First page
Sitemap
Feedback
Slavik Bihun’s Personal Site
Humanness & Optimism, Professionalism & Perfection

YurHit

ЮрНаука. Апробація на міжнародній конференції ЮФ КНУ ім. Т. Шевченка

23.04.2010

23 квітня 2010 року взяв участь у Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні правові питання очима молодих вчених», представивши чергові результати дослідження філософії правосуддя. Зокрема, доповідь на тему «Вирішальний (резолютивний) смисл правосуддя як судового вирішення формалізованого конфлікту», а також окремі тези з питань дослідження правосуддя як судового здійснення права. Конференція відбулася на базі юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Опубліковано тези доповіді за таким посиланням: Бігун В. С. Вирішальний (резолютивний) смисл правосуддя як судового вирішення формалізованого конфлікту // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23 квітня 2010 року). — К., 2010. — Ч І. — 524 с. — С. 12–13.

На світлині: обкладинка збірника праць із витягом сторінки публікації автора

Далі – текст опублікованих тез доповіді.

В’ячеслав Бігун, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, к. ю. н., науковий співробітник

ВИРІШАЛЬНИЙ (РЕЗОЛЮТИВНИЙ) СМИСЛ ПРАВОСУДДЯ ЯК СУДОВОГО ВИРІШЕННЯ ФОРМАЛІЗОВАНОГО КОНФЛІКТУ

Актуальність наукової розробки проблеми правосуддя зумовлена практичною необхідністю осмислення ідеї правосуддя, відтак – з’ясування змісту поняття правосуддя та шляхів його здійснення. Одним із можливих способів з’ясування цього, запропонованим у цьому фрагменті дослідження, є виявлення смислу, тобто специфічного змісту, правосуддя. З-поміж них, як аргументуватиметься, є судове вирішення формалізованого конфлікту. Цей смисл правосуддя, позначений як вирішальний (резолютивний), здійснюється в усіх формах судочинства. Його відображено в традиційних визначеннях правосуддя як діяльності суду з розгляду та вирішення справ.

Вирішальний (резолютивний) смисл правосуддя, як один із смислів правосуддя, полягає у судовому вирішенні правового спору як формалізованого конфлікту.

Суд, здійснюючи розгляд і вирішення спору, стає «регулюючою формою конфлікту» (П. Рікер), що змінює насилля мовним дискурсом.

Об’єктом зазначеного смислу правосуддя є спір як формалізований конфлікт, юридизований та оформлений в судову справу.

Конфлікт, як зіткнення поглядів, інтересів, позицій, що супроводжується конфронтацією, суперництвом, конкуренцією чи протиборством його учасників, переростає у правовий конфлікт (в українському правознавстві зустрічається розрізнення правових, більш ширше поняття, і юридичних конфліктів, як вужчого поняття). Правовий конфлікт переростає в правовий спір, який може бути судовими та позасудовими. Судові спори є об’єктом, а судові справи – безпосереднім предметом діяльності зі здійсненні правосуддя за вирішального смислу правосуддя. Судове вирішення передбачає як рішення суду, так і інші способи вирішення спору, санкціонованого судом, як-от мирне судове чи позасудове врегулювання спору.

Відзначимо відсутність єдиної думки щодо співвідношення понять «конфлікт» і «спір». Ці поняття як розрізняють, так і ототожнюють. Більш ретельний розгляд цих понять дає підстави для їх розрізнення для цілей аналізу запропонованого смислу правосуддя.

Так, наприклад, у випадку розрізнення конституційний спір визначається як «найбільш формалізована форма конституційного конфлікту». Останні вирішуються в особливому порядку, передбаченому конституцією – за допомогою конституційних процедур. Водночас, у трудовому праві часто обстоюється думка про розрізнення термінів. Наприклад, з огляду на те, що «в трудовому спорі вирішуються в основному проблеми, що випливають із трудового правовідношення», а «правовими засобами вирішення трудового спору зазвичай є норми діючого законодавства». Трудовий спір не переростає в конфлікт інтересів, що виходить за межі трудових», ширших інтересів. Тобто, трудовий конфлікт – це і є конфлікт інтересів, засобами вирішення якого є не лише норми трудового законодавства, але й інші правові та неправі засоби. В адміністративному праві теоретично обгрунтовується, що адміністративні провадження можна об'єднати за наявністю або відсутністю у них спору про право за двома групами: конфліктною та неконфліктною. До першої «групи» відносять такі провадження, як нормотворче, дозвільне, реєстраційне, контрольне, атестаційне, а до групи «конфліктних проваджень» – справи про адміністративні делікти, дисциплінарного, з розгляду скарг, адміністративно-позовного. У земельному праві сутність правового спору з’ясовується «у межах категорії соціального конфлікту через аналіз понять «спір» – «конфлікт», які співвідносяться як конкретне та загальне, де конфлікт є ширшим поняттям, а у певних випадках може виступати лише елементом останнього. Цей висновок повністю поширюється й на кореляційність таких понять, як «земельний конфлікт» – «земельний спір».

Наступним окреслимо роль правосуддя, суду, судочинства у вирішенні конфлікту. Зазначимо, що у випадку правосуддя йдеться (не про будь-який, а) про правовий конфлікт, що переріс у спір і вирішується судом як судова справа.

Розрізняють два аспекти: інструментальний – судочинство як юридичний спосіб розв’язання конфлікту, а також аспект, за яким однією із можливих стадій розв’язання конфлікту є «судова стадія правового конфлікту». Остання характеризується «якісним перетворенням методів протидії сторін і самої структури його агентів, з’являються нові учасники» (наприклад, представник держави і правопорушник, позивач і відповідач). Водночас «судова форма розгляду й розв’язання конфлікту» уявляється як така, що відновлює «стан правової справедливості». Судовий розгляд справ – «юридичний засіб розв’язання соціально-правових конфліктів» (зокрема конституційних, адміністративних тощо).

Процес перетворення конфлікту в юридичний спір, а відтак і справу, можна окреслити поняттям юридизація конфлікту. Остання можлива та реалізовується за таких умов: (1) правовий підхід до відповідних конфліктів; (2) розгляд, кваліфікація і оцінка учасників конфлікту як вільних, незалежних і рівних суб’єкті права зі своїми інтересами; (3) розуміння, вираження, трактування та вирішення фактичного конфлікту як спору про право між встановленими суб’єктами права; (4) наявність належного правопорядку (з юридичними інститутами, нормами, процедурами тощо) як основи, механізму і гаранта правого конфлікту і додержання прийнятого рішення всіма (В. М. Кудрявцев).

Суд вважається «вирішальною гілкою влади», адже, «розв’язуючи соціальний конфлікт, саме суд ставить крапку в розумінні та застосуванні закону», стаючи «останньою правовою інстанцією, яка визначає правомірність рішень, дій та бездіяльності суб’єктів…» (М. І. Мельник). Саме в судовому спорі формується предмет спору, правові позиції, які сприяють вирішенню справи, відтак врегулюванню конфлікту. Саме в суді, відтак, право й «здійснюється в усій своїй повноті» (С. І. Максимов), а правосуддя постає як судове здійснення права.





 

Statictics

Rambler's Top100

It is created
in studio

~~ <*))>< ~ fishdesign