Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

Ж

ЖЕЛЄЗНОГОРСЬКИЙ (Айзенберг) Григорій Абрамович (1896, м. Тараща, тепер Київ. обл.—22.ІХ 1938, Київ)—укр. юрист. Після закін. 1916 гімназії у м. Біла Церква працював учителем, став чл. партії есерів, 1917 очолив її пов. комітет. З літа 1917—лівий есер, чл. викон. бюро рад йд.-Зх. краю і чл. Центральної Ради (від рад роб. і солд. депутатів). У 1918—голова Білоцерк. ради роб. і солд. депутатів. 1919 вступив до Кй(б)У. Відтоді працював в органах юстиції. Був верх. слідчим України, прокурором Харків. губернії, пом. прокурора України по нагляду за справами, які розслідувалися органами ДйУ, головою ВС УСРР і з 1936—ген. прокурором УСРР. Протягом 1930–34—член особливої наради при колегії ДйУ УСРР. Безпосередньо причетний до незакон. репресій. У серпні 1937 Ж. звільнено з роботи і виключено з Кй(б)У як «троцькіста-дворушника». Працював юрисконсультом Наркомату торгівлі, добився поновлення у партії, але 25.ІV 1938 був заарештований і 22.ІХ 1938 засуджений до смертної кари за звинуваченням в участі у троцькіст. орг-ції і шпигунстві на користь йольщі. Реабіліт. військовою колегією ВС СРСР 24.XІ 1957.

І. Б. Усенко.

ЖЕРЕБКІН Василь Євсейович (4.ІІ 1921, с.Їздецьке, тепер Великописарівського р-ну Сум. обл.)—укр. правознавець, канд. філос. наук з 1965, доктор юрид. наук з 1981, професор з 1982, з. п. н.о. України з 1991. Закін. 1951 Харків. юрид. ін-т (тепер Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). Відтоді працює у цьому вузі: асистент, ст. викладач, доцент, професор кафедри філософії, а з 1987—професор кафедри логіки. Досліджуєприроду юрид. понять. Автор першого в Україні підручника «Логіка» для студентів юрид. вузів і факультетів (1968, перевид. 1995; перероб. і доповнений 1998), монографії «Логічний аналіз понять права» (1976) та ін.

М. П. Зяблюк.

ЖИГАЛКІН Павло Іванович (21.ІІ 1938, с. Селичня Суземського р-ну Брянської обл., Росія)—укр. правознавець, канд. юрид. наук з 1974, професор з 1991, чл.-кор. АйНУ з 1993, засл. прац. нар. освіти України з 1995. Закін. 1967 Харків. юрид. ін-т. Відтоді працював у цьому вузі (тепер Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого): асистент, ст. викладач, доцент; з 1987—зав. кафедри труд. права. Досліджує проблеми вдосконалення юрид. гарантій здійснення права на працю в умовах ринкової економіки. З 1994—член наук.-консультат. ради при Верх. Суді України. Праці: монографії «Трудове право у забезпеченні стабільності кадрів» (1977) і «Науково-практичні рекомендації і нормативні акти з трудового права» (1990, у співавт.), підручник «Радянське трудове право» (1981, у співавт.), «йрактичний посібник підприємницької діяльності» (1995, у співавт.) та ін.

Г. С. Гончарова.

ЖИЛІН Олександр Олексійович [6(18).І 1880, м. Курськ, Росія – після 1928] – укр. правознавець, доктор держ. права з 1912. Закін. 1902 юрид. ф-т Київ. ун-ту. З 1904 – приват-доцент, а з 1909 – екстраординар. професор цього ун-ту. 1912 захистив докт. дис. «Теорія союзної держави» і 5 років працював професором Петерб. ун-ту. 1918 повернувся в Україну, викладав адм. право в Київ. ун-ті, а з 1921 – міжнар. право в Київ. ін-ті зовн. зносин. У 1925–28 читав курси «Фінансові заклади СРСР», «Фінанси іноземних держав» та «Адміністративне право» в Київ. торг.-пром. технікумі. Востаннє згадується у списках викладачів технікуму на 1928/29 навч. рік. Дальша доля невідома. Автор наук. праць і підручників у галузі держ. права: «Відповідальність міністрів. Нариси з теорії, історії і практики цього інституту в конституційних країнах» (1908); «Право і держава у їх взаємовідносинах» (1909); «Підручник державного права» (ч. 1, 1916) та ін. За науковими поглядами Ж. належав до школи юрид. позитивізму, представники якого тлумачили д-ву як виключно або переважно юрид. явище («юридична зв’язаність держави»). Розглядаючи д-ву як «особу», Ж. наділяв її індивідуальністю, тобто здатністю мати певну сукупність своєрід. рис, обстоював ідею безособової верх. влади. На його думку, суверенітет монарха і суверенітет народу повинні поступитися верховенству права. У д-ві вища влада повинна базуватися не на індивід. веліннях, а на безособових нормах, з яких держ. органи отримують свої повноваження. Ідеалом д-ви Ж. вважав правову д-ву. На його думку, гарантіями проти свавільних дій держ. органів можуть бути «організація адміністративної юстиції, контроль законодавчих палат, право петиції».                    В. І. Тимошенко, І. Б. Усенко.

ЖИЛІНКОВА Ірина Володимирівна (11.ІІІ 1959, Харків) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 2001, професор з 2003. Закінчила 1981 Харків. юрид. ін-т (тепер Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого). Відтоді працює в цьому вузі: стажист-дослідник, аспірант, асистент, доцент, докторант, професор кафедри цивільного права. Ж. – член Міжнародного товариства сімейного права (з 1994). Досліджує проблеми сімейного права, комп’ютер. права, надання послуг населенню. Основні праці: «Право власності подружжя» (1997), «Правовий режим майна членів сім’ї», «Імперативне і диспозитивне регулювання майнових відносин у сім’ї» (обидві – 2000), «Шлюбний контракт (договір)» (2001). В. П. Горбатенко.

ЖУРАВЕЛЬ Володимир Андрійович (7.ІІІ 1956, Дніпропетровськ) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 2000, професор з 2003. Закін. 1980 Харків. юрид. ін-т (тепер  Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого). Відтоді – в цьому вузі: аспірант, асистент, заступник декана заоч. ф-ту (1986–87); ст. викладач, доцент, докторант (1996–99); з 2001 – професор кафедри криміналістики. Брав участь у підготовці проекту Крим.-процес. кодексу України. Досліджує проблеми заг. теорії криміналістики, криміналістичного прогнозування, юрид. психології, спец. криміналіст. методик. Основні праці: «Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування» (1999), «Настільна книга слідчого» (2001, у співавт.), «Система криміналістики: сучасні концепції та перспективи розвитку» (2001), «Предмет криміналістики: генезис та сучасний стан» (2002). Лауреат премії ім._Ярослава Мудрого.         В. П. Горбатенко.

ЖУРАВСЬКИЙ Віталій Станіславович (8.V 1955, смт Володарськ-Волинський Житом. обл.) – укр. політолог і правознавець, доктор політ. наук з 1996, доктор юрид. наук з 2002, професор з 1999, академік АПНУ з 2004, академік Укр. академії політ. наук, з. д. н. і т. України з 2000. Закінчив 1980 ф-т журналістики, 1982 – філософський ф-т Київ. ун-ту, а 1993 – юридичний ф-т Київ. міжнародного ун-ту. Народний депутат України (1998–2002), перший заступник голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України. Від 2002 – у Міністерстві освіти і науки України: державний секретар, з 2003 – перший заступник міністра. Член багатьох наукових і науково-консультативних рад. Автор ряду законопроектів з питань реформування правової, політичної і економічної систем, соціального захисту населення, культури. Досліджує проблеми теорії та історії права, конст. права, політ. думки. Праці: «Політико-законодавча діяльність», «Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект)» (обидві – 1999), «Методологічні проблеми дослідження політичної системи», «Конституційно-правовий статус народних депутатів та їх парламентських об’єднань» (обидві – 2000), «Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій», «Український парламентаризм на сучасному етапі: теоретико-правовий аспект» (обидві – 2001), «Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми)», «Становлення політичних партій в українському суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту», «Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні», «Конституційне право України» (всі чотири – 2002), «Філософія права», «Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти», «Державне будівництво та самоврядування в Україні» (всі три – 2003, у співавт.) та ін.                                        І. О. Кресіна.



 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign