First page
Sitemap
Feedback
Slavik Bihun’s Personal Site
Humanness & Optimism, Professionalism & Perfection

YurHit

ЮрПублікація. Кримінальне правосуддя та судочинство. Філософсько-правовий аналіз щодо зв’язку і розмежування понять на прикладі практики Конституційного Суду України

03.04.2009

Публікація:  Бігун В. С. Кримінальне правосуддя та судочинство.  Філософсько-правовий аналіз щодо зв’язку і розмежування понять на прикладі практики Конституційного Суду України // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності: Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 3 квіт­ня 2009 року). Видання присвячене пам'яті професора А. Я. Дубинського. – К.: Атіка, 2009. –  832 с. – С. 61–66.

Бігун В’ячеслав Степанович, к. ю. н., науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, відповідальний секретар Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА СУДОЧИНСТВО. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЩОДО ЗВ’ЯЗКУ І РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ НА ПРИКЛАДІ ПРАКТИКИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Філософсько-правове дослідження правосуддя виявляє підстави для постановки питання щодо розмежування понять правосуддя і судочинство. У зв’язку з цим виникає й питання щодо змісту поняття суд. Зокрема, в цьому викладі розглядатиметься питання про те, чи здійснюють кримінальне судочинство органи інші, аніж суд, у контексті конституційного положення про здійснення в Україні правосуддя виключно судами.

Актуальність теми дослідження зумовлена її прикладним характером, актуальністю для сучасної України, потенціалом для розвитку філософії права в країні.

Об’єктом дослідження є правосуддя як сфера здійснення права, предметом – філософсько-правові аспекти правосуддя та судочинства, правосуддя як філософсько-правова сфера. Визначення об’єктом дослідження правосуддя, а не судочинства або судівництва пояснюється тим, що зазначені терміни є змістовно відмінними.

Акцент філософсько-правового дослідження правосуддя – вивчення його правових смислів.

Звернемося до дослідження низки наступних положень Конституції України щодо правосуддя та судочинства. «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються» (ч. 1 ст. 124). «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» (ч. 3 ст. 124).

Зазначені конституційні положення буквально можна тлумачити так, що правосуддя здійснюється винятково судами, суди ж (КСУ та суди загальної юрисдикції) здійснюють судочинство. Припускаємо, що або терміни судочинство і правосуддя тотожні, або ж правосуддя є ширшим за змістом за термін судочинство.

У пошуках відповіді на ці питання переглянемо інші конституційні положення щодо правосуддя та судочинства (у тексті Конституції України загалом термін судочинство вживається 5 разів, термін правосуддя – 8 разів, включно з назвою розділу VIII): «Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» (ч. 2 ст. 129). «Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом» та інші (ч. 3 ст. 129). «Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій» (ч. 4 ст. 129). «Виключно законами України визначаються: «судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури» (п. 14 ч. 1 ст. 92).

Щодо правосуддя Конституція України встановлює наступне. «Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні» (ч. 1 ст. 127). Запроваджено обов’язок суддів спеціалізованих відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів (ч. 4 ст. 127). Передбачено підкорення суддів закону: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» (ч. 1 ст. 129). «Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України» (ч. 5 ст. 136). Зазначено можливість обмеження здійснення «права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» (ч. 3 ст. 34).

Аналіз зазначених конституційних положень порушує наступні питання: (1) чи можливо взаємозамінно використовувати терміни правосуддя і судочинство в зазначених положеннях? (2) чим зумовлено вживання різних термінів?

Положення Конституції України щодо правосуддя та судочинства стали предметом тлумачення: наукового та офіційного. Так, положення статті 124 Конституції України науково тлумачаться так, що «правосуддя вправі здійснювати тільки суди, створені відповідно до Конституції. Ніякий інший державний орган чи посадова особа не вправі брати на себе повноваження суду – визнавати особу винною у вчинені злочину, призначати за нього покарання, виконувати інші функції суду». Тлумачення вказує на суб’єктний склад правосуддя: це винятково суди.

Розтлумачуючи конституційні положення щодо правосуддя, Конституційний Суд України відзначив, що «відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя – це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ» (абзац перший пункту 3 Ухвали КСУ № 44-з вiд 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь»). Суд підтвердив зазначену правову позицію в одному зі своїх наступних рішень – справа про завдання третейського суду (2008).

Керуючись правовою позицією, що правосуддя є самостійною галуззю державної діяльності, Конституційний Суд України визнав діяльність низки державних і недержавних органів та інституцій «такою, що не здійснює функції правосуддя в контексті статті 124 Конституції України» або ж такою, що не належить до «системи національної юрисдикції».

Зазначене дозволяє зробити висновок про таке розуміння положень щодо правосуддя в Конституції України: це спеціальний вид державної діяльності, що здійснюється винятково судами України як державними органами. Оскільки зазначену діяльність в однаковій мірі (принаймні, термінологічно) можна назвати судочинством, то залишається питання про те, що дає підстави називати зазначену діяльність судів правосуддям.

З огляду на зазначене, продовжимо пошук відповіді на порушене вище питання в практиці Конституційного Суду України щодо правосуддя. Ключовою можна вважати наступну правову позицію Суду: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) (2003). Цю правову позицію, акцентуючи на «дотриманні справедливості», Суд повторив у справі про призначення судом більш м'якого покарання (2004).

Між тим, роз’яснюючи поняття судочинство КСУ зазначає: «За своїм змістом судочинство включає в себе, зокрема, підсудність, тобто встановлення повноважень судів системи судів загальної юрисдикції та процесуальних строків, строків звернення, оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (абзац 2 частини 3 мотивувальної частини Рішення в справі про Дисциплінарний статут прокуратури (2004)).

Узагальнюючи, констатуємо існування формальних та змістовних ознак правосуддя, встановлених положеннями Конституції України та їх тлумаченням. «Конституційний зміст» термінів судочинства та правосуддя дозволяє нам стверджувати, що в України правосуддя, здійснюване в формі судочинства, може провадитися винятково судами як державними органами.

З одного боку, з позицій поділу державної влади та її використання чітке встановлення і регламентація «судової влади» є обґрунтованим: за Конституцією «державна влада в Україні» в частині «її поділу на судову», реалізовується «винятково судами», як «органами судової влади», що «здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» (ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Конституції).

З іншого боку, з філософсько-правової точки зору, можна стверджувати, що не лише діяльність судів може відповідати (слідуючи тлумаченню КСУ) «вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах». В Україні, втім, положення Конституції та їх текстуальне тлумачення конституційно не уможливлюють називати таку діяльність правосуддям.

Ще одним аспектом порушуваної теми питання є питання про те, чи є інші, несудові органи, як-наприклад, органи слідства такими, що здійснюють правосуддя. Як зазначалося, згідно з текстуальним тлумаченням Конституції несудові органи не вважаються такими, що здійснюють правосуддя, оскільки такими вважають «виключно суди» (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Це положення також підтвердив Суд у контексті розгляду питання про скарги до суду на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи. Зазначені скарги, встановив Суд «повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя» (частина 8 пункту 9 Рішення у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) (2003)).

Конституційний Суд України неодноразово підтверджував, що «Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах, у тому числі шляхом … судочинства (стаття 124 Конституції України)» (абзац 2 пункту 3 Рішення КСУ в справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб (2002)). Водночас, як відзначив Суд кримінальне судочинство включає діяльність не лише суду. Суд, зокрема, в рішенні в справі щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України (абзац 4 пункту 4.2) зазначив: «Кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів».

Розтлумачуючи в рішенні в справі про право вільного вибору захисника (2000) положення частини другої статті 59 Конституції України, Конституційний Суд опосередковано відзначив, що кримінальне судочинство передбачає різні та відповідні гарантії, не лише пов’язані з судовим процесом. Суд. зокрема, зазначив, що конституційне «положення про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката – особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю» (пункт 2 резолютивної частини рішення).

«Питання проведення дізнання, досудового слідства у конкретних кримінальних справах, як зазначив Конституційний Суд України, є саме такими, що пов'язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах» (абзац 6 пункту 4 Рішення в справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства (2002)).

Таким чином, тлумачення Конституційного Суду України дають підстави стверджувати про наступне розуміння здійснення правосуддя і судочинства та їх розмежування. По-перше, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. По-друге, правосуддя здійснюється в формі судочинства, тоді як судочинство, зокрема кримінальне, є також і діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді), а також діяльністю інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.





 

Statictics

Rambler's Top100

It is created
in studio

~~ <*))>< ~ fishdesign