Перша сторінка
Мапа сайту
Зворотній зв'язок
Персональний сайт Славіка Бігуна
Людяність і оптимізм, професіоналізм і довершеність

А

АБАНДОН

АБВЕР

АВГУСТ

АВГУСТИН Блаженний Аврелій

АВЕР'ЯНОВ Вадим Борисович

АДАМС (Adams) Джон (19 X 1735 – 4 VII 1826)

АЗАРЕВИЧ Дмитро Іванович [1(13).Х 1848, м. Гори-Горки Могильов. губ. – 1912 (за ін. даними, 1920), Варшава] – укр. і рос. правознавець. Закін. 1871 юрид. ф-т Петерб. ун-ту. 1872 захистив магіст. дис. «Про відмінності між опікою і піклуванням за римським правом». Від 1874 займав посаду екстраординар. професора каф. рим. і цив. права у Демидовському юрид. ліцеї (Ярославль). У 1877 захистив докт. дис. «Прекарій за римським правом» у Новорос. ун-ті (Одеса). З 1884 – ординар. професор, а від 1886 – декан юрид. ф-ту цього ун-ту. 1887 переїхав до Варшави, де працював ординарним професором цив. судоустрою і судочинства у місц. ун-ті.

Досліджував проблеми цив. права, історії розвитку рим. права. Дотримувався визначення права як морального явища. Стверджував, що право, як і ін. сфери дух. життя, має формуватися на «історичних підвалинах національного життя». Осн. праці: «Патриції та плебеї» (1875), «Шлюбні елементи та їхнє значення» (1879), «Античний світ і християнство» (1880), «Історія візантійського (греко-римського) права» (1886–87), «Система римського права» (т. 1–3, 1887–89). Літ.: Томсинов В. А. Энциклопедия русской юрид. мысли: Росс. правоведы ХVІІІ – нач. ХХ в. «Зерцало: Журнал юрид. библиографии», 1997, в. 1; Історія Одес. нац. юрид. академії. О., 2002.                     Є. О. Харитонов.

АЗІМОВ Чингізхан Нуфатович (16 ХІІ 1931, Казань, Татарстан, РФ)

АЙАЛ Бальтазар (1548 – 1584)

АКСЕНЬОНОК Георгій Олександрович

АКУЛЕНКО Віктор Іванович

АКУЛОВ Іван Олексійович [12(24).IV 1888, Петербург – 30.Х 1937, Москва] – рад. держ. діяч. Закін. 1905 торг. школу. Труд. діяльність почав з 16 років. З 1919 – на парт. роботі в Оренбурзі, Киргизії і Криму. В 1927–31 був головою Всеукр. ради профспілок, секретарем ВЦРПС, заст. нар. комісара РСІ УСРР. З 1931 – перший заст. голови ДПУ. З 1932 – секретар ЦК КП(б)У. В 1933–35 – прокурор СРСР. Від березня 1935 – секретар ЦВК СРСР. З іменем А. пов’язані масові репресії в СРСР, у т. ч. в Україні. Заарештований у липні 1937 і 29 жовтня того ж року військ. колегією ВС СРСР засуджений до вищої міри покарання. Реабіліт. 18.ХІІ 1954. Літ.: Звягинцев А. Г., Орлов Ю. Г. От первого прокурора России до последнего прокурора Союза. М., 2001; Клочков В. Г. Історія прокуратури України. К., 2004.                                           В. Г. Клочков.

АЛЕКСАНДРЕНКО Василь Никифорович

АЛЕКСАНДРЕНКО Гліб Васильович

АЛЕКСАНДРОВ Микола Григорович

АЛЕКСАНДРОВ Юрій Валер’янович

АЛЕКСЄЄВ Сергій Сергійович

АЛЕНІН Юрій Павлович

АЛОД

АЛЬПЕРТ Семен Аронович

АНДРЕЄВСЬКИЙ Сергій Аркадійович

АНДРЕЙЦЕВ Володимир Іванович

АНДРІЙКО Ольга Федорівна (28.І 1945, с._Вороньків Бориспільського р-ну Київ. обл.) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 2000. Закін. 1972 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Відтоді – в Ін-ті д-ви і права ім. В. М. Корецького НАН України: аспірант, молодший, з 1986 – старший, з 2000 – провідний наук. співробітник. Одночасно (з 1996) – зав. кафедри адм. та фін. права Вищої школи права (теп. Київ. ун-т права) при Ін-ті д-ви і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми держ. управління, держ. контролю, адм. права. Автор монографій: «Правові питання автоматизації управління виробничим об’єднанням» (1979), «Контроль у демократичній державі: проблеми і тенденції» (1994); співавтор праць «Автоматизація управління народним господарством УРСР» (1983), «Правові проблеми РАСУ» (1985), «Правові аспекти комп’ютеризації управління» (1988), «Демократизація апарату управління» (1990), «Апарат державного управління: інтереси і діяльність» (1993), «Державне управління: теорія і практика» (1998), «Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку» (1999), «Виконавча влада і адміністративне право» (2002), «Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики» (2003).                        В. П. Горбатенко.

АНДРОПОВ Юрій Володимирович

АНДРУЗЬКИЙ Георгій (Юрій) Львович

АНСЕЛЬ Марк

АНТОНОВИЧ Афіноген Якович (1848, Волин. губ. – 1917) – укр. правознавець і економіст, доктор політ. економії і статистики з 1883, професор з 1883. Закін. 1873 юрид. ф-т Київ. ун-ту зі ступенем канд. права. 1877 захистив у Варшав. ун-ті магістерську дис. «Теорія цінностей». З 1882 – у Київ. ун-ті: доцент, екстраординарний професор поліц. права, а  від 1883 (після захисту докт. дис. «Теорія паперово-грошового обігу і державно-кредитні білети») – ординар. професор. Одночасно А. викладав на Вищих жіночих курсах політ. економію і статистику. В 1883–84 був редактором газ. «Киевлянин», а в 1887–92 – «Киевского слова». В 1893–95 – товариш міністра фінансів Рос. імперії, згодом – член ради м-ва нар. освіти. Після відставки придбав маєток у Волин. губ., де і прожив ост. роки.

Як учений А. розглядав поліцейське право з позицій економіки. На його думку, поліц. право є необхід. доповненням до політ. економії. Воно «вивчає правооснови, з допомогою яких закони політ. економії належно застосовуються і досягається установлення народного добробуту». Автор праць з поліц. права та фундам. дослідження «Курс державного благоустрою (поліцейське право)» (ч. 1–2, 1890).

Літ.: Биогр. словарь профессоров и преподавателей імп. Ун-та св. Владимира (1834–1884). К., 1884; Цеховская В. Н. Из репортер. воспоминаний. «Голос минувшего», 1913, № 7, 8; Томсинов В. А. Афиноген Яковлевич Антонович (к 150-летию со дня рождения). «Законодательство», 1998, № 11; Усенко І. Б. Антонович Афіноген Якович. В кн.: Антологія укр. юрид. думки, т. 5. Поліц. та адм. права. К., 2003.                В. В. Буран, В. М. Чисніков.

АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович

АНТОНОВИЧ Дмитро Володимирович

АНТОНОВ-ОВСІЄНКО (справж. прізв. Овсієнко) Володимир Олександрович [9(21).ІІІ 1883, Чернігів – 10.ІІ 1938, Москва] – рад. держ., політ. і військ. діяч. Закін. 1901 Воронезький кадет. корпус та 1904 Петерб. юнкер. піхотне уч-ще. Брав участь у рев. русі. В 1905– 06 – один з керівників військ. повстань у Польщі й Севастополі. 1906 засуджений до смерт. кари, заміненої 20 роками каторги. 1907 утік із в’язниці, переховувався в Фінляндії, Москві, Петербурзі. 1910 емігрував до Франції. Після Лют. революції 1917 повернувся до Росії. Був комісаром при фінлянд. генерал-губернаторі, секретарем Петрогр. ревкому; з лист. 1917 – нарком військ. і мор. справ РСФРР і одночасно – командувач військами Петрогр. військ. округу. В грудні був призначений головнокомандувачем рад. військами Півдня Росії. У березні–червні 1918 – член Нар. Секретаріату, верх. головнокомандувач рад. військ в Україні. В лист. 1918 – червні 1919 – командувач групи військ Курського напрямку, Укр. фронту, член Ради оборони УСРР. У 1919–24 – голова Тамбов. губвиконкому, заст. голови Малого РНК РСФРР, нач. політуправління РСЧА. З кін. 1924 – на дип. роботі в Чехословаччині, Литві та Польщі. Від травня 1934 до вересня 1936 – прокурор РСФРР. У 1936– 37 – ген. консул СРСР у Барселоні (Іспанія). У вересні 1937 – нар. комісар юстиції РСФСР. Через місяць арештований органами НКВС за обвинуваченням у належності до керівництва «троцькістської терористичної і шпигунської організації». 8.ІІ 1938 Військ. колегією ВС СРСР засуджений «до 10 років позбавлення волі без права листування», а через два дні розстріляний. Реабіліт. 25.ІІ 1956. Автор спогадів «Записки про громадянську війну» (т. 1–4, 1924–33) і «В революції» (вид. 1957), літ.-крит. статей, віршів.

Літ.: Ракитин А. В. В. А. Антонов-Овсеенко. Историко-биографический очерк. Ленинград, 1989; Звягинцев А. Г., Орлов Ю. Г. Распятые революцией. В кн.: Российские и сов. прокуроры. ХХ век. 1922–1936. М., 1998.             В. М. Чисніков.

АНТОНОВ-САРАТОВСЬКИЙ Володимир Павлович

АНЦИЛОТТІ Діонісіо

АНУФРІЄВ Микола Іванович (19.IV 1950, с. Рівне Новоукраїнського р-ну Кіровогр. обл.) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 2004, з. ю. України з 1997, ген.-полковник міліції з 2000. Закін. 1976 Харків. юрид. ін-т (тепер Національна юрид. академія України імені Ярослава Мудрого). З 1976 – в органах внутр. справ Кіровогр. обл.: слідчий, старший слідчий, нач. слідчого відділення, нач. міського (районного) відділу внутр. справ, заст. нач. УВС області. Від 1996 – в апараті МВС України: нач. гол. управління кадрів, заст. міністра внутр. справ – нач. гол. управління по роботі з особовим складом; з 2001 – заст. державного секретаря м-ва. Від вересня 2003 по бepeзень 2004 був ректором Київ. ін-ту внутрішніх справ (тепер Київ. юридичний ін-т МВС України).

Досліджує питання організації діяльності органів внутр. справ, проблеми адм. права України. Осн. праці: «Вищий заклад освіти МВС України», «Діяльність цивільної поліції ООН на території колишньої Югославії (організаційно-управлінські і соціально-психологічні аспекти)» (1999, обидві – у співавт.), «Основні напрямки кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України (організаційно-правовий аспект)», «Адміністративне право України: Курс лекцій» (обидві – 2001), «Службова підготовка працівників органів внутрішніх справ» (2003). А. А. Музика.

АПОСТОЛ Дмитро Павлович

АРІСТОВА Ірина Василівна (28.V 1953, Дніпропетровськ) – укр. правознавець, доктор юрид. наук з 2002. Закін. 1975 Харків. ін-т радіоелектроніки. В 1975–82 – інженер, наук. співробітник Ін-ту проблем машинобудування АН УРСР. З 1994 – в Ун-ті внутр. справ у Харкові (тепер Нац. ун-т внутр. справ): ст. викладач, а з 1995 – доцент каф. приклад. математики. Член роб. групи з реформування зак-ва України у сфері сусп. інформаційних відносин при АПНУ, член роб. групи з прав. забезпечення інформатизації органів внутр. справ при деп. інформаційних технологій МВС України.

Досліджує проблеми теорії управління, адм. права, інформ. права. Праці: «Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти», «Організаційно-правові засади інформатизації оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ України», «Адаптація українського законодавства і міжнародне співробітництво в боротьбі з транснаціональною злочинністю і механізми забезпечення конституційного права громадян на інформацію» (всі три – 2000), «Адміністративна реформа в Україні: інформатизація та ефективність державного управління», «Правове регулювання суспільних інформаційних відносин: стратегія розвитку інформаційного законодавства», «Інформаційна стратегія розвитку органів внутрішніх справ України» (всі три – 2001), «Державне управління інформаційною сферою: організаційно-правові засади» (2002).                          В. С. Венедиктов.

АРІСТОТЕЛЬ

АРМЕНОПУЛ Костянтин

АРОЦКЕР Лев Юхимович

АСКОЛЬД

АТАМАНЧУК Григорій Васильович

 



 

Статистика

Rambler's Top100

Створено в
студії

~~ <*))>< ~ fishdesign