Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

Тетяна ШЕВЧЕНКО: Адвокатура мене не зробила, не робить і не зробить багатою

26.08.2008

Про найвищі гонорари, радянську адвокатуру і захист Віктора Януковича

Те, що мало стати інтерв’ю з адвокатом Віктора Януковича, зрештою стало відображенням епохи адвокатури радянського періоду, який певною мірою репрезентує Тетяна Шевченко з міста Єнакієва.

ПРО ВАЖЛИВІ СПРАВИ

Пані Шевченко, ви дійсно були адвокатом Віктора Януковича?

Розмов про це дуже багато, таке прізвище я пам’ятаю. Дійсно, у нас був такий підзахисний. І не можна сказати, що це не наше (єнакіївське – Авт.) прізвище, бо про нього багато писали.

Про захист у якій справі йшлося?

Ну, я не можу зараз пригадати… Уже приїжджала перевірка неодноразово, нічого ж не збереглося. Навіть у суді справи не збереглося. Я не можу ствердно сказати, що вела цю справу. Якщо я скажу, що вела, то я повинна підтвердити це чимось. А чим я можу підтвердити той факт, що я вела цю справу? Я знаю, що прізвище в нас таке було… В принципі це питання не мого розуму.

А чим запам’яталася вам ваша найперша справа?

Моя перша справа (а було це на початку 1960-х років) була кримінальною й відразу за «розстрільною» статтею. Цю справу мені доручили за призначенням як «безоплатному адвокатові» ще під час стажування. Її, як виїздну, слухала колегія у кримінальних справах Донецького обласного суду. Підсудний, родом із Миргорода, працював у нас на шахті, потім – у Луганській області, здійснив там убивство. Я, звичайно, тепер про це не так думаю, але тоді мене навіть сам підзахисний заспокоював, навіть вірші читав.

Як ця справа закінчилася?

Дали йому розстріл. І він запросив мене на побачення до донецької тюрми в одиночній камері. Але мене попросили не казати йому, на яке число призначено справу в Верховному Суді. Можете собі уявити психологічний клімат, адже, знаючи про це, він би набридав їм. Я не сказала йому про дату. Звісно, я відразу написала прохання про помилування. До цього вже була підготовлена, бо знала, що йому дадуть розстріл. Але суд залишив вирок без змін, родичі від нього відмовилися. У 1963 році я навіть приїжджала по цій справі до Верховного суду.

Як проходив захист?

Я дуже хвилювалася, це була складна справа. Наша юридична консультація була великою, складалася з 12 адвокатів. Майже всі адвокати були досвідчені, зі стажем, а дана справа була неоплачувана, от її й дали мені. Я була шокована.

Скільки справ у вас було?

Сотні. Точно сказати не можу. Це колись ми щороку складали статистичний звіт. А зараз статистичний звіт є мізерним; звітуємося лише перед податковою.

Що для адвоката означає виграти справу?

«Виграти справу» – це некоректні слова; йдеться ж не про гру. Правильніше говорити про доведення, докази. Я вела справу про поновлення на роботі. Людину звільнили ні за що, без згоди профспілкового комітету. У цій справі не можна сказати, що я виграла; я просто довела порушення закону.

 

 

АДВОКАТ І АДВОКАТУРА – ВЧОРА І СЬОГОДНІ

Тетяна Шевченко в свої 72 роки продовжує займатися адвокатською діяльністю. Стаж її юридичної діяльності перевищує 45 років. Він відображає досвід різних епох адвокатури – епохи радянської та незалежної України. Що відмінного в цих епохах, що змінилося, а що залишилося – ми спробували з’ясувати в досвідченого адвоката з невеликого українського міста.

Пані Шевченко, що сьогодні представляє собою адвокатура?

Сьогодні адвокатура – це цвинтар юристів. Наприклад, когось вигнали з міліції. Куди вони йдуть? В адвокати. Мені немає чого переживати, бо клієнти мене знають, знову й знову звертаються за допомогою. Але в сучасній адвокатурі є маса проблем. Робота адвоката – це платна робота, а держава не дає жодної копійки. Приміром, для оплати захисту неповнолітніх злочинів.

Ви працювали адвокатом у кількох епохах. Що змінилося?

Зараз адвокат має більший простір добитися відміни чи зміни рішення суду. Зараз діє апеляційний (раніше – обласний) суд. Раніше була тенденція залишати рішення без змін.

А зараз?

А б не сказала, що ця тенденція змінилася. Але зараз рішення часто змінюються через порушення процесуального чи матеріального закону. Раніше народний суд вважався підлеглим обласному суду. А зараз районний, міський суди не підлеглі апеляційному суду.

Як змінилися умови праці адвоката в судах з роками?

Дуже змінилися. У нас раніше був обласний суд, другий поверх займала кримінальна канцелярія, третій – цивільна. І в цьому ж будинку розміщалося й управління юстиції. Зараз в суді кримінальні справи розглядаються в окремому трьохповерховому приміщенні, цивільні – двоповерховому. Зали прекрасні, з євроремонтом. Управління юстиції розміщається окремо.

А що змінилося в плані умов роботи для адвокатів?

Вони помінялись, але я не можу сказати, що на краще. Раніше було: приходиш для ознайомлення, приносиш ордер, надають окрему кімнату. А зараз це робиться у канцелярії, а там сидять 5-6 секретарів. До цього ж важко й отримати справу: якщо судді нема, то й справу не дають. А чому я повинна чекати, в мене ж є ордер.

Куди повинна рухатися адвокатура в плані реформи?

У нас чимало говорили й дискутували з цього приводу на конференціях. Зокрема, з ініціативи голови донецької колегії адвокатів – Юрія Вікторовича Азарова. Але адвокати ще не досягли того рівня, якого заслуговують.

Бо вони не самоорганізовані?

Ні, бо нас пригноблюють. Так до нас ставиться влада.

Як можна охарактеризувати це ставлення?

Адвокат просто адвокат при адвокаті. Ось так.

Які проблеми на практиці виникають з безкоштовною правовою допомогою? Як їх можна вирішити?

Я вже не вирішу цих проблем. І таке враження, що ніхто не займається їхнім вирішенням. Слідчий пише постанову про призначення адвоката, але ніхто цих послуг не оплачує. Я займаюся неоплачуваними справами, підшиваю відповідні постанови. Але їх же ніхто не оплачує.

Який відсоток цих справ зараз?

Їх багато. Доводиться виконувати свій професійний обов’язок, бо ти – адвокат – не маєш права відмовитися. Ходиш на суд, слідство.

Скільки на рік?

Я не можу сказати статистики, бо я не веду її. Щодо мене, таких справ 5-7 на рік.

А скільки вони тягнуться?

По-різному. Буває, що все завершується з першого разу, буває, що з першого не виходить, доводиться по десять разів ходити до суду.

І це відбиває бажання працювати?

Це не викликає особливого інтересу. Доводиться кидати платні справи.

А зараз ви маєте в провадженні безкоштовні справи?

Звичайно, я у другій бригаді, яка почергово бере такі справи. Мені приносять папір з розкладом і кажуть, коли я чергова.

Що вас найбільше останнім часом вражає, що б хотілося змінити?

Вражає відношення до захисника з боку правоохоронних органів. Також – статус адвоката, якого не захищає влада.

Ви хочете сказати, що за правоохоронними органами стоїть держава, а за адвокатами – нікого.

Так. Відбувся з’їзд адвокатів, зібралися, поговорили й роз’їхалися. А що вирішили? Нічого.

А в кого адвокатська влада в Донецькій області?

Я сама собі влада, мені самій добре. Мені б жити й працювати. Якби мені було менше років… Зараз, як ніколи, є широке поле для діяльності адвоката: працюй, приймай клієнтів тощо. Тільки за державу образливо.

Тобто?

Раніше у міськком партії викликали і казали: «Ти не повинен так себе вести і так-то захищати». Особливо, коли йшлося про релігійні справи, нам пояснювали політику партії. Одного разу я захищала одного із секти «п’ятидесятників». Нас викликали в міськком партії і сказали: «Ти – комуніст і ти маєш захищати так і так.

І як ви захищали?

Так і захищали.

В розумінні?

Ми не сперечалися. Казали, що людина помиляється.

Скажіть, чи має право адвокат на помилку?

А чому не має? Має. А хто не помиляється?

Помиляються всі, але права на помилку він не має?

Не має.

Що робити, коли адвокат помиляється?

Якщо адвокат помиляється, клієнти ідуть до іншого адвоката. Але добре, якщо вони знайдуть в іншому адвокаті те, що їм потрібно. А якщо клієнт напише до президії, як раніше це було при радянській владі, то можуть викликати на засідання президії, дисциплінувати.

 

 

ЕТИКА АДВОКАТА

Кожен адвокат, особливо той, який займається кримінальними справами, зіштовхується (чи не щодня) з етичними дилемами. Від їх вирішення залежить, як професійне життя адвоката, його кар’єра, так і життя особисте – стан внутрішнього спокою. Правила адвокатської етики є певним дороговказом, але як ним користуватися є питанням вибору та відповідальності за цей вибір кожного адвоката.

Пані Шевченко, з якими етичними дилемами ви зіштовхувалися і як їх вирішували? Ви вже відзначали, що захищали вбивцю. Це не було складно з етичної точки зору?

Адвокат не може відмовитися від захисту, це заборонено законом.

Але це дозволяється у певних випадках.

У рідкісних конкретних випадках, зазначених у законі. Я маю довести, що не можу захищати певну людину, бо по справі проходить мій родич тощо.

А якщо через те, що особа – вбивця?

Ні, в такому разі відмови не допускається.

Допускається відмова, коли позиція адвоката розходиться з позицією підзахисного. Я вважаю, що підзахисний вчинив це, і його дії слід кваліфікувати так. А підзахисний каже, що він не винен. Тоді я йому кажу, що не можу його захищати, що захисник має бути захисником, а не обвинувачем, другим прокурором. «Ти, – кажу я йому, – відмовся від мене, якщо ти зі мною не згоден».

На ваш погляд, чи етично зустрічатися із суддею і обговорювати можливі рішення по справі?

Ні, я ніколи із суддею не зустрічалася з таких питань. Я сама відчуваю, що суд «дасть». Я можу порадитися з суддею з цивільних справ у плані судової практики. Зараз у нас на Донбасі багато справ щодо встановлення факту смерті шахтарів. Медичний експерт надає висновок про причинний зв’язок їхньої роботи із причиною смерті. Є такі справи, в яких дружина отримує і регрес, і виплати, дружина може «перейти» на пенсію чоловіка у разі втрати годувальника тощо.

Ви радитеся тоді з суддею, яка веде цю справу?

Ні. Просто консультуюся з ним, як з юристом.

Ведучи сотні справ, ви, мабуть, вивчили мислення судді, як він приймає рішення. Яку формулу ви відкрили для себе?

Суддя також боїться за відміну рішення.

Раніше так було?

Раніше було спокійніше. Майже всі рішення залишали без змін. А зараз суддя більше переживає за свої рішення. Судді бажають, аби їхні рішення були обґрунтованими. Вони дорожать своєю роботою. Тим паче, судді зараз працюють безстроково. А яку вони мають зарплату, пенсію? Хіба можна порівняти зарплату і роботу судді та адвоката. Зараз і державні службовці отримують до 80% пенсії від зарплати. За новим законом, якщо будеш більше перераховувати у пенсійний фонд гроші, то й буде хороша пенсія.

З огляду на досвід, чи можете ви «читати суддю» в розумінні очікуваного рішення, професійної поведінки?

Я бачу за доказами. Взявши кримінальну справу, вивчаю, чи є докази, чи немає.

А були випадки, коли рішення судді ви вважали несправедливим?

Так, тоді я готую апеляцію.

А які критерії несправедливості – в такому випадку, адже апеляції адвокати пишуть майже завжди?

Наприклад, вважаю певні дії неправильно кваліфікованими. Інколи вдається перекваліфіковувати дії. Досягнути результату відповідно до закону. Суддя ж боїться допустити порушення закону, боїться за свій вирок.

Так було завжди?

Так, так було завжди.

 

ГРОШІ

Не секрет, що нинішня українська адвокатура розділена на дві групи. Перша, так звана «класична адвокатура», за традицією переважно здійснює представництво в кримінальних справах. Тоді як друга група – бізнес-адвокатура – зосереджена на представництві суб’єктів господарювання. Й те, й те представництво складне й копітке, але приносить адвокатам різні гонорари. Й загалом питання гонорарів нині актуалізувалося: не лише в зв’язку зі спором про їхній правовий статус, але їх роллю як засобу добробуту та збагачення адвокатів.

Пані Шевченко, як у вас, як адвоката, з часом змінювалося ставлення до грошей? Чи зробила вас адвокатура багатою людиною?

Адвокатура мене не зробила, не робить і не зробить багатою. Я не хочу сказати, що я гірше за всіх живу, але в мене особисто нічого немає. От ми з чоловіком пропрацювали по 40 років, він – слідчим, а я адвокатом, і в нас немає ні дачі, ні машини. Але я не хочу сказати, що я живу гірше, ніж усі.

Як ви домовляєтеся про суму гонорару?

У нас, адвокатів, це не заборонено, регулюється договором. От ви приходите до мене. Я дізнаюся, в чому має полягати моя допомога. Ви питаєте: «Скільки це буде коштувати»? Я зазвичай кажу: «А скільки ви можете дати»? Тобто кажу не скільки я хочу, а питаю про те, скільки людина може мені заплатити. Зараз маємо ринкову економіку. Приходить, наприклад, бабуся і каже: «Я отримую 500 гривень пенсії». Якщо я їй скажу високу ціну, то я й мізеру не зароблю. Вона піде. Ось у нас працює адвокат, він взяв 1500 гривень за приватне обвинувачення. Я взяла 200 гривень.

Що це була за справа?

Обвинувачення у легких тілесних ушкодженнях.

Я колезі-адвокатові кажу, що він забагато взяв. А він каже: «Клієнт платить. Чому не брати»?

От і виходимо від того, що клієнт платить. Якщо я відмовлюся від 100, 200 грн., то я й цих грошей не отримаю…

Який найбільший гонорар ви отримали за одну справу?

Одну тисячу гривень.

А якщо справа провадитиметься довго, який ваш бажаний гонорар?

Якщо людина може доплачувати, то нехай платить за кожен мій вихід 50 гривень.

А зараз ви також працюєте разом із колегами?

Я працюю сама по собі. Нас об’єднують тільки «безкоштовні справи».

Ви маєте свій офіс?

Я маю свій кабінет у трьохповерховій будівлі. Перший поверх зараз займають адвокати юридичної консультації. Другий – прокуратура.

 

ВПЛИВИ І ДЖЕРЕЛА НАТХНЕННЯ

 

Кожен юрист має свій своєрідний шлях до храму юридичної професії. Йдучи стежинами до цього храму, він, як і кожна людина зустрічається з труднощами. Долати ці труднощі допомагають джерела натхнення. Котрі дають наснаги й сили рухатися уперед.

Пані Шевченко, а як ви стали адвокатом?

Це сімейна історія. У 1958 році я вийшла заміж за студента зі своєї групи. Під час розподілу член державної комісії з Мін’юсту у перерві спитав мене про плани. І порадив: «Ви йдіть в адвокатуру і матимете справу майже з усіма галузями права. Адвокат – це «широка» професія. У вас буде сім’я, – сказав він, - вільний час. Це дійсно творча робота». Я йому за цю пораду на все життя вдячна. Я теж можу сказати, що щаслива бути адвокатом. Незважаючи на мій вік, я й донині адвокат. Адвокат – це на все життя.

А ваші батьки також були юристами?

Ні, вони були колгоспниками. Я в родині була шостою, найменшою. І після школи працювала в райкомі комсомолу, заввідділом школи. Мене вибрали на комсомольській конференції як активного учасника на райкомі партії. Так тоді підбирали кадри. Пропрацювавши в райкомі партії менше року, я отримала направлення до Харківського юридичного інституту. На той час у мене вже було 4 роки стажу. У 1957 році я вступила в інститут. У 1958 році – одружилася, в 1959 – народила дитину. 

А якою була ваша перша робота?

Я працювала в комсомолі. Далі – хотіла бути вчителем. Вступала до педагогічного: я вступила, а моя подруга – ні. Заради солідарності я забрала документи. Добре, що я не стала вчителем. Учитель також добре, але юрист – краще.

Чому ви вибрали професію судового адвоката?

Чоловік був слідчим, тому я не могла бути суддею. Пропонували – в Західну Україну, там не вистачало кадрів.

Ваш чоловік теж юрист! Як це вам допомагає професійно?

Радить в особливо складних справах, у питаннях кваліфікації. Ці питання важливі як для слідчого, так і адвоката. 

Хто був вашим учителем у праві?

Іван Андрійович Бондаренко, член президії Донецької колегії адвокатів. Він був «ходячою енциклопедією». Я стажувалася у нього, і мені казали: «Візьми максимум того, що, зможеш у нього взяти». Він не був дуже говірким, але коли виступав, то було дуже цікаво його послухати. Бондаренко був чудовим наставником і взірцем. Усе життя він був завідуючим консультацією, мав великий досвід; розповідав, як він працював писарем і приставом ще після революції. У нього було чому навчитися.

Що було і є джерелом вашого натхнення?

Робота.

Тобто ви коли йдете на роботу, ви йдете з натхненням?

А як інакше? Ідеш із натхненням, телефонують, просять допомогти. На роботу – як на свято. Що залишається у моєму віці? Один мій внук – помічник прокурора, другий закінчив Алчевський інститут. У них – свої сім’ї. В основному, про мене піклується старша донька.

Ви їм радили ставати юристами?

Я дочкам радила, але вони не послухали. На внука я таки вплинула. Він закінчив університет і працює помічником прокурора в місті.

Що вам найбільше подобається у вашій роботі?

Прийом громадян, різних людей з різними бідами. Нещодавно 84-літня бабця звернулася до мене з питанням про розірвання договору дарування.

Вона мала двох синів від різних шлюбів. Другий син умовив її підписати договір, згодом посвідчений нотаріусом. У будинку жила вона і син від першого шлюбу.

Вона прийшла до мене за тиждень до збігу трирічного строку давності. І каже, що не знала, що підписувала: чи-то заповіт, чи договір дарування чи договір довічного утримання. Ще один факт: син за три роки не приніс матері й шматка хліба. І невістка по всьому селищу пліткувала про неї. Я взяла історію хвороби, довідки. Виявилося, що бабуся справді хвора. І зрештою, суд виніс рішення на її користь. Син визнав позов. Суд розірвав договір дарування. Бабусі було 84 роки, але з нею було дуже цікаво розмовляти, працювати.

Зрештою, важливо, що їй вдалося допомогти.

Чим вам подобається ваша робота адвоката?

Приймати людей та допомагати їм. Ми, як адвокати, допомагаємо людям. Ми не захищаємо їхніх вчинків, злочинів, ми захищаємо їхні права. Ось у мене була така історія. Колись в Дебальцевому в універмазі працювала завідувач відділом, яку «накрили» на 19 тисяч. Її засудили, але суд відстрочив відбуття покарання до досягнення її дитиною однорічного віку. Її врятувало те, що вона завагітніла під час судового слідства і я, як адвокат, їздила з нею в Київ до Верховного Суду. Їй там відмовили. Тоді ми звернулися до Верховної Ради з проханням її помилувати. І її помилували.

Чому?

Врахували всі матеріали справи, той факт, що не її дії спричинили наслідки, та її матеріальне становище. Ще була якась жалість, співчуття.

Яка порада допомогла вам у професійному житті?

Робити людям добро як юрист, адвокат. Розділяти з людьми горе. От – остання участь адвоката. Людина може все обійти, й ось вона приходить до адвоката. Це вже остання інстанція. І адвокат стає останньою психологічною допомогою. Вислухай її: чи можна допомогти їй, чи ні. Якщо так, то й добре.

Яке ваше найбільше професійне досягнення і мрія?

Мій учитель Іван Бондаренко часто казав: «Я рад был, что адвокатом по земле ходил». Я часто згадую ці слова. І моїм головним досягненням вважаю те, що я стала адвокатом.

 

ПЕРСОНА

П. І. Б.

Шевченко Тетяна Прокопівна

Вік (дата народження)

72 роки (25 листопада 1935 року)

Стаж у галузі права

Більше 45 років

Місце роботи

Юридичні консультації адвокатів, м. Єнакієве

Посада

Адвокат

Сфери практики

Кримінальні та цивільні справи

Освіта, кваліфікація

Адвокат (з 1962), Харківський юридичний інститут (1957-1961)

Учитель у праві

Бондаренко Іван Андрійович (член президії Донецької колегії адвокатів, помер у 1979 році)

Проф. мрія

Збулася: бути адвокатом

Проф. кредо

Допомагати людям

 

 

УПОДОБАННЯ Й ОСОБИСТІ СМАКИ

Колір

Білий

Авто

Не було

Кухня, ресторан

Українська

Парфум

«Красная Москва». Шанель № 5

Годинник

Без годинника

Місце відпочинку

Лазаревський район м. Сочі

Хобі

Готувати страви; бути «капітаном сімейного корабля»

 

Публікація:

Бігун Славік. Адвокатура мене не зробила, не робить і не зробить багатою (Інтерв’ю: Тетяна Шевченко Про найвищі гонорари, радянську адвокатуру і захист Віктора Януковича) // Юридична газета. — 2008. — № 34. – 26.08. – С. 10-11.





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign