Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

ЮрХіт

ЮрНаука. Дисертація з філософії права «Розуміння у здійсненні права: герменевтичний підхід» (Н. І. Сатохіна) – відгук на автореферат

02.12.2010

Відгук на автореферат дисертації САТОХІНОЇ Наталії Іванівни «РОЗУМІННЯ У ЗДІЙСНЕННІ ПРАВА: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПІДХІД», поданої на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права

На кафедрі філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого під науковим керівництвом доктора юридичних наук, професора С. І. Максимова підготовлено дисертацію Н. І. Сатохіної «Розуміння у здійсненні права: герменевтичний підхід», захист якої відбудеться 21 грудня 2010 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77). Автореферат зазначеної дисертації – предмет цього відгуку.

Мета, об’єкт і предмет дослідження. З метою «розробки базових положень концепції розуміння у здійсненні права і стратегії  її побудови на   основі   герменевтики   права,   а   також удосконалення концепції здійснення права», дисертантка обирає об’єктом дослідження «феномен розуміння як спосіб буття людини, що опосередковує здійснення права», а предметом –«герменевтичний вимір ключових аспектів розуміння у здійсненні права та їх евристичний потенціал» (С. 2-3).

Актуальність теми дисертації є обґрунтованою. Дисертантка, зокрема, аргументує, що «актуальність дослідження розуміння як складного феномену правової реальності зумовлена основоположним впливом останнього на здійснення права, особливо в ситуації юридичного конфлікту». Відзначається й зумовленість актуальності теми «практичними завданнями щодо підвищення ефективності правових рішень з точки зору сприяння суспільному миру, вдосконалення існуючого досвіду вирішення юридичних конфліктів і гуманізації юридичної практики в цілому». Також дане дослідження спрямоване на розвиток герменевтики права як одного з напрямів філософії права. Щобільше, дослідження має характер міждисциплінарний у розумінні осмислення в ньому онтологічних і герменевтичних аспектів права водночас. Як відзначає дисертантка, в дисертації «виведено в онтологічну площину і осмислено як спосіб існування самого розуміючого» (С. 1-2). Також у роботі визнається: «сформульовані висновки є внеском у розвиток герменевтики права в напрямку інтеграції її методологічного та онтологічного аспектів» (С. 24).

Методологія дослідження, з-поміж іншого, закономірно та обгрунтовано охоплює як базовий «герменевтичний підхід інтерсуб’єктивістського напрямку осмислення права» (С. 3).

Структурно робота складається зі вступу, двох розділів (розподілених на 6 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (208 найменувань на 22 сторінках). Обсяг дисертації складає 185 сторінок, з них 163 сторінки основного тексту. Перший розділ «Реконструкція проблемного горизонту герменевтики», який включає в себе два підрозділи (1.1. «Проблема розуміння на тлі історичного розвитку герменевтики» та 1.2. «Експлікація проблеми розуміння в сучасній філософії права»), шляхом ретроспективного аналізу герменевтичної думки виявляється «горизонт розуміння» щодо поставленої проблеми. У другому розділі «Здійснення права як сфера розуміння», який складається з чотирьох підрозділів (2.1. «Концепція здійснення права в контексті проблеми розуміння»; 2.2. «Онтологія розуміння в антропологічній перспективі»; 2.3. «Епістемологія розуміння у здійсненні права», 2.4. «Розуміння у здійсненні права в етико-практичному вимірі»), розглядаються основні аспекти розуміння в динамічній структурі правової реальності на прикладі прийняття правового рішення в конфліктній ситуації як найбільш показовому.

Наукова новизна одержаних результатів, на думку дисертантки, полягає в тому, що «дана робота є першим у вітчизняній філософії права комплексним дослідженням феномену розуміння в контексті концепції здійснення права,  на основі герменевтичного підходу» (С. 4).

Зокрема, наукова новизна дисертанткою вбачається, з-поміж іншого, в тому, що «вперше розроблено стратегію дослідження проблеми розуміння у здійсненні права на основі відтворення проблемного поля філософської герменевтики і герменевтики права; визначено місце розуміння в динамічній структурі правової реальності: розуміння постає як спосіб буття людини, що опосередковує здійснення права; виявлено умови можливості розуміння у здійсненні права (інтерсуб’єктивність, історичність, конфліктність) через проблематизацію фігури розуміючого; визначено предмет розуміння у здійсненні права як комплекс феноменів, які підлягають осмисленню (правова ситуація, правова традиція та особистість розуміючого), а  також відмінний від гносеологічного критерій розуміння (справедливість); виявлено мету і результат розуміння у здійсненні права на прикладі моделей розуміння в кримінальному та цивільному судочинстві; розкрито евристичний потенціал осмислення проблеми розуміння у здійсненні права як для регіональних досліджень, так і для філософської герменевтики в цілому»; удосконалено: «положення концепції здійснення права, пов’язані з проблемою розуміння, та відповідний поняттєвий апарат»; дістала подальшого розвитку: «концепція здійснення права шляхом виведення результуючої характеристики останнього за межі правових інститутів» (С. 4-5). У тексті автореферату зазначені положення обґрунтовуються, викладаються як висновки дослідження.

Звертає на себе увагу низка інших поглядів, положень і термінів. Зокрема:

  • термін «стратегія осмислення» (стверджується, що «розроблено стратегію осмислення феномену розуміння у здійсненні права, яка охоплює такі аспекти: визначення місця розуміння в   динамічній структурі правової реальності; виявлення умов можливості розуміння, представлених в герменевтичній традиції концепціями історичності, інтерсуб’єктивності та конфлікту інтерпретацій; осмислення антропологічного виміру феномену розуміння, який включає базові характеристики розуміючого; визначення предмету та критерію розуміння; осмислення мети і результату розуміння на прикладі моделей розуміння в цивільному і кримінальному судочинстві» (С. 13-14));
  • «продуктивний характер конфліктності» (стверджується, що «саме через конфлікт відбувається випробування правил у конкретній ситуації, а етики аргументації – в конфлікті переконань» (С. 16));
  • «сфері права продовжує існувати невибачальне» (стверджується, що «в кримінальному ж конфлікті у зв’язку з відсутністю еквіваленту, відповідного порушеним правам, примирення опосередковане моральним актом прощення, що виконує роль пов’язуючої ланки між порушенням і відновленням умов співіснування людей. Проте якщо б прощення було можливе на рівні прийняття правового рішення, воно полягало б у скасуванні покарання, але це є несправедливим. Отже, у сфері права продовжує існувати невибачальне. Тому констатується неможливість інституалізації прощення на рівні судочинства. Обґрунтовується, що такі спроби втілення ідеї прощення в правових інститутах як амністія та строки давності не можна вважати вдалими з точки зору досягнення мети примирення. На основі проведеного аналізу робиться висновок про   те,   що   у   всій   своїй  повноті  та  буттєвій  завершеності  право здійснюється за межами правових інститутів, у пункті прощення і примирення» (С. 19));
  • «розуміння як відкриття нових горизонтів» (стверджується, що «розмежування герменевтики та гносеології дозволило  дійти  висновку, що в контексті здійснення права слід говорити саме про розуміння як відкриття нових горизонтів, оскільки правова ситуація в силу своєї унікальності потребує герменевтичного осмислення, на відміну від гносеологічного пізнання, яке працює із вже осмисленими горизонтами. При цьому розуміння отримує специфічний орієнтир, який, на відміну від ціннісно-нейтрального концепту істини, пов’язаний з ідеєю справедливості» (С. 23)).

Разом із тим, низка положень автореферату дисертації спонукає окремі питання, носить дискусійний характер. Зокрема, з-поміж іншого, наступні питання та положення можуть бути об’єктом наукової дискусії наукового товариства під час прилюдного захисту.

  1. Щодо розмежування понять «правореалізація» та «здійснення права». Зазначене розмежування – одне з ключових, смислоутворюючих у дослідженні. Зокрема, доводячи його, дисертантка стверджує, що «за допомогою порівняльного аналізу обґрунтовується висновок про те, що для осмислення феномену розуміння в динамічній структурі правової реальності концепція здійснення права має більший евристичний потенціал, ніж концепція правореалізації, оскільки виявляє активний, творчий характер становлення права. Останній пов’язаний вже не з пізнанням норми шляхом відшукання закладеного в ній смислу (орієнтація в минуле), а з розумінням як смислотворенням або відтворенням смислу (спрямованість в майбутнє)» (С. 9). Це ж положення повторюється в висновках (С. 12-13). Погоджуючись із обгрунтовністю чи теоретичною можливістю такого розмежування, як видається, воно потребує додаткового доведення. Зокрема, в контексті таких можливих питань: чи є «правореалізація» складовою «здійснення права» чи це однакові за рівнем абстрагування, чи відмінні за змістом  концепції? Істотним у цьому зв’язку є й питання визначення змісту того явища, яке дисертантка розуміє під терміном «право».
  2. Щодо «розуміння у здійсненні права» та його зв’язку зі справедливістю. На думку дисертантки, викладеній в одному з висновків, «з точки зору його критерію, розуміння у здійсненні права являє собою спосіб буття людини в напрямку справедливості. Розмежування герменевтики та гносеології дозволило дійти  висновку, що в контексті здійснення права слід говорити саме про розуміння як відкриття нових горизонтів, оскільки правова ситуація в силу своєї унікальності потребує герменевтичного осмислення, на відміну від гносеологічного пізнання, яке працює із вже осмисленими горизонтами. При цьому розуміння отримує специфічний орієнтир, який, на відміну від ціннісно-нейтрального концепту істини, пов’язаний з ідеєю справедливості» (С. 13-14). Розуміння в такому викладі має аксіологічний характер й може бути визнане як положення аксіології права, класичної філософії права. Водночас, якщо «розуміння в здійсненні права» є змістовно нейтральним конструктом, то виникає питання: чи його може бути наповнено й іншим змістом, що, наприклад, є не в «напрямі справедливості»? Таке питання не є спекулятивним, адже спосіб буття людини, наприклад, вченого-юриста, як зразкового законослухняного громадянина та особи з високою правовою культурою, та зловмисника, як людини, яка веде кримінальний спосіб життя, є відмінною. Чи є відтак відмінним і їхнє «розуміння у здійсненні права»? Якщо так, то як це може змінити змістовно пропоновані автором положення?
  3. Щодо межовості здійснення права, основи розуміння та його мети. Дисертанткою захищається положення про те, що «мета розуміння у здійсненні права – сприяння суспільному миру через примирення конфліктуючих сторін. На відміну від «вирішення справи» як припинення юридичної невизначеності та «прояснення ситуації» (С. 14). Стверджується також, що «у всій своїй повноті та буттєвій завершеності право здійснюється за межами правових інститутів, у пункті прощення і примирення» (С. 14). Зазначені положення обгрунтовані з позицій «феномену розуміння як способу буття людини, що опосередковує здійснення права», оскільки спосіб буття конкретної людини дійсно може й виходить за межі права, чи-то, наприклад, у розумінні суто позитивного права чи то природного права. В цьому зв’язку виникають питання: про які межі правових інститутів йдеться: мораль, наприклад? У цьому зв’язку істотним є й більш фундаментальне питання: який характер носить саме «розуміння у здійсненні права»: об’єктивний, суб’єктивний, чи інтерсуб’єктивний? Якщо йдеться про інтерсуб’єктивний характер, про що видається стверджує дисертант, то чому він виводиться за межі «правових інститутів», адже, наприклад, й суддя й підсудний та потерпілий у кримінальному процесі діються в межах права, при цьому здатні й на моральні вчинки – прощення та примирення?

Зазначені вище положення та питання носять дискусійний характер. Вони – предмет потенційних теоретичних розбіжностей, в основі яких різні філософські (світоглядні) позиції. З огляду на це, вони не впливають на загальну оцінку дослідження, хоча відповіді на них можуть слугувати предметом оцінки обґрунтованості положень дослідження, представлених у ньому концептуальних аспектів. Загалом же дисертаційне дослідження носить самостійний та оригінальний характер, відзначається науковою новизною.

Вищевказане дає підстави стверджувати, що Н. І. Сатохіна заслуговує на присвоєння наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.12 – філософія права.

Рецензент  науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.  Корецького НАН України, кандидат юридичних наук зі спеціальності 12.00.12 – філософія права _____________ В. С. Бігун (2.12.2010)

  • Читати: текст автореферату

+ Світлина з сайту: RolfArtist (Gallery)





 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign