Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрКар’єра. «Юридична кар’єра судді: відверто про деякі таємниці». Перша Всеукраїнська правнича школа «Професійна діяльність судді»

06.03.2011

Тема: юридична кар’єра | legal career, кар’єра судді | judge’s career in Ukraine

ЮРИДИЧНА КАР’ЄРА СУДДІ: ВІДВЕРТО ПРО ДЕЯКІ ТАЄМНИЦІ

Перша Всеукраїнська правнича школа «Професійна діяльність судді»

Кажуть, що «суддя – це закон, що промовляє». Проте інколи суддя – це просто промовець. Наприклад, коли ділиться кар’єрними таємницями з колегами. Чи тими, хто цікавиться, як і чим живуть служителі Феміди. Так було й під час описаної далі події – Всеукраїнської правничої школи «Професійна діяльність судді», організованої Координаційної радою молодих юристів України при Міністерстві юстиції України, яку 28 лютого 2011 року в Києві прийняв Юридичний інститут Національного авіаційного університету.

За авіаційною термінологією, суддівська професія – це вищий пілотаж професії юридичної. Але ця професія земна. «Суддя ставить крапку у всьому. Вирішує долі людей», – каже гість Школи суддя Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) 47-річний Михайло Смокович. «Ми перші приймаємо удар на себе», – наче доповнює його інший запрошений – суддя Білоцерківського місьжрайонного суду 35-річний Сергій Агафонов. Ці судді й виступали перед близько сотнею учасників Школи, певною мірою представляючи майже дев’ятитисячну когорту суддів України.

Суддівська професія, хоч і престижна, але не з легких, напружена. «Та відповідальна», додає начальник Управління координації правової роботи та правової освіти Мін’юсту Оксана Юхта, яка разом із начальником відділу цього управління Іриною Іванчук, взяла участь у відкритті Школи, щоби словом і ділом засвідчити її значення. «Зверніть увагу на заходи Ради. Вони, як і ця Школа, покликані сприяти вдосконаленню системи підготовки юристів», відзначає нещодавно обраний, третій за ліком, голова Ради молодих юристів України Андрій Бутенко. Його заступник й студент приймаючого університету Євген Которобай став координатором Школи.

 

Як стати суддею та chercher un jeune juge

Які стежки ведуть до суддівської посади? Судді Школи представили дві з них: «слідчу» та «викладацьку». Цікаво, що, хоча закон й надалі надає можливість 25-річним стати суддями, обоє присутніх юристів стали ними в зрілому віці (близько 33 років).

Михайло Смокович закінчив Харківську юракадемію в 1991 році й відтак працював на прокурорсько-слідчих посадах. У 1996 році його призначено суддею Луцького міського суду Волинської області, а з утворенням ВАСУ – суддею цього суду, згодом й секретар Пленуму цього суду. Між іншим, «пленарна посада» – окремий аспект суддівської діяльності: окрім відправлення судочинства, суддя зайнятий в процесі роз’яснень питань застосування адміністративними судами законодавства.

Сергій Агафонов прийшов на суддівства «викладацькою стежиною». За його словами, відпрацювавши близько 10 років викладачем, захистивши дисертацію, він «відчув, що голова забита теорією, далекою від практики». Звідси й рішення стати суддею. На його переконання, «ніщо не дає такий грандіозний поштовх як робота судді». Мотивація спрацьовує. Зорієнтованість теж: майбутній суддя викладав, зокрема, в Академії суддів України.

Ще одна суддівська стежина, означена опосередковано під час заходу, – це шлях помічника судді. Такого, за законом, може мати кожен суддя суду загальної юрисдикції. За словами судді, він, окрім вищої юридичної освіти, повинен мати «не менше одного року» досвіду, а, за законом, помічники суддів Верховного Суду України – не менше трьох. За законом, судді самостійно здійснюють добір помічників. За словами судді Школи, залишається питання, чи повинен звільнятися з посади помічник, коли звільняється суддя (йде у відставку тощо). На практиці це питання «ставить» прихід на посаду «нового» судді з іншим помічником. На думку судді, «можливо є й більш фахові юристи», але він, як помічник, «може не підходити з інших міркувань». Звідси, з-поміж іншого, присутні задекларували висновок-гасло: chercher un jeune juge (парафраз, з французької – «шукайте молодого суддю!»).

Зрештою, згадувалась ще одна цікава кар’єрна можливість, опосередковано пов’язана з суддівською. Це участь у Науково-консультативній Раді (в даному випадку при ВАСУ). Її мета – обговорення підготовлених постанов Пленуму ВАСУ. За словами секретаря Пленуму, нині це «недосконала форма», адже «зібрати кворум майже неможливо», хоча «було багато охочих», «майже ніхто не хоче» працювати. Відтак і завдання «провести чистку» й у цьому зв’язку присутні науковці отримали запрошення долучитися до роботи Ради.

Актуальне питання для молодих юристів – реальність можливості стати суддею. Не секрет, що поширюються неспростовні чутки про суми, які потрібно заплатити, щоби обійняти посаду судді. Це ж питання «напряму» прозвучало й під час Школи. Так, ходять чутки, що суддів «призначають за якісь там великі гроші», але це все «відверта брехня», – каже суддя С. Агафонов. «У мене була мрія стати суддею і я ним став. Це ж можете зробити й ви», – переконував він присутніх. Він додав, що реформоване законодавство про добір суддів нівелюватиме можливості позаправового впливу. Відтак слухачі школи мали можливість на власному досвіді відчути руйнування міфу про суддів, як «корумпованих небожителів». «У мене змінилося ставлення до суддів, раніше воно було негативним», як про «корумпованих небожителів», – каже учасниця школи, студентка-юрист Наталія Шульга з Київського політехнічного інституту.

 

Алхімія здійснення правосуддя

Як свідчать питання, учасників цікавив не лише кар’єрний аспект, але й процес здійснення правосуддя – його алхімія, життя юриста-судді.

Праця судді – напружена. «У 2010 році я розглянув більше 3 600 справ, це 12-15 справ на день», – каже суддя Агафонов. Уточнюючи, що частина справ була так званого «заочного провадження», він визнав: нереально забезпечити «якісні рішення» у всіх справах. Прагнення забезпечити це в умовах такого завантаження спричиняє неймовірне напруження. За визнанням судді, «коли (він) приходить на роботу, то від завантаження «волосся стає дибки», «доводиться працювати в суботу, неділю». Але «є чимало плюсів у нашій професії», – каже суддя, намагаючись перевести виклад у оптимістичніше русло.

Ще одна проблема – це доступність судочинства чи то «доступність судді». На думку судді М. Смоковича, який торкався теми загальних судів як адміністративних, «вирішили зберегти доступність судів, але доступність – це не значить суд на порозі». Більше того, доступність суду в нас нерідко розуміють, як доступність судді – розповідає С. Агафонов. Так, нерідко сторони в справі – звичайні громадяни напрошуються зайти до судді «поговорити тет-а-тет». Такі випадки «треба присікати», – каже суддя, бо «це – корупція». «Не повинно бути доступу до судді», – констатує він, відзначаючи, що в місцевих судах панує «повна демократія», тоді як вищі суди, як і суди за кордоном «прохідні» для звичайних громадян хіба що «до охорони».

Присутні дізналися, що якість правосуддя залежить не лише від суддів. Але й … від кабелю. На питання Наталії Жерж із Академії державної податкової служби України щодо ефективності автоматизованої системи документообігу та розподілу справ, слухачі могли почути зізнання: вона «не працює» повсюдно в випадку цього суду, бо нема кабелю, що з’єднує два приміщення суду (його встановлено лише в одному з них).

Відповідальність судді – нині актуальне питання. Скарги бувають, але буває, що «й апеляція помиляється». «Єдине «коли суддю начинають переслідувати» й «завідомо несправедливо». Спростував суддя й тиск на нього. Каже, що «намагання домовитися», «щось запропонувати» трапляються, але він їх припиняє, роз’яснюючи, що йдеться про вчинення злочину. Відтак, «прохачі» відступають: «я так просто прийшов», – кажуть вони.

Говорячи про процес прийняття судового рішення, судді відкрили деякі таємниці. Один із них відзначив значення доказів. Докази – це істотно, адже «не може бути кожна сторона права». «Особисто я свідкам не схильний довіряти», бо «люди брешуть», - каже суддя, спираючись на власний досвід та надаючи тами доказам «0,5% довіри». Відтак він радить покладатися на документи, висновки експертів.

Ставили суддям й фундаментальні питання. На питання про співвідношення та розмежування понять «правосуддя» і «судочинство», суддя М. Смокович відзначив, що «не бачить глобальної різниці». Ситуацію «один закон – різна практика» пояснює так: різниться встановлення обставин, застосування норм права, є й недосконалість закону. На думку судді, «законодавець не завжди розуміє як суддя», по-різному підходячи до «норм матеріального і процесуального права». Загальна ж причина: «суб’єктивізм судді».

Суб’єктивізм, утім, неминучий. Йдеться не про те, що «їв суддя на обід» (це спростували, хоч і визнали значення настрою). А про, наприклад, застосування принципу справедливості, який на практиці не відкидають судді. Як відомо, судді присягають «справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права». Водночас, закон інколи може бути несправедливим і суперечити принципу верховенства права. Непросто суддям «працювати» з цим принципом. Так, один суддя зазначив, що «права людини вищі», водночас, на питанні, чи «вищі за закон?», він затруднився відповісти, зазначивши, що «закон повинен відповідати» цьому принципу. Судді відверті: «інколи можливі різні варіанти рішення», бо є «суперечності в мові» тощо. Якщо є варіанти, то треба визначити, «який буде справедливим». Водночас, радить суддя, коли не знаєш, як поступати, то діятиме відоме «загальне правило»: «якщо не знаєш, як поступити, поступай за законом». Відтак завжди можна сказати: «така робота».

Цікаво, що недовіра в площині «суд – суспільство» взаємна. Свідчення – статистика. Так, за даними одного соціологічного опитування 2009 року Центру Разумкова на тему «Чи підтримуєте ви діяльність суду в Україні?», (лише) 2,9% опитаних підтримують діяльність суду, 25,8% підтримують окремі заходи, 62,7% не підтримують (для порівняння: картина аналогічного опитування в лютому 2005 року: 21,3% підтримували діяльність суду, 31,7% підтримували окремі заходи, 29,3% – не підтримували). Відтак проблема довіри – це системне явище, над яким доведеться працювати.

Працювати доведеться кожному, хто хоче стати суддею чи братиме участь у здійсненні правосуддя. Як не згадати змістовне гасло згадуваної Ради про «утвердження поваги до права через довіру до правників». У цьому утвердженні справилися всі учасники Школи – як судді, так і слухачі. Вони не лише отримали відзнаки та сертифікати. Вони й самі отримали певне утвердження в суддівській професії. А також – унікальний досвід та погляд на суддівську діяльність. Тим більше, що саме такі та подібні заходи (як-от інший успішний проект Ради – «Українська академія права – майстер-класи провідних юристів») надають змогу перейняти досвід, як у спорті, у «команди-мрії» української юриспруденції, до якої відтак можна приєднатися.

Так і хочеться сказати: Так тримати! Справу – далі розвивати! Запропонований формат (майстер-класи, обговорення тощо) варто доповнити проведенням навчальних судових екскурсій, відвіданням реальних і проведенням навчальних (ігрових) судових засідань. Із цими ідеями погодилися організатори, значить: до нових зустрічей, розкриття нових таємниць здійснення правосуддя!

В’ячеслав Бігун, к. ю. н., науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Стаття подана (частково) до друку в «Юридичний журнал» (№ 3 2011)

 

Також читати:





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign