Якщо говорити про студентів за програмою J.D., то це – переважно білі англосаксонці з сімей середнього чи вищого класу. Представники меншин (азіати, афроамериканці) складають десь 15% зі студентів J.D. Студенти-магістри (програма LL.M.), їх зазвичай 120, різняться за складом, й американці складають тут менше 5% й, як правило, 2-3 чоловік «припадає» на одну країну (хоча є більше китайців, пакистанців, індійців та ізраїльтян). Студенти з обох програм навчаються разом, і разом складають іспити без якихось спеціальних приготувань.

- Що підкажете тим, який хоче вчитися в Гарварді?

- Головне – це вступити, гроші відіграють другорядну роль, бо Школа права є достатньо заможною, аби надати стипендію чи позику тим, хто їх дійсно потребує.

Спілкувався Славік БІГУН

Персональна сторінка Ярослава Кривого - http://kryvoi.net/

Завантажити публікацію в оригіналі

(Юридична газета. - 2007. - № 36. - С. 18; Публікація на сайті "ЮрСлава" є повнішою версією статті)





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign