Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрСлава. Юридична слава українського правознавства. До 75-річчя метра української теорії права П. М. Рабіновича (ювілейна стаття)

01.10.2011

Тема: юридична наука / legal scholarship in Ukraine, проф. П. М. Рабінович / Prof. Petro Rabinovych

Вашій увазі публікація В’ячеслава Бігуна, присвячена до 75-річчя відомого українського правознавця професора П. М. Рабіновича – 26 жовтня 2011 року. Публікацію підготовлено на запрошення редакції фахового видання «Публічне право», в черговому номері якого планується її друк.

  • Посилання: Бігун В. С. Гордість українського правознавства. До 75-річчя метра української теорії права П. М. Рабіновича // Публічне право. – 2011 (виходить друком)

В. С. Бігун, к. ю. н., науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (на громадських засадах), юрист Європейського суду з прав людини (м. Страсбург)

Світлина: Лекція професора П. М. Рабіновича в спеціалізованій аудиторії кафедри теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (грудень 2010 року). Світлина В. С. Бігуна

ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗНАВСТВА

До 75-річчя метра української теорії права П. М. Рабіновича

Особистість правознавця – одна з важливих основ юридичної науки. Такою особистістю є й академік П. М. Рабінович. Мені пощастило вчитися у нього, а згодом і співпрацювати з ним з 1992 року: спочатку як студенту та науковому учню, а відтак як молодшому колезі. Отож пропоную увазі читачів невеликий ювілейний нарис, у якому спробую представити окремі сторінки біографії цієї зразкової постаті й українського правознавства, доповнені особистими враженнями.

Початок. Осінній Львів. Франковий університет. Актова зала центрального корпусу – будівлі колишнього Галицького сейму. У цей храм науки не просто відкрити двері. Вони важкі, наче обтяжені трьома з лишком віками. Менш важкі, але не менш високі двері аудиторій. Одна з них переповнена першокурсниками юридичного факультету. Викладач розпочинає читати курс із теорії права і держави. Насправді, не читати. Оповідати – без папірців, виразно, осмислено. Захоплююче. Терміни поступово перетворюються на поняття, вони наче оживають у розумі; «держава – організація політичної влади…», «загальносоціальне право — це певні можливості учасників суспільного життя…». З часом забувається, що аудиторія ледь освітлена; що на дворі падає дощ; відчувається світло знання – ось що таке освіта. Правопізнання.

Минає час. Зростає інтерес. З’являються питання. Триває пізнання. Пошук кличе до бібліотеки. Після лекцій деякі студенти буквально біжать до неї, щоби першими дістатися до інших джерел знань – посібника чи то праць класиків. Читання дає новий матеріал для подальшого осмислення. Осмислення та дискусії, які не обмежуються лише формою семінарів. Чудово, що є ще один форум спілкування – науковий гурток теорії держави і права. Невелике коло однодумців перетворюється на організований колектив – наукове співтовариство. За всім цим стоїть Педагог і Науковець – Професор. Так він між іншим творить те, що називається науковою школою. В цьому випадку – це те, що можна позначити як одну зі суттєвих складових Львівської школи права.

Ці рядки – мої спогади 1992 року. Можливо, вони відображають й закономірності десятиліть, що повторюються. Можливо, саме таким було входження в юридичну науку й самого ювіляра, яке він відтак майстерно відтворив щодо нас, зробивши це традиційним…

Становлення. Народжений восени 1936 року, син офіцера Червоної Армії,  П. М. Рабінович восени 1954 відправляється з Києва до Львова. Тут він розпочне вивчення правознавства у Франковому університеті. Маловідомо, що цій події передувало його прагнення вступити на філософський факультет Київського університету. Вступити не вдалося, але прагнення залишилося. Й реалізовувалося. Уже в зрілі роки ювіляр неодноразово згадував це, засвідчуючи свій тривалий філософський інтерес до права. Саме любов до мудрості, осмислення реальності, зокрема правової, її умоглядне конструювання – такі необхідні риси філософа-аналітика згодом утвердять його як одного з провідних сучасних українських фахівців з теорії права – сфери, успіх і визнання у якій неможливі без його філософського осмислення.

Саме у студентські роки сформувалося покликання правознавця. Як відзначав  через півстоліття один із його сокурсників, «з-поміж нас були такі, чиє покликання міг розпізнати кожен. Чи й не від самого початку наш студентський загал визнав за П. Рабіновичем обов’язок інтелектуальної праці: бути йому професором та й годі... Він справдив наші прогнози: став відомим вченим і зістався душею нашого товариства і в чомусь його символом» [5].

У ті роки становлення професійного інтелектуального потенціалу П. М. Рабіновича активізувалося у студентському науковому гуртку з теорії держави і права, старостою якого  він був упродовж навчання на юридичному факультеті. Керівником же гуртка був відомий вітчизняний правознавець – професор П. О. Недбайло. Саме під його впливом відбувалося формування й розвиток теоретико- й філософсько-правового світогляду П. М. Рабіновича. Професор П. О. Недбайло, який з 1940 року працював у Львівському університеті – деканом, завідувачем кафедри державного права, керував підготовкою доповідей на студентському науковому гуртку (а також, зокрема, − й дипломною роботою ювіляра), читав лекції на випускному курсі. Усе це було складовою формування унікальної дослідницької школи правового мислення.

Наукова співпраця, як і традиції того часу (зокрема, й науковий гурток), з роками лише утвердяться: професор П. О. Недбайло, очоливши уже у 1960-му році кафедру теорії держави і права Київського університету імені Т. Г. Шевченка, продовжував співпрацювати зі своїм, цього разу вже молодим колегою. Відтак закономірним був вступ правознавця до аспірантури провідного у той час центру правових досліджень – Інституту держави і права Академії наук Союзу РСР (м. Москва) саме з теорії держави і права.

Велика наука. Лаконічність його виразів, ясність думки, глибина аналізу професором П. М. Рабіновичем явищ реального та ідеального світу вражає й донині. У цьому міг переконатись кожен, хто мав нагоду, для прикладу, слухати наукову доповідь метра. Документальний доказ цьому – його, постійно удосконалюваний, посібник із основ загальної теорії права та держави, який протягом майже 20-ти років витримав десять перевидань…

Усе зазначене – це результат не лише яскравих розумових здібностей, розвинутих чи генетично успадкованих, але й практичного досвіду. Здобувши в 1959 році диплом юриста, він працює у 1959-1966 роках, за державним направленням, адвокатом у м. Нововолинську та у смт. Стара Вижва Волинської області (до 1962 р.), а пізніше − інженером-патентознавцем на підприємствах у Києві (до 1966 р.). Водночас заочно навчається в аспірантурі зазначеного Інституту, яку завершує в 1966 р. захистивши кандидатську дисертацію «Законність і доцільність у радянському праві». Відтак – повертається до львівської Alma Mater, де працює асистентом, доцентом, а згодом – після захисту докторської дисертації «Зміцнення законності – закономірність соціалізму (питання теорії і методології дослідження)» (1979 р.), – професором (з 1981 р.) кафедри теорії та історії держави і права (нині – кафедри теорії та філософії права). У 1993 році він обирається членом-кореспондентом, у 2009 р. — дійсним членом (академіком) Академії правових наук України. Як фахівець із загальної теорії права і держави (зокрема теорії прав людини) та філософії права, він опублікував майже 800 наукових праць.

Цей хронологічний виклад варто доповнити обрисом змісту наукової творчості ювіляра. Як відзначає академік В. Т. Нор, наукову творчість П. М. Рабіновича можна розділити на три етапи [4]. Перший тривав з другої половини 1960-х до кінця 1970-х років. Він відзначався дослідженнями теоретичних проблем законності, зокрема її співвідношення з доцільністю, емпіричного визначення її рівня, ефективності засобів її забезпечення, її закономірностей у суспільстві, яке тоді йменувалось «соціалістичним». У цьому зв’язку розроблялась і більш широка проблема методологічного рівня – загальна концепція державно-правових закономірностей. Результати цих досліджень, опубліковані в двох монографіях автора (1975, 1979 рр.), використовуються науковцями й донині.

Другий етап припадає на 1980-ті роки. У цей період основним предметом досліджень ювіляра стала низка проблем філософсько-правового рівня, як-от: об’єктивне і суб’єктивне у праві; час у правовому регулюванні; аксіологія права й інших юридичних явищ. Результати досліджень було представлено, зокрема, у постановці й розробці питання про так званий потребовий підхід як методологічний фундамент розкриття цінності права та й взагалі його соціальної сутності (а відтак, і сутності будь-яких державних і юридичних явищ); у конструюванні емпірично фіксованих показників цінності права особистісної, групової (класової) та загальносоціальної. Ці результати було оприлюднено 1985 року в третій індивідуальній монографії вченого − «Соціалістичне право як цінність». (У 2006 році її перевидано в Одесі у серії «Антологія юридичної думки».) Вони використовувались у наступних кількарічних конкретно-соціологічних дослідженнях аксіологічних засад правосвідомості молоді, які виконувались − із залученням студентів-гуртківців − у Львові під керівництвом П. М. Рабіновича.

З початку 1990-х років і донині триває, можна сказати, третій етап наукової творчості П. М. Рабіновича. Основним об’єктом його досліджень стають загальносоціальні («природні») права людини – насамперед у їх загальнотеоретичному осягненні, включаючи й філософсько-правовий «вимір». У зв’язку з цим робиться спроба закласти підвалини сучасної вітчизняної загальної теорії таких прав. І деякі її положення вже тоді було включено П. М. Рабіновичем до концептуально й методологічно «реформованого» уже згадуваного навчального посібника з основ загальної теорії права і держави, який було відзначено спеціальним дипломом на V Всеукраїнському конкурсі на краще юридичне видання (2003). Він також стає лауреатом престижної Премії імені Ярослава Мудрого, присудженої Національною юридичною академією України і Президією АПрН України (2004).

Наукова школа. Аби краще зрозуміти особистість ювіляра як науковця, ще раз звернімося до постаті одного з його наукових учителів. Про наукову складову особистості професора П. О. Недбайла ювіляр, як співавтор статті до його 100-річчя, в 2007 році напише: «Усе життя П. Недбайло займався викладацькою діяльністю, вихованням наукових кадрів. І в цьому яскраво виявилась його творча індивідуальність, методична майстерність, тактовність та доступність. Й не випадково чимало студентів Львівського та Київського університетів, що навчались у П. Недбайла, згодом присвятили себе саме тій науці, яку він їм викладав; багато з них з часом стали докторами юридичних наук – теоретиками держави і права (М. Козюбра, В. Кравченко, О. Лукашова, В. Патюлін, А. Піголкін, В. Сокуренко, О. Сурілов та й автори цієї статті − (М. Вітрук і П. Рабінович). Біля 20-ти аспірантів під керівництвом П. Недбайла підготували кандидатські дисертації» [2].

Те ж саме можна упевнено сказати й щодо нашого ювіляра.

Фундаментальні ідеї та наукове визнання, талановиті та наполегливі учні – ось що становить основу наукової школи дослідника. Її базою стала очолювана ним із 1996 року Львівська лабораторія прав людини АПрН України  (з 2001 р. – Львівська лабораторія прав людини і громадянина Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України). У цій Лабораторії формується нове покоління сучасних науковців – теоретиків і філософів права, котрі здійснюють плідну дослідницьку роботу. Лабораторія стала центром методологічних правознавчих досліджень проблематики прав людини. Під керівництвом П. М. Рабіновича її співробітники вперше в Україні розпочали у 1997 році переклад рішень Європейського суду з прав людини українською мовою, зробивши їх доступними для широкого загалу вітчизняних юристів. Ця діяльність триває й нині.

Професор П. М. Рабінович відомий як вчений і в інших країнах. Його праці публікувались на Заході в юридичних наукових журналах, зокрема у Німеччині (1964, 1977, 1988), Польщі (1989), Канаді (1999). Рецензії на його монографії друкувались у Болгарії 1975), Чехословаччині (1976), Німеччині (1977), Угорщині (1980), Польщі (1995). П. М. Рабінович є досить відомим серед колег-теоретиків Росії: його статті та рецензії на його книги неодноразово публікувались у провідних періодичних фахових російських виданнях, а також у наукових збірках, що виходили друком у Москві, Ленінграді, Свердловську, Саратові, Ярославлі, Красноярську, Омську. Він виступав із лекціями та доповідями у Німеччині (м. Бонн, 1995), США (м. Міннеаполіс, 1995), Угорщині (м. Будапешт, 2001, 2002), Англії (м. Ноттінгем, 2000), Польщі (м. Жешув, 2001) [4].

Від теорії до практики права. Професор П. М. Рабінович вирізняється неабиякою активністю у впровадженні наукових здобутків у практику. Вже відзначалася його плідна публікаційна діяльність – в її основі прагнення практичного застосування наукових ідей та рекомендацій. Зокрема, він брав участь у розробці проекту Закону України «Про вищу освіту» (1991) , а також Засад державної політики України в галузі прав людини (1999). Він був членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. За запитами Конституційного Суду України готував низку експертних висновків стосовно конституційних подань, які розглядались цим органом. Отож закономірно, що його було відзначено Дипломом Голови Конституційного Суду України і Почесною грамотою Міністра юстиції України (2003), а також нагороджено Грамотою Кабінету Міністрів України (2004).

Він удостоєний почесного звання «Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка» (2002 р.). А у 2007 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Та чи не найголовнішим же видається те, що наукова постать П. М. Рабіновича як професора й нині залишається зразковою. І не лише для його студентів, наукових учнів, колег, для яких він виступає надихаючим наставником і водночас суворим, але доброзичливим критиком. Він продовжує дослідницьку роботу, часто друкується; його наукові розвідки очікуються і читаються з великим інтересом. Відтак тішить те, що й зараз професор П. М. Рабінович провадить інтенсивну наукову й педагогічну діяльність, реалізовуючи свої творчі ідеї, активно реагуючи на актуальні суспільні проблеми з позицій загальнотеоретичного праводержавознавства та філософії права.

Використані джерела

  1. Бігун В. С. Метру вітчизняної правничої думки – 70! // Юридична газета. — 2006. — № 21 (9.11). — C. 24.
  2. Вітрук М., Рабінович П. Петро Омелянович Недбайло (1907-1974) // Юридична газета. — 2007. — № 34 (23.08). — C. 12.
  3. Горбатенко В. П. Рабінович Петро Мойсейович // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 206–207.
  4. Нор В. Т. Сторінки наукової біографії // Петро Мойсейович Рабінович. Матеріали до наукової біографії. — Львів, 2006. — С. 5–12.
  5. Чуприна В. Хризантеми, або З любов’ю до тебе, наша незабутня юносте // Освіта. — 2005. — №16. — С. 14.

В’ячеслав Бігун, кандидат юридичних наук, юрист Секретаріату  Європейського суду з прав людини, науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (на громадських засадах) 





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign