First page
Sitemap
Feedback
Slavik Bihun’s Personal Site
Humanness & Optimism, Professionalism & Perfection

YurHit

ЮрПолітика. Парламентські слухання „Про стан правосуддя в Україні”: стенограма (без коментарів)

19.03.2009

Теми: Парламентські слухання „Про стан  правосуддя в Україні”

Сесійний зал Верховної Ради України. 18 березня  2008 року, 15:00 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України В.М.ЛИТВИН

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, шановні представники суддівського корпусу, шановні науковці і практики! Сьогодні ми розглядаємо на парламентських слухань питання виключної ваги, я б сказав, що це питання того: чи буде Україна державою, якою вона буде. При цьому я хотів би наголосити, що парламентські слухання означають, що парламент слухає і бере до уваги ті пропозиції, які належить матеріалізувати в законах. Правда, нормальною і цивілізованою є та країна, де більше слухають і виконують закони, аніж слухають ораторів.

Цілком очевидно, що проблема, яку винесено сьогодні на парламентське обговорення, вона зачіпає інтереси кожного громадянина, весь український народ. Ви знаєте, шановні колеги, шановні учасники парламентських слухань, які оцінки в очах людей має сьогодні влада, всі її інститути, гілки, у тому числі судова система. Можливо, з огляду на те, що у нас судова реформа, як і судова практика перебуває в системи перманентної кризи, що ми сьогодні вимушені говорити про якість правосуддя, про відповідальність усіх тих, хто чинить правосуддя.

Ми, очевидно, маємо говорити про те, що перетягування каната, яке ми наблюдаємо у плані законодавчого забезпечення функціонування судової системи в Україні, призводить до того, що сьогодні громадяни тотально не довіряють усім гілкам влади, включаючи і судову гілку влади. Тому можемо сказати, що та війна, яка продовжується за вплив на суд, вона має своїм наслідком те, що сьогодні можна говорити про дискредитацію судової системи в Україні. Не випадково, що суди часто-густо сприймаються, як  знаряддя в боротьбі з політичними, бізнесовими та іншими конкурентами.

Цілком очевидно, що в процесі парламентських слухань нам треба досягти спільного бачення того, що належить робити, зокрема в частині тих двох законопроектів, довкола яких точиться дискусія. Зрозуміло, що ми всі єдині в тому, що нам треба поставити в центр інтереси права, верховенства права, інтереси суспільства і держави. А не те, що в черговий раз підлаштувати під когось судову систему в Україні. Цілком очевидно, що нам потрібно цілісна судова система і цілком очевидно, що нам потрібна єдина судова практика.

І сподіваюсь, і розраховую, що результатами, за результатами парламентських слухань у нас може бути можливість доопрацювати ті законодавчі акти, які сьогодні широко обговорюються.

Сподіваюся і розраховую, що у нас парламентські слухання відбудуться в такому ключі, я маю на увазі, принципово і об’єктивно, виходячи з інтересів справи, щоб ми не повторювали сумнозвісну практику парламентських слухань 2005-2007 років, коли ми намагалися перекричати один одного, я маю на увазі, вивести свої аргументи, виходячи із свого власного бачення, власного сприйняття, як має бути організована діяльність судової влади в Україні.

А тим паче, що до участі в роботі парламентських слухань запрошені присутні окрім народних депутатів, що є зрозумілим, керівники всіх рівнів судової влади, діючі і колишні, а саме Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів загальної юрисдикції, а також Ради суддів України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, Державної судової адміністрації України, керівників центральних органів виконавчої влади, Генеральної прокуратури України, провідні науковці, керівники науково-навчальних закладів, представники громадських організацій та засобів масової інформації.

В слуханнях також беруть участь представники міжнародних інституцій, у тому числі, міжнародних неурядових організацій.

Тому, шановні колеги, пропонується такий Регламент організації нашої роботи, аж ніяк до 22 години 30 хвилин, ми повинні розглянути питання про стан правосуддя в Україні до 18 години 15 хвилин – це той максимальний термін.

Заслухати співдоповіді пропонується голови Верховного Суду України Онопенка Василя Васильовича, міністра юстиції України Миколи Васильовича Оніщука, голови Комітету Верховної Ради України з питань  правосуддя Сергія Васильовича Ківалова. Просив би шановних доповідачів дотримуватись регламенту і після того, щоб у нас була можливість для виступів, обговорення, дискусій я дуже хотів і розраховую, що у нас буде дискусія. Але виступаючих просив би до п’яти хвилин тут система працює у нас автоматично вона виключає, якщо людина перебирає час. І просив би одразу ваші пропозиції до проекті рекомендації парламентських слухань. Вони повинні бути максимально конкретними і максимально зорієнтовані на те, щоб ми прийняли ті рішення, які потрібно.

Я свідомий того, що нам окрім  питання законодавчого забезпечення  судової системи, потрібно говорити і про забезпечення діяльності судової системи і цілком очевидно, що це зобов’язання і виконавчої і законодавчої гілок влади України. я думаю, що ми повинні комплексно, як ще кажуть системно, обговорити це питання і вийти на необхідні практичні заходи у вигляді рішень, які будуть прийняті.

Якщо немає заперечень щодо такої процедури, або регламенту організації парламентських слухань дозвольте запросити до трибуну, голову Верховного суду України, члена Вищої ради юстиції Василя Васильовича Онопенка, будь ласка.

 

ОНОПЕНКО В.В.

Шановний Голово Верховної Ради України! Шановні учасники  парламентських слухань. Хочу передусім висловити вдячність парламенту і особисто Володимиру Михайловичу Литвину за те, що підтримали нашу  пропозицію обговорити на такому високому державному рівні сучасні проблеми правосуддя, а головне – його перспективи.

Проведення цього заходу з ініціативи суддів, із-за присутності у цій залі широкого представництва суддівського корпусу є переконаним свідченням того, що судова влада, судді виступають за кардинальну зміну ситуації у сфері правосуддя. Більше того, добре розуміючи і знаючи з середини стан справ у правосудді, судді не лише мають власну оцінку ситуації, що склалася  в судочинстві, а й працюють, пропонують конкретні заходи щодо її зміни.

За останні два роки Верховним Судом розроблено і передано відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, в тому числі щодо автоматизованого розподілу справ між суддями. І це є переконливим свідченням реальних намірів судової влади досягти радикальних позитивних змін у судочинстві. Однак суддівські пропозиції, що справді є актуальними і важливими для правосуддя, виявляється мало цікавими для тих, хто реально впливає на формування і реалізацію судової реформи на ухвалення відповідних рішень. Ніхто не врахував позицію суддів і при вироблені та ухвалені сумно звісних законопроектів про судоустрій та статус суддів. Про що це свідчить, що найменше про те, що багато з тих, від кого реально залежить здійснення судової реформи, розглядають судову реформу, як засіб для посилення свого впливу на суди. Спекулюючи на наявних у правосудді проблемах під гаслом проведення судової реформи, вони лобіюють зміни, що вигідні їм особисто і, водночас, усіляко протидіють змінам, які є нагальними для держави і суспільства.

Недавно один з основних таких реформаторів необачно проговорившись так і сказав „якщо ми не приймемо цей законопроект, то суди вийдуть із-під контролю”. Саме для забезпечення чергової спроби взяти суди під контроль, в Україні розпочато цілеспрямовану дискредитацію суддів і судів, вона проводиться системно, організовано, з використанням владних та інформаційних ресурсів із залученням представників певних правоохоронних органів, за всіма ознаками вбачається політичне замовлення на таку кампанію. Судову владу  намагаються звинуватити в усіх існуючих в Україні  бідах. Але треба нарешті зрозуміти, що основна причина вітчизняних проблем не в судах – вона у кризі управління державою, в глобальному, політичному конфлікті і неспроможність її розв’язати правовими засобами.

Хочу заявити представникам різних гілок державної влади: не варто вдаватися до взаємної дискредитації, говорячи про те, що одна система є  корумпованішою від іншої, і що одні органи держави користуються суспільною довірою, а інші – ні.  Вся вітчизняна влада вже давно і серйозно дискредитована в очах громадян. Уся державна влада корумпована однаково, оскільки функціонує за одними принципами і правилами. До всіх державних органів рівень довіри громадян є однаковими – критично низьким. Та все ж, оскільки найбільше мусується питання довіри до суду, то скажу про це мовою офіційної статистики.

Із року в рік зростає кількість звернень громадян до суду. Той рік по першій інстанції суди загальної юрисдикції розглянули 8,9 мільйона справ. Це на 3,5 мільйонів більше, ніж у 2004 році. Зростання кількості звернень до суду свідчить, з одного боку, про поглиблення суспільних проблем, з іншого, про зростання довіри до суду як правового арбітра. Про рівень довіри людей до суду свідчить і незначний відсоток оскаржених судових рішень судів першої інстанції.  Так, в минулому році до апеляційного суду було оскаржено лише 3 відсотки судових рішень, постановлених місцевими судами в цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення; а в касаційному порядку – лише один відсоток. Це є певним свідченням визнання учасниками правового конфлікту судового рішення законним і обґрунтованим.

Як відомо, особливе незадоволення судами виявляють різні політичні партії, зокрема, і  ті, до яких дехто наполегливо прив’язує певних представників судової влади, в тому числі і мене. Але саме таке незадоволення якраз і свідчить про те, що  вітчизняний суд у своїй основі все ще зберігає незалежність. Хоча ситуація в системі правосуддя  є надзвичайно тривожною, що обумовлено багатьма чинниками. Зупинюсь лише на кількох, на мою думку, найвизначальніших.    

Передусім – це нерозуміння багатьма носіями політичної влади в Україні визнано ї у світі аксіоми, що суд - це найвищий правовий арбітр, а не засіб задоволення чиїхось  політичних, бізнесових та інших інтересів. Країна вже переживала несумісні із законом вказівки парламенту, що містилися в його постановах про те, які  саме рішення суди мають постановляти у конкретних справах.

Ми були свідками ліквідації з політичних мотивів одних судів і утворення, з ігноруванням закону, інших. Уже нікого де дивують періодично повторені політичні розправи  з окремими суддями, тиск на них, захоплення приміщень судів, блокування їх діяльності, я вже не кажу про такі наче б то незначні дії, як призначення суддям нарад у Секретаріаті Президента. Тож і виходить, що основні загрози вітчизняному правосуддю створюють представники політичних та державних структур. Ті, хто за своїм статусом має гарантувати додержання  Конституції, забезпечувати своєю діяльністю Верховенство  права.

Безперечно, на змісті вітчизняного правосуддя вкрай негативно позначається  існуючий порядок добору  суддівських кадрів. Надзвичайно негативним моментом є те, що при єдиному статусі судді добір кадрів у суди різних видів здійснюються  за різними підходами і критеріями. До того ж, цей процес є значною мірою  заполітизованим. Прагнучи перекласти всю відповідальність за стан правосуддя на  судову  владу, звинувачуючи у незадовільній її кадровій роботі з формування суддівського корпусу, штатні критики чомусь часто забувають, що посадові особи судової влади  фактично не мають відношення до вирішення кадрових проблем і кадрових питань.

Прошу вас звернути увагу на схеми, на яких зображено механізм отримання статусу судді. Рішення ж по суті щодо  призначення, чи обрання судді на посаду ухвалюється відповідними  кваліфікаційними комісіями, Вищою радою юстиції, Президентом і Верховною Радою України. Саме  від них визначальним чином залежить, хто  одягає мантію судді, а отже яким є наше  правосуддя.

Голова Верховного Суду України, якому сьогодні, якому сьогодні приписують необмежений  вплив на формування суддівського корпусу, насправді  виконує у цьому механізмі лише функції листоноші. Моя функція зводиться до формальної пересилки  матеріалів щодо кандидатів на посади суддів загальних судів від Вищої кваліфкомісії  до Верховної Ради, донедавна ще й від Державної судової адміністрації  до Вищої ради. При цьому голова Верховного Суду взагалі не має  жодного відношення до призначення та обрання суддів  спеціалізованих судів – адміністративних та господарських.

Виходить парадокс, претензії до якості  суддівського корпусу пред’являються  до того, хто бере у цьому лише технічну участь. А головне, що ці претензії найчастіше висувають ті, хто сам формує суддівський корпус і має дбати про чистоту  його рядів. Невиконання своїх обов’язків вони прагнуть перекласти  на чужі плечі. Взяти хоча б фактичне блокування  формування суддівського корпусу за рахунок призначення  суддів на посаду вперше. Ви знаєте, що я  недавно звернувся до глави держави з приводу того, що у Секретаріаті Президента  скопилося понад 250 подань Вищої ради юстиції щодо призначення суддів, а укази про їх призначення не видаються понад 4 місяці. Матеріали щодо деяких кандидатів лежать у секретаріаті більше року, питання  надзвичайної ваги. Розраховував на адекватну реакцію Президента щодо його вирішення. Натомість, у понеділок Президент своїм указом змінив процедуру проходження матеріалів щодо призначення суддів на посаду вперше, повністю виключивши з неї голову Верховного Суду України.

Ще однією з основних причин незадовільного стану вітчизняного  судочинства є його традиційно хронічне,  а в цьому році критичне, недофінансування. З Державного  бюджету на фінансування  судової влади у 2009 році виділено  менше 2 мільярдів гривень, що становить лише 22 відсотки від реальних потреб. Через катастрофічний брак у багатьох випадках судочинство реально зупиняється. Ключовим фактором, який обумовлює нинішній стан правосуддя, вважаю недосконалу систему судоустрою в Україні. Вітчизняна судова влада роз'єднана як організаційно, так і процесуально.

Фактично функціонує три автономних судові системи: система загальних судів, система адміністративних судів і система господарських судів, у яких різні процедури розгляду справ, різна кадрова політика, різна дисциплінарна практика, різне матеріально-технічне забезпечення, я не кажу вже про роз'яснення пленумів, яке теж може верховних судів і спеціалізованих, може відрізнятися.

Очевидним є те, що в державі не може бути кількох судових влад, так само, як законодавчих чи виконавчих. Судова влада повинна бути одна-єдина, інакше руйнація судової системи, а з нею і державної влади загалом, власне те, що сьогодні відбувається в нашій державі. І коли голова Вищого адміністративного суду Олександр Пасенюк, говорячи про завершення формування системи адміністративних судів констатує, що нам вдалося побудувати окрему гілку судової влади, мене охоплює тривога, велика тривога. Після завершення побудови такої окремої гілки судової влади залишилося під неї побудувати ще окрему державу.

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я жодним чином не виступаю проти спеціалізації розгляду справ та існування спеціалізованих судів. Я категорично за спеціалізацію, але за таку, що насправді поліпшує якість правосуддя, а не ускладнює його. Однак сьогодні вже стало очевидним: розвиток адміністративного судочинства пішов в Україні хибним шляхом. Це переконливо засвідчили зокрема результати комплексного вивчення Верховним Судом України та Радою суддів України практики діяльності Вищого адміністративного Суду, Львівського апеляційного адміністративного суду та двох окружних адміністративних судів. Скажу відверто, таких вражаючих негативних результатів діяльності судів ми не чекали.

Вивченням встановлено  без перебільшення повний провал за усіма напрямами роботи цих судів в організації їх роботи в якості та оперативності  розгляду справ,  у забезпеченні єдиної судової практики та однаковому застосуванні закону, в кадровій роботі характерними для діяльності цих судів  є ручний розподіл справ, порушення правил підсудності, кричуща тяганина. Тільки у вищому адміністративному суді залишок  нерозглянутих справ та матеріалів становить понад 22 тисячі. Величезна кількість справ не розглянута апеляційними та окружними  адміністративними судами, у деяких з них накопилося понад  40 тисяч справ. Я не кажу вже про якість багатьох судових рішень. Один лише приклад.

Вищий адміністративний суд розглядав справу щодо придбання однією юридичною особою в іншої юридичної особи  30 комп`ютерних дискет на загальну суму – як ви думаєте? – 60 мільйонів гривень. При цьому покупець заявив про відшкодування йому ПДВ з Державного бюджету України  на суму 10 мільйонів гривень.  Суд приймає рішення  про зобов`язання відшкодувати вказану суму коштів з Державного бюджету, не з`ясовуючи чи досліджувався судами нижчих інстанцій економічний зміст   вказаного договору, а сумнівність є очевидною, хоча закон і практика Верховного Суду  націлюють на обов`язкове з`ясування цієї обставини. За браком часу не можу навести інші приклади подібного розгляду справ у тому числі тих що сприяли  розбазарюванню землі на десятки сотні гектарів. Якщо говорити  про причини такої ситуації у сфері адміністративного судочинства, то вони мають як об`єктивний, так і суб`єктивний   характер. Основним  об`єктивним фактором є штучність створення повної автономії адміністративних судів. Непродуманість їх системи, компетенції. організаційних і процесуальних основ їх діяльності. Щодо суб`єктивних причин то це  неспроможність  керівництва цієї системи судів забезпечити ефективну організацію  їх роботи хибні  підходи до кадрової роботи ігнорування визначених законом принципів організації  розгляду судових справ.

Для мене є очевидним,  що для наведення ладу у сфері правосуддя,  утвердження законності в діяльності судів, передусім потрібно забезпечити єдність судової влади. На сьогодні це найважливіше завдання, що стосується судоустрою.

Принагідно наголошую, що законопроект про єдність судової системи підготовлено. Відразу скажу, що під єдністю ми розуміємо не ліквідацію системи господарських та адміністративних судів, як дехто закидає, а створення механізмів запровадження єдиної для всієї держави судової практики, тобто однакового розуміння змісту одного і того ж закону усіма судами, єдиної для усіх судів системи підбору кадрів, єдиного статусу суддів, єдиного порядку забезпечення суддів. Хіба не таким має бути державницький підхід? А чи такий державницький підхід пропонують нам автори сумнозвісного законопроекту про судоустрій та статус суддів, яким вважають за доцільне створити замість єдиної цілісної судової системи аж 5 автономних, позбавляючи при цьому Верховний Суд статусу найвищого суду, роблячи неможливим забезпечення в державі єдності судової практики й однакового застосування судами закону?

Неймовірно, але факт: за цим проектом громадянину України, щоб звернутися за захистом свого права, потрібно буде їхати до Європейського суду в Страсбург, і лише після того за винятковими обставинами Верховний Суд буде переглядати ці рішення.

Цим проектом передбачається створити 14 видів – подивіться, будь ласка, на табло, на схему – судів. Тепер в обласному центрі буде вже 8 судів. Додатково 2 вищих суди: кримінальний та цивільний - з’являться у Києві. Судячи з усього, розробники цього проекту, в кавичках, в лапках, дослухались до рекомендацій Венеціанської комісії, яка у своєму висновку на перший варіант проекту, у якому було зазначено менше видів судів, зазначала: така система судів є досить складною і розгалуженою. Очевидно, чим складніша судова система, тим більше ризик виникнення процесуальних затримок.

Замість того, щоб простити систему судоустрою, автори законопроекту її ще більше ускладнили. Пропонована система – це судові джунглі   (ось вони на таблиці, на схемі), з яких мало кому вдасться вибратися із справедливим і законним судовим рішенням. Передбачений у законопроекті підхід до побудови судоустрою в нашій державі є хибним у своїй основі. Бо замість того, щоб зміцнювати базові для будь-якої судової системи суд першої інстанції, законопроект плодить апеляційні та касаційні суди.

Хоча найважливішим у судовій системі будь-якої держави є  місцевий суд, який розглядає справу по суті. Сьогодні ж місцевий суд, який знаходиться найближче до людей, перебуває в найгіршій для здійснення правосуддя ситуації, як за умовами роботи, так і завантаженості. Достатньо сказати, що на кожного українського суддю районного, або міського суду на місяць припадає в середньому близько 180 справ та матеріалів, а в  багатьох судах 300-400 справ, вдумайтесь.

Користуючись нагодою я хотів би подякувати абсолютній більшості суддів України, які чесно виконують свій обов’язок і витримують таке колосальне і непомірне навантаження. І водночас вибачитися перед ними за весь той бруд і відверту брехню, які сьогодні звучать на їхню адресу із вуст посадовців найвищого рівня.

Повертаючись до законопроекту про судоустрій, зазначу, що він  розбиває існуючі місцеві суди на дільничні і окружні та робить їх дворівневими. Перші залишаються на місцевому рівні, в районах, скажімо, а другі – їдуть в обласний центр. Він запроваджує незрозумілі взагалі принципи спеціалізації судів. Утворюючи два різних місцевих суди  до розгляду однієї і тієї ж категорії справ. Так для розгляду цивільних справ спеціально утворюється окружний цивільний суд. Водночас розгляд тих самих цивільних справ віднесено до компетенції іншого місцевого суду в районі, дільнично навіть уже, не місцево. І так у кожній категорії справ адміністративних, кримінальних.

Мабуть, у розумінні авторів законопроекту – це є поліпшенням доступності правосуддя до людей. Це потрібно бути великим реформатором, щоб зрозуміти, за такого судоустрою громадянам доведеться добиратися до місцевого суду в обласний центр за 100-150, а то і більше кілометрів.

Здавалось би, власний вітчизняний досвід уже мав би всіх навчити. Взяти хоча б для прикладу адміністративні справи у спорах щодо пенсій та інших соціальних виплат. Щоб виправдати необхідність утворення окружних адміністративних судів, до їх компетенції віднесли розгляд цих справ. При цьому забули дрібницю, що ці спори стосуються переважно пенсіонерів, інвалідів, тобто, людей, яким добиратися до окружного суду в область, обласний центр досить не просто. І це може бути кілька разів.

Нещодавно парламент  повернув розгляд пенсійних та інших соціальних справ до компетенції загальних місцевих судів, тобто прийняв правильне по своїй суті рішення, яке відповідає інтересам людей. Однак, при цьому виникає запитання: для чого було створювати систему адміністративних судів із штатом в 1100 суддів, якщо відтепер соціальні справи, а це близько 66 відсотків від загальної кількості справ, що розглядаються окружними адмінсудами, розглядатимуться загальними місцевими  судами?

Уже очевидним, сподіваюсь, для всіх стало те, що здійснювані на сьогодні основні зусилля з так званого реформування переслідують одну мету: встановлення тотального неправового контролю над судами. Це досягається, зокрема, встановленням потрібного ідеологам цього законопроекту порядку призначення суддів на адмінпосади. Проектом пропонується неконституційний порядок, за яким призначення на посади голів судів здійснюватиме Президент за поданням Вищої ради юстиції. Це суперечить рішенню, і не одному рішенню Конституційного Суду, затвердженій самим же Президентом концепції розвитку судівництва, міжнародним стандартам незалежності судової влади, зрештою, позиції самого парламенту, який у своїх рекомендаціях, які були проведені у 2007 році, парламентські слухання… стану визнав за доцільне здійснення цієї  функції органами суддівського самоврядування.

Найбільш оптимальним і вже перевіреним часом варіантом є здійснення такого призначення Радою суддів України – вищим органом суддівського самоврядування, органам колективним, абсолютно аполітичним, нікому не підпорядкованим, який практично виключає протиправний вплив на суддів. Зверніть увагу, виконання Радою суддів цієї функції упродовж майже двох років ні в кого не викликало будь-яких претензій у необ’єктивності впливів чи втручанні. Непокоїть це лише тих, хто прагне здійснити політико-комерційне поглинання судової системи.

Передбачена законопроектом  так звана реформа є фінансово не просто не підйомною для нашої держави. Тільки на запуск пропонованої системи за попередніми підрахунками державної судової адміністрації, зробленими ще рік тому, потрібно понад 10 мільярдів гривень. Сьогодні це уже вдвічі більше.

Із сказаного можна зробити однозначний висновок про те, що прийняття цього законопроекту  матиме катастрофічні для правосуддя та й держави наслідки. Такий висновок було зроблено практично під час усіх фахових обговорень так званих президентських проектів на науково-практичних конференціях, у тому числі за участі міжнародних експертів з питань судочинства. Незчиннній критиці було піддано об’єднаний варіант цих проектів з боку абсолютної більшості фахівців практиків та провідних вчених України.

Ось, що стосовно цього законопроекту  говорить Василь Федорович Сіренко, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, колишній голова парламентського комітету з правової політики. У своїй статті, опублікованій у суботньому номері „Голосу України”, він, вказуючи на конкретні негативні наслідки ухвалення цього проекту, констатує, цитую. „Автори проекту, на жаль, про це не подумали, як не подумали і про багато інших дуже шкідливих, негативних, руйнівних для судової системи України наслідків, прийняття такого сирого, непродуманого, поверхневого, поалітивного проекту Закону про судоустрій. Залишається сподіватися, що депутати парламенту усвідомлять усю небезпеку того приватного корупційного інтересу, який закладено у цьому законопроекті, і відхилять його як непридатний за всіма критеріями розв’язання проблем судової системи України”.

Незважаючи на наведене, у палких прибічників цього проекту вистачає совісті стверджувати, що наукову підтримку концептуальних положень законопроекту, ігноруючи навіть те, що на минулих парламентських слуханнях з цього питання у 2007 році практично всі виступаючі науковці не підтримали навіть тодішніх ще не понівечених варіантів, півхвилини,  законопроектів про судоустрій та статус суддів.

Наш підхід до виходу із ситуації  полягає в такому, насамперед потрібно створити передумови для конструктивної роботи з проведення судової реформи для цього необхідно відмовитися від силового проштовхування у нелегітимний  спосіб проекту закону про судоустрій і  статус суддів. Далі визначитися з концептуальними засадами і подальшого здійснення судової реформи. У тому числі з оптимальною для України моделлю судоустрою.

Концепція судової реформи має  бути затверджена Верховною Радою України це прямо випливає з Конституції України. Невідкладно ухвалити Закон „Про єдність судової системи”, прийняти зміни до всіх процесуальних законів, які б спростили  судовий процес, зробили його більш ефективним…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ОНОПЕНКО В.В. Крім того, слід удосконалити механізм добору суддівських кадрів та порядок притягнення їх до відповідальності.

Без сумніву актуальність нинішніх слухань очевидна. Судді вкотре висловлюють свою готовність до конструктивної співпраці з вдосконалення  правосуддя. Чи готові почути суддівську спільноту народні депутати та інші державні діячі? Чи здається нам вийти на той конструктив, який потрібен? Це засвідчать сьогоднішні парламентські слухання, а ми налаштовані на серйозну ділову розмову з усіма хто щиро бажає реальних і позитивних змін у судовій системі.

Дякую за увагу. (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Миколу Васильовича Оніщука.

 

ОНІЩУК В.М.

Шановний Володимир Михайлович! Високо достойні, шановні представники суддівського корпусу! Шановні учасники парламентських слухань! Є очевидно, що суспільство очікує від наших парламентських слухань з огляду на надзвичайну важливість і актуальність теми, не чергових політичних змагань і звинувачень, а пошуку шляхів вирішення реальних і нагальних проблем удосконалення судочинства. Адже закріплені в Конституції в законах України фундаментальні права і свободи громадян України мало чого вартують, якщо вони не є забезпечені суддівським захистом. І саме тому надзвичайно велика увага приділяється не тільки нашим парламентським слуханням, а в цілому у вирішенні важливої суспільної і державної проблеми, якою є українське судочинство.

Абсолютно зрозуміло, що не існує якоїсь однієї теми і одного способу, тим більше універсального, у вирішенні проблем, які накопичились у судочинстві. І попри те, що проблема судового устрою країни дійсно є значущою, я про неї сьогодні говорити майже не буду, з моєї точки, як міністра юстиції, корінь проблеми полягає не в цьому і не тут варто шукати підходів щодо виправлення ситуації в судочинстві.

Назву окремі теми, які вважаю найбільш актуальними, перше, це проблема ін станційної побудови судів. Для тих хто дивиться наше слухання і слухає їх, зауважу, що так звана мала судова реформа дозволила і запровадила в законодавство, в Конституцію України зокрема, право на апеляційний та касаційний перегляд рішення постановного судом першої інстанції. Це означає, що громадянам тепер гарантовано право на те, що справа може бути прослухана в суді заново новим складом суду. Тут залишилася не вирішеною по суті лише одна проблема і я маю, і мушу, про неї сказати, це те що сьогодні право на апеляційний перегляд не забезпечена для такої категорії громадян, як ті, які засуджуються до довічного позбавлення волі. Зверніть увагу, наскільки значущим є доля людини рішення суду, яка засуджує людину, довічний термін утримання, і апеляції по цій категорії справ немає.

Друга проблема це касаційний перегляд справи і має констатувати, що тут ми маємо надзвичайно, можливо унікальний різнобій з точки зору того, які суди здійснюють касаційний перегляд, у якому порядку, тобто і щодо змісту , і щодо форми  такого касаційного  перегляду. Зокрема, потребує вирішення також ситуація з відсутністю, шановні колеги, з відсутністю касаційного перегляду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, особливо тих, де йде мова про обмеження прав,  йдеться про адміністративний арешт, конфіскацію майна, позбавлення певного права. 

Відповідний законопроект урядом внесений у Верховну Раду України, і я маю надію, що найближчим часом він буде ухвалений, і суспільство, зокрема,  громадяни отримають право в касаційному порядку переглядати рішення судів, які стосуються значущих їх прав і свобод.

Розвитку потребує також принцип і спеціалізація судової системи, так і принцип спеціалізації діяльності судів. Зокрема, мова  може йти, а, очевидно, і повинна йти про запровадження  спеціалізованих, земельних, патентих, ювенальних судів. Однак, підходити до прийняття таких рішень слід вмотивовано і виважено, виходячи з фінансових ресурсів держави.

Це ж стосується і організаційного розвитку спеціалізації чинних загальних судів. Мова йде про те, що ми можемо дозволити собі розвивати спеціалізацію в організацію судової системи лише по мірі того, коли держава здатна фінансово забезпечити таку розгалуженість судової системи.  Але це означає, що ми маємо зупинитися і лише обстоювати ту систему організації судочинства, яка на сьогодні історично і фактично склалася.

При вдосконаленні конституційного регулювання судочинства необхідно розглянути можливість запровадження інституту мирових суддів, що сприятиме наближенню правосуддю та населення та розвантаженню судів. Не секрет, що це якраз та категорія суддів, які можуть і повинні обиратися громадянами. І будучи по своїй природі напівдержавними судами, я так дозволю їх охарактеризувати, вони б мали взяти до свого розгляду велику кількість справ, які безпосередньо стосуються побутових і інших інтересів громадян, і можуть бути вирішені без звернення до розгалуженої і складної системи державних судів.  

Неприпустимість і наявність в чинному і процесуальному законодавстві, як я вже про це говорив, трьох різновидів системи касаційного перегляду: перегляд в касаційному порядку судових рішень загальних  судів, перегляд вищими спеціалізованими судами, так звана повторна касація. В цілому, на сьогодні зміст касаційного перегляду судових рішень в значній мірі залишився таким, що існував ще за минулих часів. Однак суть касаційного перегляду полягає не тільки у виправленні і не стільки у виправленні судових  помилок, адже судову помилку може допустити любий суд, і Верховний, і  над верховний, один тільки суд не помиляється -  це Суд Божий.

А суть касаційного перегляду полягає в охороні закону, практики, єдиної практики його застосування. В цій частині  необхідно враховувати і вимоги Європейської конвенції  з прав  люди і основоположних  свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення сталості судових  рішень першої та апеляційної інстанцій. Адже не випадково, що  рішення судів апеляційної інстанції вступає  в законну силу з моменту   його проголошення і є по суті  остаточним тобто правосуддя є у справі завершеним.

Що стосується власне судового устрою. Вважаю, що вирішувати проблеми забезпечення  сталості судових рішень, шановні колеги, ось що є цінністю. Правова впевненість, правова  визначеність і сталість, а не спори про моделі судів. Необхідно ввести, в першу чергу, виходячи з реформи процесуального законодавства. Процесуальний закон, його потреби, які вмотивовані потреби захисту інтересів громадян, вони  мають визначати судовий устрій, а не ми сидимо і розмірковуємо, чий устрій кращий, а вже під нього будемо потім писати процес. Все повинно бути навпаки.

В зв’язку з цим, в залежності від порядку і процедури, визначеної процесуальним законом, слід розглядати і вирішувати питання, яка система судів  може забезпечити цей процес, може забезпечити гарантію захисту  конституційних прав і свобод громадян.

Обираючи оптимальну модель судової системи, яка необхідна нам сьогодні,  видається, що уникнути чотирьохланковості, яка історично склалась буде складно, з огляду на  систему судового устрою, яку ми маємо, це по-перше.

І по-друге, з огляду на великий обсяг  реформаторських і затратних елементів, якщо ми будемо штучно цю систему намагатися змодифікувати. Трьохланковість буде пов’язана із руйнацією судових підсистем, які є усталеними та в основному виконують покладені на них функції.

Необхідно ретельно і виважено підійти до формулювання по суті, нової системи доступу до суддівської професії. Є очевидним, що ми маємо імплементувати в наше національне законодавство той досвід, який накопичений в різних юрисдикціях європейського континенту. І узагальнено, хоча немає єдиної універсальної поради, універсального механізму, цей досвід полягає у тому, що кандидат на посаду судді має обов’язково пройти спеціалізовану підготовку для роботи на цій посаді, яка в значній мірі повинна варіюватися від того, ким є цей кандидат. Якщо він щойно закінчив вуз, це одна поглиблена, як правило, двохрічна підготовка кандидата. Якщо людина працювала прокурором чи має значний досвід професійної діяльності, це інша програма. Але ми не можемо просто, вибачте, з вулиці допускати людей до суддівської професії, використовуючи тільки ті механізми складання іспиту, який сьогодні є та співбесіди. Я довідково зауважу вам, що у висновку № 4 консультативної ради європейських судів щодо належної первинної підготовки та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейських рівнях ЄС рекомендує введення обов’язкової початкової підготовки суддів за програмами, які відповідають професійному досвіду призначених на суддівські посади осіб. У значній мірі саме з доступом до професії судді варто сьогодні пов’язувати і ті недоліки, які є у судочинстві. Так, не тільки це пояснює проблеми. Але в значній мірі дуже важливо якого професійного і людського матеріалу ми домагаємося бачити у людині, яка одягає суддівську мантію. А це означає, що  ми маємо переглянути, ще раз наголошую, систему доступу до суддівської професії.

Потребує врегулювання і механізм призначення суддів на адміністративні посади в судах, які на разі на законодавчому рівні не визначені як того вимагає рішення Конституційного
Суду України від  16 травня 2007 року. А відтак, оскільки цей механізм, який ми сьогодні застосовуємо,  не є законодавчо визначеним, на жаль, колеги, він ставить під сумнів і легітимність існуючого порядку призначення суддів на адміністративні посади. Я не хотів би зараз розвивати цю тему. І поза всяким сумнівом, ми виходимо з того, що особи, які призначені на ці посади, відповідають за і свідомі тієї відповідальності, яку вони несуть, здійснюючи важливі функції з організації судочинства. Але ситуація так далі залишатися не може. Ми маємо чіткий імперативний припис Конституційного Суду, який встановлює, що призначення судді на адміністративну посаду має бути безпосередньо і прямо врегульовано законом. Цього на сьогодні немає. І це той борг, який має бути повернутий Верховною Радою під час чи за рахунок ухвалення нової редакції закону про статус суддів та правосуддя.

Є очевидним, що вирішення цілої низки проблем в цій сфері лежить насправді не стільки, шановні колеги, в тому, хто рукопокладе голову чи його заступника, кого б ми не обрали, який би державний інститут, орган влади чи посадову особу не зробили суб’єктом призначення, і ми це з вами добре знаємо і маємо бути чесними, це лише питання часу і методів, коли цей інститут буде використовуватися або буде політично вмотивований чи буде використовуватися в інтересах певної групи осіб. На жаль, ще ми не маємо такого рівня правової культури суспільства і розвитку в тому числі цієї культури в системі судочинства, діяльність органів державної влади, щоб можна було довіряти, беззастережно довіряти будь-якому інституту. В зв’язку з цим я особисто вніс главі держави пропозицію і маю надію, що вона заслуговує на те, щоб вона була розглянута в парламенті, стосовно необхідності обрання складом суду за всіх умов голів місцевих судів усіх видів спеціалізації. По-перше.

По-друге. Йдеться також про те, що ми маємо як кардинальний шлях до вирішення цієї проблеми перерозподілити повноваження, якими сьогодні володіє голова суду, між органами суддівського самоврядування, зокрема загальними зборами того суду, де працює цей суддя, а частину із цих повноважень передати, по суті, адміністрації судового управління. Адже іншого шляху, як зменшити привабливість посади голови суду просто  не існує. Таким чином вирішення проблеми полягає  у трьох, з моєї точки зору,  названих мною шляхах.

Проблему недобросовісності судів  і зловживання правом, які ми на сьогодні, на жаль, спостерігаємо,  необхідно вирішувати також і правовими засобами, шляхом удосконалення  процедури дисциплінарного провадження  та інституційними – створенням  постійно діючих органів, наділених повноваженнями   здійснювати  дисциплінарне переслідування.

Про що йдеться?  Сьогодні,  по суті, органи притягненням судді до  дисциплінарної відповідальності, поєднують у собі  і функцію прокурора,   і функцію суду. Тобто вони здійснюють  дисциплінарне переслідування судді, і вони ж приймають рішення по справі стосовно  судді. Поза всяким сумнівом, що  ми маємо  розділити ці функції, має бути утворений спеціальний орган, ми можемо його   назвати  її  „дисциплінарна комісія”, „дисциплінарні інспекції”, які мають утворюватися у спеціально  передбаченому законом порядку, які мають за свій конституційний обов’язок  здійснювати  дисциплінарне переслідування, тобто пред’явити  дисциплінарне звинувачення  судді. А ось орган, який має приймати рішення по справі у зв’язку  з  цим дисциплінарним переслідуванням, має у своєму складі, дійсно,  повинен містити  більше суддів. Адже, приймаючи рішення стосовно  своєї колеги,  і це є однією із гарантій незалежності, цей орган повинен складатись  із більшості суддів.

Зважаючи на те, що спливає час,  шановні колеги,  я переконаний, що ідея  створення, передбачена Законом    „Про статус суддів” і  судоустрій у новій редакції  щодо творення служб дисциплінарних  інспекторів, себе виправдовує, заслуговує на увагу  і, як така, має бути реалізована.

І на завершення. Є  абсолютно очевидним, що  наші парламентські слухання сьогодні, і я переконаний в цьому,  будуть відрізнятися від багатьох інших тим, що вони завершаться ухваленням  законів. Можливо буде  спрощеним вважати, що парламент зможе переглянути це і прийняти  цей закон вже завтра у третьому читанні, тобто, як закон. Швидшк за все, що з питань, які...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ОНІЩУК В.М. Що з тих питань, які є очевидними для їх прийняття, які є очевидно корисними, і де ми зможемо знайти суспільний і політичний консенсус, ми маємо їх ухвалити в другому читанні негайно. Можна припустити, що ряд із тих положень законопроектів, які сьогодні ще дебатуються, і в тому числі, можливо, наших парламентських слухань буде недостатньо, варто перенести на третє читання. Але час не чекає, суспільство вимагає від усіх інститутів публічної влади, Президента, парламенту, уряду, юридичної громадськості негайного ухвалення суттєвих і значущих змін в системі організації судочинства, тому що йдеться не про нас, ідеться про права і свободи, які мають гарантувати суди.

Дякую за увагу. (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу Сергія Васильовича Ківалова – голову Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, члена Вищої ради юстиції.                

 

15:53:10

КІВАЛОВ С.В.

Уважаемый Владимир Михайлович, уважаемые участники слушания! Говоря сегодня о судебной ветви власти, мы обязаны исходить из Конституции, которая еще в 96-ом году обязала органы власти в течение пяти лет завершить комплексную реформу в судебной системе, в переходных положениях.

Если мы откроем 125 статью Конституции, то здесь зафиксировано, что вся система судов общей юрисдикции должна быть построена по территориальному принципу и по специализации. Если мы откроем третью статью, третий пункт этой же статьи, то там зафиксировано, что высшими судебными органами специализированных судов являются соответствующие высшие суды. Уважаемые друзья, таким образом, Конституция обязывает нас выстроить всю судебную систему на основе принципа специализации, создать высшие специализированные суды для  всех 4 типов судопроизводства.

Срок, отведенный Конституцией. истек  еще в 2001 году, а реформа не завершена до сих пор. В результате уже более 7 лет нарушается действующая Конституция. Известный закон, который  сегодня вспоминали о малой судебной реформе 2002 года остановился на полпути, он создал 2  специализированных суда,  высший административный и Высший хозяйственный суд, а вот еще 2 мы ждем  пока парламент примет именно в этом направлении свое решение.

Я хочу подчеркнуть следующее, что вот если анализировать закон 2002 года, то закон интересный 4581-1 гораздо пошел дальше. Этот рассматриваемый закон 2006 года был предложен  народными депутатами. Народным депутатам тогда Василием Васильевичем Онопенко и другими народными депутатами. И вы знаете что зафиксировано в этом законе? В этот законе зафиксировано, что Верховный Суд должен пересматривать дела по исключительных обстоятельствах. То есть все то  что связано сегодня зафиксировано в этом законе, который мы обсуждаем…. был еще предложен в  2006 году, то  есть и в этом же законе  система судов должна быть выстроена  так, как предложено уже в новом законопроекте, то есть 4 специализированы суда. В 2006 году вот именно эти принципы были отражены в 2 законопроектах закон о статусе судей и судоустройстве и он разрабатывался, дорогие друзья,  национальной комиссией. Национальной комиссией  по урегулированию демократии  утверждения верховенства права. Допустим я как народный депутат не входил в эту комиссию, я к нему никакого отношения не имел. Вот качественно, мне кажется, все-таки эти два законопроекта были разработаны. И я хочу высказать слова благодарности здесь присутствующим народным депутатам, юристам известным, которые разрабатывали этот закон, ну, в первую очередь тогда был председателем национальной комиссии Сергей Петрович Головатый (он присутствует здесь, в этом зале). Я благодарен Сергею Федоровичу Сафулько, Николаю Ивановичу Козюбре и Ивану Ильичу Балаклицкому, и особенно Василию Васильевичу Онопенко.

В декабре 2006 года Верховный Совет пятого созыва эти законопроекты поступили к нам в комитет, вновь образованный Комитет по вопросам правосудия. Вы знаете, ну, откровенно говоря, мы скептически сначала отнеслись именно к этим законопроектам. Послали, отправили на экспертизу: давай им экспертизу проведем в трех юридических центрах нашего государства: в Харькове, в Одессе и в Киеве – на базе специализированных высших учебных заведений. И получили десятки заключений, положительных заключений. На этих международных конференциях присутствовали практические работники, присутствовали и народные депутаты. И по результатам именно этих конференций были опубликованы тысячи различных статей, тысячи, которые были написаны и учеными, и практическими работниками.

Я вам хочу сказать, что мы пошли чуть дальше даже. Ну, экспертиза у нас есть, я знаю, насколько серьезно относиться будут к этим законопроектам. Мы обратились в Венецианскую комиссию, вернее, инициатором был Сергей Петрович Головатый, который присутствуют здесь. А уже когда заключение нам давала Венецианская комиссия, я уже был председателем комитета, я сам представлял и сам брал это заключение. И я вам скажу, что оно у меня даже с собой есть. Вот это заключение Венецианской комиссии. И вы знаете, что здесь записано? По-разному трактуют, я могу… Ну, наверное, кто интересуется, наверняка есть этот, это заключение Венецианской  комиссии. Здесь записано так, что комиссия приветствует эти законопроекты как очевидное улучшение по сравнению с теперешней ситуацией и предыдущими проектами законов. Фундаментальные положения отвечают европейским стандартам.

Больше того, мы знаем, что Венецианская комиссия – это наиболее авторитетная организация, к которой прислушиваются все государства. Мы обратились, пошли дальше, ну, не обратились, а ежегодно Парламентская Ассамблея  Совета Европы, мониторинговый комитет публикует выполнение Украиной, как участника Совета Европы, тех обязательств, которые она  берет.

В 2007 году мы знаем, что есть, я сейчас зачитаю, что здесь зафиксировано и записано. И вот последний, чтобы не тратить время, последнее заключение мониторингового комитета от 18 марта 2008 года. Что здесь записано? Говориться об этих двух законопроектах, что они должны быть приняты, что  они разработаны национальной комиссией, что внесены Президентом и записаны здесь. Указанные законопроекты, хоть и не одобряются руководством Верховного Суда Украины, но в случае своего принятия повлекут фундаментальную перестройку судебной системы, приведут к образованию более прозрачной и доступной для граждан системы правосудия на столько, на сколько это делают возможным рамки действующей Конституции Украины.

В 2007 году Венецианская комиссия  Совета Европы, эксперты Совета Европы положительно отмечают эти законопроекты. Это так, чтобы было понятно в отношении экспертиз и тех законопроектов, которые сегодня мы с вами имеем и которое принято в первом чтении.

Со дня регистрации прошло уже почти 2 года. Верховной Раде уже шестого созыва подготовлены… после принятия первого чтения подготовлен ко второму чтению.  Для того, чтобы не спешить принимать эти законопроекты, мы предложили всем депутатам от всех политических сил, чтобы они дали свои  предложения по этим двум законопроектам, которые по решению Верховной Рады были объединены в один. И я вам хочу сказать, что от всех политических сил поступило 809 поправок. Мы их рассмотрели на комитете и сегодня они представлены  в Верховной Раде, это продукты уже Верховной Рады.

Я думаю, что все то, что сегодня говорится об этих законопроектах, ну, наверное, и будет говориться, наверное, оно правильно, наверное, они где-то недоработаны, где-то, может быть, вносить  изменения существующие. Но все то, чтоб было, зависело непосредственно от нашего комитета, мы, думаю, со всей ответственностью хочу сказать, что мы приняли.

Вы знаете, у нас до сих пор, как ни скорбно, осталась старая система правосудия. Не прошли мы судебную  реформу. И все худшее, которое было, перешло из Советского Союза. Я подчеркиваю: все худшее, потому что там было еще и хорошее.

Военные суды у нас существуют. В советское время военные суды, они были предназначены для обслуживания многомиллионной Советской армии и Военно-морского флота, для обслуживания военно-промышленного комплекса. У нас, по-моему, в Украине почти что, практически, не осталось военно-промышленного комплекса, а военные суды существуют. И вот я хочу сказать, государство  тратит на содержание военных судов около 30 миллионов.

Суды военные много сделали для того, чтобы… и они заслуживают внимания, но мы посмотрели нагрузку, а в этом зале очень легко говорить… Вы знаете нагрузка судьи первой инстанции сегодня составляет три дела в месяц, нагрузка судей районных судов составляет 160-170 дел, то есть в 50 раз больше. Мы предложили, если депутаты не согласятся, мы предложили, чтобы военные суды или им необходимо увеличить, чтобы они занимались рассмотрением дел, или они практически в этой системе нам не подходят.

Другая наиболее серьезная неурегулированная проблема, которая у нас сегодня существует, это назначение на административные должности. Вы знаете, Николай Васильевич сегодня, министр юстиции, говорил об этом, и об этом все сегодня говорят. Понятно, что Высший совет судей в Украине не имеет права ни конституционного, ни законодательного права назначать на административные должности. И здесь вряд ли нужно было идти по этому пути. Продлить полномочия председателя соответствующих судов, и мы бы закрыли эту проблему. Но мы пошли, тем самым показываем не очень серьезное отношение и выполнение конституционных норм.

Знаете, если говорить, именно по такому пути пойдут, то на основании, и ссылаются на 130 статью Конституции, по такому же пути могут пойти и специализированные суды – возьмут и будут назначать на административные посады. Вы знаете, вот именно эта проблема тоже урегулирована в действующем законе, урегулирована в действующем законе. И вы знаете, как ни странно, кто будет назначать на административные должности и принято в первом чтении? Совет судей. Совет судей. Но законодательно будет урегулировано, Совет судей, который формироваться будет несколько по-другому. Эта проблема урегулирована.

Уважаемые коллеги, есть еще множество проблем, которые сегодня существуют. К великому сожалению, сегодня нет возможности осветить все их. Я просто хочу сказать, что, если мы не урегулируем вопросы, связанные вот с формированием судов, если мы урегулируем вопросы законодательства, будет проблема.

Я посмотрел программы всех политических сил, которые представлены в парламенте. И знаете, что у них зафиксировано? Что судьи должны избираться народом. И за парламент 2007 года 80 процентов проголосовали именно за ту политическую силу, которая вписала именно эту норму, я думаю, что сегодня есть вся возможность для того, чтобы устранить все те недостатки о которых мы сегодня говорим.

Не скрою, сегодня обсуждаются политиками изменения в действующую Конституцию и о них много говорят. Но первый тезис избрания населением, народом. Второй тезис связанный с тем, что всю организационную работу будет проводить судебная администрация, судебная администрация будет формироваться примерно как Высший совет юстиции – пять человек будет представляться Президентом, пять человек Кабинетом Министров, пять человек будет представлено оппозиции и пять большинство. Глава судовой администрации будет избираться здесь в этом зале. Я не  сторонник именно этих, не большой сторонник именно этих изменений, но если мы не предпримем никакие шаги по принятию этих двух законов для того, чтобы урегулировать те вопросы будет просто большая проблема.

И тот кто сегодня нас призывает давайте подождем с реформой и тот кто говорит что еще рано, тот просто не хочет…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КІВАЛОВ С.В. Я могу и по финансовому обеспечению сказать если можно.

Дорогие друзья! Мы в комитете несколько раз рассматривали вопросы связанные с  финансовым обеспечением судей. Вы знаете есть некоторые судьи районных судов и апелляционных, которые сегодня обеспечены 15-ти процентным финансирования. Я подчеркиваю 15-ти процентов.

 Мы рассматриваем один законопроект и у нас  получается, что Верховный суд финансируется отдельно, высший специализированные суды обслуживаются и обеспечиваются финансово отдельно, а районные и городские, апелляционные отдельно. То есть делим искусственно, на судей  первого класса и судей второго класса. Так вот для  того, чтобы убрать все то, что необходимо связано с  финансированием, я думаю, что должен быть один источник финансирования. Я думаю, что все судьи сегодня должны законодательно быть обеспечены денежными средствами.

Я сегодня удивляюсь еще как председатели судов обеспечивают работу судов. Сегодня почта просто не принимает никакую почту из судов, и если председатель идет и кланяется, стоит на коленях на почте, чтобы приняли эти два мешка корреспонденции, которые должны будут отправлены свидетелям и так далее. Вот проблемы, которые существуют, мы даже специально месяц назад в комитете по вопросам правосудия создали подкомитет по обеспечению финансирования судебных органов, возглавил ее представитель партии БЮТ Сенченко народный депутат. Я думаю, может здесь как-то хоть подтолкнем для того, чтобы финансирование было на соответствующем уровне. Спасибо вам.(О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, виступи основні завершено, судячи з цих виступів, ми сьогодні загострені на проблему, який закон треба прийняти, а по суті справи на протистояння. Тому я просив би, щоб в процесі виступів ми говорили про ті речі, про які люди сьогодні слухають, коли парламентські слухання і як вони нас оцінюють, чи адекватна сьогодні у нас судова система і які причини, що треба зробити, щоб вона була адекватна. Бо ми тут по суті справи зводимо розмову до зведення стосунків, до з’ясування стосунків, я думаю, нам треба якось від цього відійти.

Я запрошую до виступу Ніну Іванівну Карпачову, уповноважену Верховної Ради України з прав людини.

 

КАРПАЧОВА Н.І. Шановний Голово, шановні учасники парламентських слухань, дозвольте в короткому виступі окреслити деякі проблеми, які є предметом обговорення надзвичайно своєчасних парламентських слухань. За роки існування інституції уповноваженого з прав людини надійшли понад 100 тисяч повідомлень про порушення прав громадян на судовий захист. Не випадково, що Україна за останній час за кількістю звернень на душу населення до Європейського суду з прав людини, є лідером серед усіх країн членів Ради Європи. 25 тисяч наших співвітчизників після поневірянь суддівськими коридорами звернулися за захистом своїх порушених прав до Єропейського суду  з прав людини. Висновок  невтішний. Громадяни України і передусім проста людина почуваються беззахисними перед усією системою державної влади та, на жаль, поки що не вважають українське правосуддя надійним і справедливим засобом захисту своїх порушених прав. А тому довгоочікувана судова реформа має бути спрямована передусім на людину, на захист її прав і утвердження принципу  верховенства права.

На моє переконання, треба повернутися спочатку до концепції судової реформи 92-го року, визначити її складові за сучасних умов. І тільки тоді починати   будь-які реформації. Судову реформу треба зміцнювати, а не руйнувати, і саме не ставити телігу поперед коней. 

Сьогодні  парламентуі, на мою думку, треба нарешті, прийняти Закон про безоплатну правову допомогу, нову редакцію Закону про адвокатуру, ми 10 років чекаємо цих змін. Також треба якнайшвидше розглянути законопроект щодо захисту права на розгляд справи впродовж розумного терміну. Уявіть собі 4 роки в Кіровограді Ленінським районним судом  розглядається цивільна справа за позовом Світлани Дятлової – матері трьох неповнолітніх дітей, яка через лікарську помилку стала інвалідом першої групи і тепер прикута до ліжка. Суддя в останній день засідання (4 роки слухається фактично справа) бере самовідвід. І що відбувається з цією людиною? Вона змушена знову проходити всі судові поневіряння.

Понад 5 років Харківським районним судом  розглядається позов  80-річної хворої Катерини Кошової про розподіл спадкового майна. Жінці 80 років. А 15 років Новомосковський міський районний суд Дніпропетровської області розглядає справу про захист житлових прав Тетяни Шевченко.

Через судово-правову реформу народні обранці зрештою мають захистити права мільйонів постраждалих жертв злочинів  на компенсацію  завданої їм шкоди. Серед цієї найбільш уразливої категорії літні люди, інваліди, діти, жінки, трудові мігранти.

Нещодавно омбуцмен України внесла Президентові України  подання щодо ратифікації Європейської конвенції про компенсацію збитків жертвам  насильницьких злочинів. Сподіваюсь на відповідну законодавчу  ініціативу Президента та її підтримку  парламентом.

Не можу не сказати про найбільш обмежену у праві на судовий   захист категорію наших громадян, які перебувають за гратами. А тому, з цієї високої трибуни я хочу знову звернутися до шановних представників судового  корпусу бути більш гуманними у ставленні до людини під час судових  розглядів і не зловживати  правом на арешт.  Адже 90 відсотків  всіх подань слідчих органів щодо арештів людей і досі задовольняються судами.

Шановні учасники парламентських  слухань!  В умовах системної кризи і складової фінансово-економічної до Уповноваженого щодня звертаються скривджені банківською системою. Йдеться про неможливість своєчасно отримати  в банках не тільки кошти з депозитних рахунків, а і заробітну плату, пенсії тощо.

Тільки вчора я отримала лист, лист відчаю від знаної людини, відомого письменника, лауреата премії імені Стефаника, інваліда першої групи Нестора Івановича  Чира з Івано-Франківська, якому   терміново потрібна операція спинного мозку, але  філією банку ”Київ” йому було цинічно відмовлено в поверненні коштів на операцію попри те, що термін депозиту сплинув.

На моє глибоке переконання, саме за цих  умов суди є останнім оплотом і мають постати на захист справедливості щодо повернення вкладникам їхніх коштів, як і у випадку  невиплати заробітної плати.

Верховна Рада України має внести зміни до чинного законодавства, передбачивши кримінальну відповідальність банкірів за неповернення вкладів. Я би хотіла сказати про те, що сьогодні  головна проблема суддівської системи – це кадрова. Люди   не даремно кажуть: „Бійся не судів, а суддів”. 

І вважаю сьогодні за необхідне з  цієї трибуни сказати  на захист честі і гідності цієї переважної частини суддівської корпусу, яка служить його величності – закону. Приклад – справа кримського журналіста Володимира Лут’єву на захист якого постав апеляційний суд Миколаївської області, Верховний Суд України, а також приклад справи неправедного вироку Подільського районного суду і потім апеляційного суду міста Києва, який скасував цей вирок відносно правозахисника, відомого українського правозахисника, вчителя Юрія Мурашова. Такі приклади можна продовжувати, але все ж таки, сьогодні повертаючись до незалежності судової гілки влади, з метою запобігання корупції, винесення рішень на замовлення, вважаю, що довічне призначення суддів врешті-решт має бути змінено. Судді мають обиратися народом на конкретний термін. Саме у такий спосіб має бути зрештою зреалізовано конституційне положення про єдине джерело влади, яким є народ.

І на останнє. Я би хотіла звернути увагу шановних народних депутатів України і всіх учасників парламентських слухань, що декілька років тому для подолання суддівської корпоративності в Законі „Про судоустрій України” було внесено положення, на якому наполягали, насамперед, громадяни    держави щодо участі Уповноваженого та його представників у кваліфікаційній комісії суддів. Час довів, що така складова парламентського контролю є ефективною і також це визнають і самі судді. Попри це, у законопроекті про судоустрій та статус суддів, омбуцмана України, зухвало позбавлена таких функцій, а таким чином, позбавлен таких функцій і парламент України. Цю помилку звичайно, треба виправляти. Колись Вольтер сказав, що свобода полягає у тому, щоб залежати тільки від законів, додам, від справедливих законів.

Дякую всім за увагу. (О п л е с к и)

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

М.В.ТОМЕНКО

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Кудрявцева Віктора Вікторовича, заступника Генерального прокурора України. Підготуватися Пилипчуку Петру Пилиповичу.

Шановні друзі, у мене прохання, бо виступаючі чим більше говорять про порушення законності, тим більше порушують Регламент, така закономірність. Прохання, щоб ми і про законність говорили і, відповідно, діяли до Регламенту.

Будь ласка, Віктор Вікторович.

 

КУДРЯВЦЕВ В.В. Шановні учасники парламентських слухань, стан правосуддя є не тільки показником відповідності держави та суспільства     загальновизнаним демократичним стандартам, але, перш за все, критерієм захищеності прав кожного громадянина. Корупційні скандали, участь суддів в рейдерських схемах та схемах ухилення від оподаткування, незаконні судові рішення в земельних, житлових справах, безпідставне скасування постанов по актуальних кримінальних справах суттєво підірвали авторитет держави та вплинули на формування негативної громадської думки, яка переважає всі досягнення в реформуванні судової системи України.

На жаль, судова правова реформа, розпочата ще в 92-му році, не досягнута, не досягнула своєї мети, а де в чому призвела до перекручення своїх основоположних принципів. Гарантії недоторканості суддів зробили їх безкарними. Складна система призначення зробила цю процедуру непрозорою. Розширення повноважень органів судового самоврядування зробили суддів залежними від цих органів. У судах справи перебувають роками. Те ж саме при апеляційному чи касаційному перегляді. Необхідність побудови стабільної, прозорої та справедливої судової системи є нагальною потребою часу. Прийняття нового закону про судоустрій та статус суддів є важливим етапом на цьому шляху і повинно бути початком справжньої ефективної судової реформи. Саме цей закон має встановити систему стримок та противаг, яка дозволить функціонувати судовій гілці влади як демократичній, незалежній, справедливій інституції. Найголовнішим є створення правового механізму, який би забезпечив реальну незалежність суддів. Всі попередні кроки судової реформи були направлені на виключення зовнішнього впливу при здійсненні правосуддя з боку органів виконавчої влади, політичних партій тощо. Безперечно, це важливо. Однак, не менш важливим є створення механізмів незалежності суддів усередині самої судової системи від керівників суддів та вищестоящих інстанцій.

Перш за все принциповим є відхід від розподілу справ керівниками, що надає їм практично необмежений вплив на результати розгляду справ. У той же час, запропонований проектом принцип розподілу справ за черговістю надходження, не усуває можливості впливати на це шляхом маніпулювання реєстрацій справ у суді. На наш погляд, це можливо усунути в разі застосування принципу розподілу справ за жеребом. Підготовка справи до розгляду повинна проводитись не суддею особисто, а іншою уповноваженою особою, помічником-консультантом суду або спеціально введеним розпорядником. На цьому етапі ця особа має перевіряти відповідність позовної заяви вимогам закону, надати час на усунення недоліків, сприяти наданню та витребуванню доказів, призначенню експертизи, а також провести попередню судову медіацію.

Після звершення  підготовки визначається дата слухання справи, у послідуючому підготовлені до розгляду справи розподіляються  шляхом прилюдної присутності учасників процесу – жеребкування між вільними суддями безпосередньо у день розгляду справи.

Необхідно повернутися, у тому числі і  у процесуальних    нормах, до принципу безперервності  судового процесу  на всіх стадіях розгляду справ. Не закінчивши судовий розгляд, суддя не може починати  розгляд інших. Це дозволить крім того і вирішити  болючу для наших судів проблему  забезпеченого розгляду справ  у розумні строки.

Пропоную розглянути  питання  про виключення зі складу суддів голів та їх заступників. Повноваження голови суду, що відносяться до  організаційного керівництва діяльності, треба покласти на  керівників апаратів, підпорядкувавши їх державній судовій  адміністрації. Одночасно  ряд повноважень, зокрема, щодо забезпечення соціальних гарантій здійснювати через раду суддів відповідних судів як органів судового самоврядування. При таких обставинах керувати суддею ніхто не буде, а він буде підкорятись лише закону.

Слід також нівелювати вплив суддівської номенклатури на призначення суддів, що не дозволить призначати, так званих, слухняних, своїх людей. Прозора процедура відбору і призначення на конкурсних засадах суддів дозволить виключити можливу залежність майбутнього судді  від впливу осіб, причетних  до його призначення.

Цілком пропонуємо  запропонований проект Закону добір кандидатів  на посаду  судді на конкурсних засадах шляхом проведення випробувань. Разом з тим пропонуємо кваліфікаційні іспити  проведення анонімного тестування  серед кандидатів проводити  в два етапи.  На першому  слід визначити  загальний рівень юридичних знань та можливість  зарахування  особи до резерви кандидатів. На другому етапі  тестування  має проводитись з врахуванням  спеціалізації на проведення конкурсу   на зайняття конкретної посади судді.

Для об’єктивного визначення результатів тестів і досягнення  анонімності до оголошення результатів слід розподіляти номери між кандидатами шляхом  прилюдного жеребкування та розшифровувати  роботи лише у присутності кандидатів. Суддями на посади призначати кандидатів із найвищими результатами  тестів. Таку ж систему анонімного тестування  слід було запровадити і при підвищенні суддів у посаді замість співбесід, які за висновками  Венеціанської комісії серйозно впивають, що сподівається на посаду вищого рівня.

Здійснюючи правосуддя, суддя  повинен бути впевнений, що винесення законного, об’єктивного та не угодного комусь рішення  не потягне щодо нього жодних негативних  наслідків...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КУДРЯВЦЕВ В.В. Але, разом з тим, якщо усвідомити і настання неминучої відповідальності за умисне грубе порушення закону. Відзначаючи важливість посади судді і необхідність гарантування забезпечення його недоторканості не можна не погодитись з тим, що існуючий обсяг імунітету суддів є надто широким.

На нашу думку, потрібен лише обмежений функціональний імунітет, визначений висновком Венеціанської комісії як такий, що виключає кримінальну відповідальність лише за ненавмисні помилки, допущені під час відправлення правосуддя.

Запорукою вдосконалення механізму дисциплінарної відповідальності є створення діючих неупереджених кваліфікаційних та дисциплінарних комісій. Передбачений проектом порядок формування цих комісій є недосконалим. До складу комісії мають обиратися шляхом жеребкування досвідчені авторитетні фахівці у галузі права, зокрема з числа суддів або прокурорів у відставці, адвокатів чи юристів, які не займаються практичною діяльністю в суді, але мають значний досвід роботи правника і бездоганну репутацію. Саме з цих осіб слід формувати склад комісій, чинники їх будуть працювати на постійній основі і не будуть займатися іншою діяльністю. Рішення цих комісій не повинні оскаржуватися в судах, а лише, наприклад, до Вищої ради юстиції.

Недоречною в силу корпоративності є пропозиція формувати більшість складу кваліфікаційних та дисциплінарних комісій суддівськими кадрами. Вочевидь, це не буде сприяти об'єктивності, неупередженості в їх роботі і зовсім не зрозуміло, чому при формуванні…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Віктор Вікторович, я перепрошую, я бачу, текст у вас ще довгий. Завершуйте, будь ласка, я попередив.

 

КУДРЯВЦЕВ В.В. … делегувати до представників цих комісій відповідно і прокурорів. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.  Шановні друзі, ви ж знаєте, що у мене і переді мною регламент, який комітетом поданий. Ми завершуємо о 22.30 згідно того, що комітет мені подав. Я так розумію, що це не тому, що комітет не знає Регламенту, а тому що хоче, щоб більше виступило. Тому я теж хочу, щоб більше виступило наших фахівців. О 18.15 ми завершуємо.

Ще одне наполегливе прохання: дзвіночок ви почули – залишилося у вас 30 секунд, тому поважайте інших колег, які готуються до виступів і хочуть свою позицію донести.

Я запрошую до слова Петра Пилиповича Пилипчука – першого заступника голови Верховного Суду України. Підготуватись Наливайченку Валентину Олександровичу.

 

ПИЛИПЧУК П.П. Шановні учасники парламентських слухань, сьогодні ми де-факто обговорюємо законопроект  про судоустрій і статус суддів, який його прихильники видають за рішучий крок в напрямку реформування судоустрою, а  то й, власне, за саму судову реформу.

На підставі рішень двох  з`їздів суддів України, рішення  ради суддів України я маю заявити що судді України в переважній своїй більшості вважають, що жодного відношення цей проект  підготовлений  підкреслюю до другого читання до судової реформи  не має.

Не може знаменувати судову реформу закон, який містить ряд концептуальних положень, які не узгоджуються з Конституцією  України, міжнародними стандартами, рішеннями Конституційного Суду України, концепцією вдосконалення судівництва, рекомендаціям Венеціанської комісії і навіть рекомендації  парламенту  від 2007 року. Не може знаменувати судову реформу закон, реалізація положень якого може призвести до суттєвих негативних наслідків загострення і посилення існуючих руйнівних процесів у сфері правосуддя,  знищення його засад, подальше віддалення правосуддя від людей, унеможливлення оперативного судового захисту прав  та свобод людини, потягне не обгрунтовані але колосальні  бюджетні витрати. Не може знаменувати судову реформу закон, яким системно обмежуються повноваження  судових органів і гіпертрофовано збільшуються повноваження органів, які на мають  відношення до судової системи.

Уже говорилося, що суддів надзвичайно турбує  пропозиція, яка підтримується  в проекті, про суцільну спеціалізацію судової системи, створення вищих цивільного  і кримінального судів і позбавлення Верховного Суду касаційних повноважень, що призведе до того,  що Верховний Суд  не зможе  забезпечити однакове застосування  законів у державі. Я наведу приклад невеликий. До 17 листопада минулого року Верховний Суд мав повноваження на перегляд  постанов у справах про адміністративні правопорушення. Щороку ми розглядали понад тисячу таких справ забезпечуючи тим самим однакове застосування  законів у державі. А це не прості справи. За ними конфіскація майна на мільйонні суми, арешти, позбавлення  прав, правові наслідки у вигляді позовів на багатотисячні суми і так далі. 17 листопада Верховний Суд    за рішенням Верховної Ради був позбавлений  цих повноважень. І вже сьогодні через  4 місяці ми бачимо як по-різному у різних областях застосовуються одні і ті ж норми Митного кодексу, Закону про боротьбу з корупцією, Кодексу про адміністративні правопорушення. Скажіть, ми цього добивалися? Це що, ще один крок в напрямку судової реформи?

І уже говорилося, що цей закон, за оцінкою суддів також на з’їзді суддів, що цей закон спрямований на те, щоб встановити контроль за судами, вибудувати нові важелі впливу на суди і керування ними. Але не треба забувати, що продовження політичної боротьби за суди, намагання використати суди в політичних, корпоративних та особистих інтересах, зробити їх ручними, стимулювання суддівського рейдерства, ігнорування судових рішень – це шлях у прірву, шлях до правого хаосу та суцільного безладу, за яких переможців бути не може. І не треба забувати, що автомашиною керує не той, хто придумав кермо, і не той, хто його зробив, а машиною керує той, хто сидить за кермом. А за сьогоднішніх приливів і відливів дуже може так статися, що одні кермо створять, а другі будуть за ним сидіти і керувати будуть.

Часто саме суддів звинувачують в тому, що вони проти судової реформи, що вони блокують прийняття законів, спрямованих на удосконалення судоустрою і судочинства. Це неправда: судді завжди виступали і підтримували необхідність проведення судової реформи. Але, з нашої точки зору, я підтримую Ніну Іванівну Карпачову, судову реформу необхідно розпочинати зі схвалення парламентом концепції судової реформи, метою якої має стати визначення засад подальшого проведення реформи для завершення формування в Україні ефективного механізму неупередженого і об’єктивного судового захисту прав і свобод людини і громадянина, прав юридичних осіб та верховенства права. Саме концепцією мають бути передбачені першочергові і перспективні, системні і цілісні, науково обґрунтовані і методологічно виважені заходи і засоби завершення судової реформи в Україні. Реалізація заходів, передбачених концепцією, дозволить підготувати і винести в певній послідовності взаємоузгоджені зміни до Конституції та законів України. І одночасно, звісно, необхідно вносити зміни до законів, які регулюють процесуальну діяльність судів, які регулюють фінансування судів, вживати інших заходів, щоб подолати ті кризові явища, які ми можемо подолати без втручання в Конституцію і без особливого втручання в чинене законодавство. Якщо цю роботу проводити узгоджено, то вже через 3-4 роки ми будемо мати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ПИЛИПЧУК П.П. ... який здійснюватиме правосуддя за світовими стандартами, відповідні пропозиції і проекти нами надані.

Дякую за увагу.  (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова Наливайченка Валентина Олександровича голову Служби безпеки України. Підготуватися – Вербенському Михайлу Григоровичу.

 

НАЛИВАЙЧЕНКО В.О. Шановний пане головуючий, шановне товариство, дозвольте після… Важко, звичайно, виступати після корифеїв судової системи України. Ви дозволите декілька думок і пропозицій конкретних від Служби безпеки України.

Потреба захисту простого громадянина України - це і є те, що зумовлює, я переконаний, сьогоднішні слухання. А відтак дозвольте вам сказати, або повідомити вам, що саме громадяни України в своїх заявах до нас, коли просять про правовий захист, або вказують на беззаконня, яке твориться в судових інстанціях, просять від чого захистити.

Перше, і саме головне, зруйнувати залежність наших українських суддів адміністративного, фінансового, соціального та іншого характеру. Що означає, що як тільки громадянин звернувся  в суд, він мав би бути переконаним, що тільки суддя і виключно суддя, згідно з законом, розглядає його справу, а не жодна інша сторона судового процесу, окремі того порядку, який встановлюється  законом.

Друге, те, що Служба безпеки у взаємодії з генеральною прокуратурою в співпраці з Генеральною прокуратурою викрито в Львівській області, свідчить тільки про одне, що за існуючого законодавства і безправного стану і  заявника  - громадянина, який позивається, і судді – відбудовуються, навіть піраміди злочинні в самих судових установах, від голови апеляційного суду Львівської області і 10 суддів. Гроші збираються головуючим і вони розподіляються. Все це Генеральна прокуратура, я впевнений разом з нами  доведе до суду, все задокументовано. І це реалії життя, з якими ми і пропонуємо гостро боротися, в тому числі вносячи зміни в законодавство.

Щодо проекту закону, дозвольте додати конкретні пропозиції до тих, що пролунали в, крім виступів шановних представників Генеральної прокуратури та Верховного Суду України. Конкретно щодо того, що проект про судоустрій і статус суддів, дійсно, містить положення щодо недоторканості суддів, які, дійсно, виходять за межі норми статті 126 Конституції України.

Ми також просили б врахувати під час цих слухань і в можливому проекті рішення, що в цьому ж законопроекті запропоновано встановити, що суддю може бути звільнено з посади лише, якщо вчинені ним порушення спричинили тяжкі наслідки. Треба або надати тлумачення тяжких наслідків, або визначитися законодавцю в цьому тлумаченні.

Друге, ми пропонували б, що законом має бути передбачено, що кандидатом на посаду українського судді не може бути особа, яка перебуває у громадянстві чи підданстві іншої країни. Суддя звільняється з посади у разі набуття громадянства чи підданства іншої держави.

Дозвольте  подякувати  за увагу і побажати плідних слухань.  Дякую. (О п л е с к и)

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентин Олександрович, за лаконічність і конкретність.

До слова запрошую Вербенського Михайла Георгійовича, заступника міністра внутрішніх справ України. Підготуватися Маляренку Василю Тимофійовичу.

 

ВЕРБЕНСЬКИЙ М.Г. Шановний Миколо Володимирович, шановні народні депутати, шановні судді та учасники слухань! Перш за все дозвольте висловити щиру порядку за  запрошення взяти участь у парламентських слуханнях з питань забезпечення правосуддя в державі.

Питання, які обговорюються на сьогоднішньому засіданні,  є вкрай важливими не лише для суддівської гілки влади, а й для органів внутрішніх справ, адже побудова демократичного суспільства і правової держави вимагає становлення міцної судової влади. Упевнений, що досягнення цієї мети сприятиме зміцненню законності і правопорядку в Україні.

Судами в Україні, в основному, забезпечено розгляд судових справ, вживаються заходи щодо посилення захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави.

Поряд з цим в ряді регіонів держави в роботі судів мають місце недоліки. Наприклад, з 2005 року викрито 9800 фактів хабарництва. За цими злочинами до кримінальної відповідальності притягнуто 4800 осіб. Але до позбавлення волі лише 111, приблизно 40 осіб на рік. Тобто судове реагування не зовсім адекватне суспільній небезпеці зазначеного виду злочинності. Така ж проблемна ситуація при винесенні судами рішень у справах про злочини у сфері службової діяльності.

Потребує серйозної уваги реальний стан правосуддя за злочини у сфері незаконного обігу наркотиків. У ряді випадків суди приймають явно  не обґрунтовані рішення про звільнення з-під варти осіб, які розповсюджують наркотики, або їх  засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Переконаний, що судова незалежність, насамперед, означає залежність суду від закону і відповідальність суддів перед суспільством за прийняті рішення.

Зважаючи на сказане, доцільно законодавчо вирішити питання, яким чином буде здійснюватися контроль за роботою місцевих судів, оскільки прокурорський нагляд за роботою судів ліквідовано, а чогось іншого не запропоновано. Необхідно визначити механізм відповідальності суддів за очевидні не правові рішення. Будь-яка доцільність правоохоронної системи є не результативною. Або запрацює дисциплінарна палата, або діяльність усіх правоохоронних органів буде зведено до нуля.

На нашу думку, треба також визначити права вищестоящих судів у сфері контролю, його форму та обсяг, порядок усунення порушень. Ось тоді кожен громадянин нашої держави, за ради відстояння інтересів якого існує правосуддя, матиме змогу домогтися усунення можливих недоліків з боку окремих суддів.

З метою посилення громадського контролю за судами пропонуємо запровадити обрання на посаді місцевих суддів на загальних виборах, а не призначення їх у адміністративному порядку, передбачивши механізм їх відкликання. Зростання навантаження на суди, яке відбулося протягом останніх років, не могло позначитися на організації їх роботи. В районах, де працює по декілька суддів, ситуація є взагалі складною. Оскільки неможливо забезпечити чергування суддів у вихідні і святкові дня. Враховуючи ж обстановку, що суддя, який приймає рішення у справі щодо запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не в праві у подальшому розглядати ті справи у судовому засіданні, обрання цього виду запобіжного заходу у деяких районах взагалі стає неможливим.

У зв’язку з цим необхідно вирішити питання щодо достатньої чисельності суддів, забезпечити їх щоденного чергування, оскільки в правоохоронних органів в будь-який час може виникнути необхідність отримати дозвіл суду на проведення певних процесуальних дій.

Закон України „Про судоустрій” передбачено, що підтримка громадського порядку в суді, припинення  проявів неповаги до суду, а також охорона приміщень суду, виконання  функцій щодо державного захисту суддів, забезпечення безпеки учасників судового процесу повинно здійснювати судова міліція.

На сьогодні в державі функціонує 769 судових установ, з яких відповідно до закону про судоустрій перебуває під охороною працівників судової міліції тільки 438 або 58 відсотків. Для взяття під охорону всіх без виключення   приміщень суду міністерством внутрішніх справ необхідно збільшити втричі штатну чисельність підрозділів судової міліції.

Ми розуміємо, що питання взяття під охорону всіх приміщень судів, а також їх технічне оснащення потребує значних коштів, які, на жаль, в нашому міністерства та державній судовій адміністрації відсутні.

 І останнє, на що хотілося б звернути увагу учасників слухань. Слід нарешті вирішити питання належного статистичного обліку злочинності в державі та законодавчо закріпити цей  процес. На даний момент до нас надійшло понад 240 тисяч облікових документів про розгляд судами справ. Така ситуація негативно впливає на об’єктивність оперативно-довідкових обліків, тому слід розглянути…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. П'ятнадцять секунд, будь ласка…

 

ВЕРБЕНСЬКИЙ М.Г. Щодо утворення єдиної державної системи статистичного обліку осіб, які вчинили злочини та процесуальних рішень у  справах. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова Маляренко Василя Тимофійовича, голову Верховного Суду України в 2002-2006 році. Підготуватися Юрію Сергійовичу Шемчушенко.

 

МАЛЯРЕНКО В.Т. Шановні  учасники засідання! Кожний хто хоче бачити, бачить, що в Україні йде процес розпаду, деградації, маргіналізації і занепаду. І він не обходить стороною жодної структури, жодної сфери. Занепадають політика, економіка, освіта, медицина, наука і правоохоронна  діяльність. Деградують мораль, совість, законність і  правосвідомість. Навіть на найвищому рівні  свідомо і спокійно ігнорується Конституція і закони.

Всі державні механізми в Україні розбалансовані, панують безконтрольність і безвідповідальність, ніхто нічого не боїться, замість конкретних прагматичних заходів реагування влада потонула в безкінечних дискусіях, суперечках і піар акціях. Ніхто не вживає розумних заходів до зміни становища на краще, за таких обставин сподіватись, що судочинство має бути іншим наївно, воно деградує разом з усіма структурами і сферами, можливо виразніше, ніж інші.

Судова система все більше політизується, кожна політична сила хоче мати вплив на голову Верховного Суду та інших голів судів. Вони розбираються по політичним карманам, політичні сили все роблять для того, щоб їх представники були в судах причому на ключових постах. Майже двадцять років влада говорить про необхідність змін у судочинстві, але практичних заходів не вживає, у зв’язку з чим складається враження, що вона не хоче незалежного, сильного і ефективного суду, бо навіщо владним особам суд, на який не можна буде вплинути, в який не можна подзвонити, який не можна буде заблокувати.

В умовах, коли парламенту та інші органи влади відкрито і відверто ігнорують закон, і продукують у суспільство норму поведінки „ти мені – а я тобі”, сьогодні кожна впливова сила вважає, що судове рішення дешевше купити або в інший незаконний спосіб його заполучити, аніж відстоювати його за допомогою закону, протистояти цьому може не кожен суддя.

Специфіка нашого народу полягає в тому, що він виконує правило лише коли його жорстко контролюють і карають. Тобто об’єктивно наш народ ще далеко не готовий до запропонованих зверху стандартів демократії, він її часто трансформує у вседозволеність, влада на жаль цього має не враховує і створює багато умов для такої вседозволеності. Зокрема раніше суддя, що … звільнявся з посади в тиждень-два, сьогодні на це йдуть місяці, а то і роки. Раніше незаконне рішення скасовувалося в найкоротший термін, сьогодні на це потрібні місяці також, а то й роки. Влада час від час констатує факти злочинної поведінки суддів, порушує кримінальні справи, але довести їх до логічного завершення не завжди може у зв’язку з високими вимогами до прав людини. Недоторканість суддів в певній мірі є у всіх країнах світу, але світ не може уявити, щоб на взяття під варту судді, який з очевидністю вбив людину чи вчинив інший тяжкий злочин, потрібно тижнями, а то й місяцями чекати дозволу Верховної Ради. Тобто введена демократія, але важелів на стримання анархізму дуже мало. Влада, законодавець можливо, навіть, не усвідомлюючи цього роблять максимум можливого для того, щоб негативні тенденції в судах розвивалися.

На жаль, влада не усвідомлює змін у владних можливостях суддів і продовжує відноситися до них як до чогось другорядного і незначущого. Далеко ходити не треба, подивіться в яких жахливих умовах працює Шевченківський та Печерський районні суди міста Києва. Тобто ключові для влади суди України, щоб збагнути ставлення влади до судочинства. Думати, що в судочинстві можна щось змінити не проявляючи до судів уваги, але ще якимись структурними перестановками, наївно. Як відомо, кадри вирішують все. Можна привести в судді великодосвідчену незалежну і недоторканну, але недобросовісну аморальну особу і вона спотворить вам будь-що при будь-якій процедурі. І тому треба думати, як не допускати в судді недобросовісних людей. А, якщо вони туди проникли, то як від них найскоріше здихатися. Як зробити так, щоб суддя не міг  в суді проявити свої негативні здібності. Найбільш яскраво і симптоматично кадрова політика в судах України, а скоріше її відсутність проявилась на прикладі всім відомого Зварича.

З урахуванням сказаного для лікування синдрому Зварича в судах, деполітизація судів та наведення там елементарного порядку потрібен величезний комплекс заходів, в тому числі реформування і підсилення прокуратури, перетворення її у владну сильну незалежну складову судової влади.

Необхідно також реформувати адвокатуру – дізнання і досудове слідство, визначитися хто і в який спосіб має призначати голів судів, головних  провідників, через яких здійснюється вплив на суддів.  Але першим кроком має бути збалансування влади в державі, її оздоровлення, без цього всі інші кроки, перспективи, на мій погляд, немає.

Дякую за увагу. (О п л е с к и).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василь Тимофійович.

До слова запрошую Юрія Сергійовича Шемшученка – директора Інституту держави і права імені Корецького Академії Наук. Наступним буде виступати Мартинюк Адам Іванович.

 

ШЕМШУЧЕНКО Ю.С. Шановний Головуючий! Шановні учасники наших слухань! Успіх будь-якої реформи, в тому числі судової обумовлені насамперед, закладеної в ній науково обгрунтованої ідеології.

У проекті судової  реформи останніх років на мій погляд ця ідеологія чітко не простежується. У них не видно пересічної людини, якій має слугувати судова влада і інтереси якої апріорі мають концептуальне   значення для  реформування саме цієї влади.

В даному контексті увагу реформаторів мені здається важливо  акцентувати на загальновизнаному у світовій практиці  принципі доступності правосуддя. Саме цей принцип слід було б покласти  в основу  оптимізації судової влади в Україні.

На жаль, у нашій Конституції  нічого не говориться про цей принцип, принцип доступності правосуддя, а конституційне положення  про те, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних  практично не діє на сьогодні, суду присяжних немає  і інститут народних засідателів, можна сказати, ледь животіє.

Я не знаю, скільки має бути у нас гілок судової влади і яких конкретно. Мені здається, можливо не в цьому і на сьогодні є проблема. Більш важливо, щоб  відповідно до принципу доступності правосуддя наша судова система була б простою, чіткою і прозорою, менш затратною для громадян, зрозумілою для широкого загалу. Така система є менш уразливою і з точки зору  корупції та інших зловживань.

У цьому зв’язку  нашу   систему судочинства слід розчистити, на мій  погляд від зайвих судових структур і нагромадження квазі судових органів. Ідеться фактично про оптимізацію структури відповідної  системи на засадах однакового застосування закону  в країні. Не можна миритися з масовим прийняттям різними судами суперечливих рішень з одного і того ж питання.

Радикальні зміни у цьому питанні пов’язані з  внесенням відповідних змін до Конституції України, це стосується порядку формування суддівського корпусу, цей порядок зараз надзаформалізований, недостатньо прозорий, розпорошений між багатьма органами і не враховує демократичних національних традицій минулого, заснованих на принципі виборності, зокрема, місцевих суддів.

У світлі принципу доступності правосуддя не можна не звернути увагу і на те, що більшість чинних проектів про реформування судової влади стосується головним чином, центральних її ланок. Вершини, скажімо, так айсберга, кількості спеціалізованих судів, місія і роль Верховного Суду, судових палат та інших судових органів. Значно менше йдеться про місцеві суди, а саме вони мають безпосередній контакт з населенням. Хіба для районного чи міського суду, де працює кілька суддів, так важливо скільки і яких високих судових інстанцій буде у Києві. Їх більше цікавить питання звичайно, заробітної плати, приміщень, надмірне навантаження, неналежне виконання судових рішень, тощо.

Назрілим у цьому зв’язку, на мій погляд, є питання про введення інституту мирових суддів. Такий інститут вже діяв колись в Україні. Він був передбачений і концепцією судово-правової реформи 1992 року. Такі судді змогли б розвантажити нинішні суди першої, другої, третьої інстанції від дрібних справ, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, а їх десь уже п’ять мільйонів таких справ, кримінальних проступків, тощо, а також прискорити прийняття рішень по цих справах. Про це свідчить зокрема, і досвід Російської Федерації, де нещодавно був введений цей інститут. Я закінчую.     

Держава також має подбати і про запровадження широко поширених на Заході таких недержавних інституцій як третейські суди, медіатори????, тощо, які допомагають залагодити спори, не доводячи їх до судового розгляду.

Удосконаленню підлягає система юридичної освіти для суддів. Тут треба звичайно, дивитися на європейську модель. Загальна освіта у вищому навчальному закладі і два-три роки навчання у спеціальних школах чи коледжах...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ШЕМШУЧЕНКО Ю.С.  ... функції у нас би міг  здійснювати, могла б здійснювати Академія суддів України.

Ну, і на завершення я хотів би сказати. Звичайно, багато що робиться у нас спорадично в судовій реформі, під тиском різного роду лобістських груп і так далі, і так далі, і не завжди на професійному теоретичному рівні. У нас багато бажаючих відзначитися, але немає, на жаль, свого Сперанського. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Мартинюка Адама Івановича, заступника голови депутатської фракції Комуністичної партії України. Підготуватись – Олегу Олександровичу Зарубінському.

 

16:52:22

МАРТИНЮК А.І.

Шановні учасники Парламентських слухань! Послухав я мудрих людей і дійшов висновку. На наших сьогоднішніх слуханнях точно, як у суді. І ті праві, і ті праві, а правди немає. І за результатами подібної розмови і того розмаїття підходів до закону про судоустрій я можу зробити лише один висновок: як не було закону про судоустрій, так його і не буде, принаймні, у цьому 2009 році. Для нашої партії, для фракції комуністів у Верховній Раді створення судової системи, яка б надійно захищала конституційні права і свободи громадян, їх майно, чесність і гідність, була простою, зрозумілою і доступною для них, є справою принципу, одним з найважливіших програмних завдань. В цьому ми вбачаємо і мету судово-правової реформи, і призначення законів, які ми сьогодні обговорюємо. Актуальність цього завдання посилюється тим, що нинішня судова система, як і весь організм держави, якою правлять виразники інтересів кримінально-олігархічних кланів, перебуває у глибокій кризі, не забезпечує покладених на неї повноважень. Правосуддя все більше стає недоступним для наших людей. Залежність судів і суддів від впливу чиновництва, у тому числі посадовців найвищого рівня, руйнує законність, підриває віру у справедливість, живить корупцію, яка, мов гангрена, роз’їдає державний організм. Масштаби і поширеність цього зла викликають тривогу. Ганебна справа львівського судді Зварича, серйозність якої дехто хотів би применшити, це дуже виразно показала. Про причини такого становища говорили учасники слухань.

Я хотів би особливо  наголосити на тому,  до чого призвела  відмова від практики обрання місцевих судів населення відповідних регіонів, надання Президенту повноваження призначати суддів на перший п’ятирічний строк, подальше  обрання їх безстроково політизованим парламентом. Це зробило суддів, з одного боку, фактично залежними від Президента, а точніше, від його  оточення,  амбітних чиновників у президентській канцелярії, а з іншого поставило суддівський корпус поза контролем з боку тих, чиї інтереси судді мають захищати. Це завдало величезної шкоди правосуддю.

А як розуміти те, що Президент, брутально порушуючи Конституцію,  тривалий час не вносить подання  на обрання більше, як 250 суддів на вакантні посади?  Адже це дезорганізує роботу  судів, позбавляє десятки тисяч громадян  можливості  захищати їхні порушені права.

На жаль, проекти законів, які внесені у Верховну Раду не тільки не усувають цих недоліків і неподобств, а можуть тільки загострити ситуацію.  Передбачувана законопроектом спеціалізація  на місцевому рівні судів загальної юрисдикції, виділення з них кримінальних і адміністративних судів створить нові  перешкоди для населення, породить плутанину, в якій не просто буде розібратися не те, що рядовому громадянину,  а й досвідченим юристам. Правосуддя стане   ще більш недоступним для людей.

А  хто порахував, скільки сотень мільйонів  чи навіть мільярдів гривень потрібно буде для забезпечення  мережі новоутворених судів приміщення, кадрами?  Думаю варто прислухатись до думки фахівців, вчених, які пропонують провести  внутрішню спеціалізацію місцевих судів, зміцнити їх кадрами, що дозволить розглядати в одному суді і цивільні, і кримінальні, і адміністративні  справи. Це набагато дешевше, ніж утворювати сотні нових судів, а головне, набагато  зручніше для населення. (О п л е с к и)

 Для  чого відмовлятися від досвіду, який себе виправдовує? Я розумію Сергія Васильовича, який тут читав  висновки Венеціанської комісії. Але нехай судять    у себе, а до нас не лізуть, у нас абсолютно інша ситуація.

(О п л е с к и)

 Ми категорично проти  перегляду статусу і повноважень Верховного Суду України як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Це було б серйозним порушенням Конституції і призвело б до фактичного зруйнування  єдиної системи  правосуддя у державі. Це дуже і дуже небезпечно.

Не можемо ми підтримати і ряд інших положень законопроектів, які не узгоджуються зокрема з Конституцією. Це і наділення Президента повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади, вносити подання плановому суду на призначення голови Верховного Суду. Я є палким прихильником справжнього суддівського самоврядування. Ви самі собі повинні обирати так, як Конституційний Суд, голову суду терміном на три роки. (О п л е с к и) 

Зрозуміло, що такі проекти наша фракція підтримувати не буде. Дякую за увагу. (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Адаме Івановичу.

До слова запрошую Зарубінського Олега Олександровича – заступника голови депутатської фракції „Блок Литвина”. Підготуватися Шустік Олені Юріївні.

 

16:57:30

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О.

Шановні учасники парламентських слухань, думаю, ні, скоріше, переконаний, що серед присутніх у цій залі не знайдеться жодної людини, яка б заперечувала необхідність, суперактуальність проблеми реформування судової системи. Це вже стало аксіомою. Очевидно, не є предметом для дискусій. А от що має, очевидно, бути предметом дискусії – це питання: яке реформування судової системи має бути здійснене? Кон'юнктурно-фрагментарне чи системне і науково обґрунтоване? Не заангажовані люди стверджують саме друге. Чому саме друге? Чому саме системної і науково обґрунтованої реформи як повітря потребує судова система? Відповідь очевидна: тому що тільки така реформа може забезпечити три сутності, постулати істинного судочинства: оперативність розгляду справ, якість і доступність, про що вже казали.

Важливим завданням державної політики є обов'язок, і присутні це краще за нас знають, доставити правосуддя населенню. Кожен громадянин повинен легко і швидко знаходити суд, до якого він бажає звернутися. Інакше кажучи, правосуддя  має знаходитися біля дверей кожного громадянина. І чим коротший і легший шлях від подання позову до винесення судового рішення, тим досконаліший процес.

Останнім часом потреба в сильній дієвій оперативній компетенцій судовій владі стала значно помітнішою, набрала особливої гостроти.

До речі, вагомим показником цього виступає значна кількість  звернень громадян до суду, а головною їхня динаміка.

В контексті сказаного  необхідно дуже обережно поставитись до пропозицій  повсюдної спеціалізації судів. Особливо враховуючи той факт, що значна частка 41 відсоток від загальної кількості місцевих загальних судів  має  в штаті по 3-4 судді, особливо в сільській місцевості. Це свідчить про те, що суди цієї ланки, які до речі   розглядають основний масив справ ледве не 99 відсотків, з яких  за судовою статистикою сьогодні  це наводилось вже  оскаржуються  в апеляційному суді 3,1  відсотки, а в касаційному порядку 1,25 відсотків. Саме ці суди потребують  зміцнення в напрямку збільшення кількості суддів, покращання організаційно-правового забезпечення.

Вважаємо, що подальшу спеціалізацію судової системи України  можливо було б і є сенс проводити  з ретельним урахуванням  таких передумов. Перше. Наявність матеріальних правовідносин, специфіка яких є  настільки суттєвою що спори , які з них випливають  потребують  особливої, дійсно особливої  процедури розгляду і вузької  спеціалізації суддів.

Друге. Існування певної процесуальної форми оптимальної для застосування в цих судах.

Третє. Розвиток незалежної матеріально-технічної бази для розміщення судів їх організаційного забезпечення.

І четверте. Чітке  визначення юрисдикції таких судів із доведенням потрібної інформації до населення.

Розуміючи що більшість наших громадян цікавить саме доступність правосуддя, про це гарно казав директор Інституту  держави і права, зупинюсь трошки більше на цьому. Доступність правосуддя   забезпечується оптимальною якраз побудовою судової системи яка передбачає можливість щонайменше двократного перегляду рішення суду першої інстанції є  і для мене це особливо важливо, є  територіально наближеною для населення, а також  системою процесуальних гарантій  забезпечення права свобод… права особи та відстоювання власної позиції в суді. Якраз для забезпечення  доступності правосуддя більш перспективним є очевидно розвиток про що казав Адам Іванович внутрішньої судової спеціалізації що сприяє підвищенню кваліфікованості розгляду особливо складних справ.

По-перше, розбудова окремої судової підсистеми зазвичай супроводжується значними фінансовими витратами, ніхто це заперечити не може, і сумнівність цього є реальною.

По-друге, практика діяльності класичного прикладу децентралізованої судової системи. Для прикладу, у Німеччині, у рамках якої створено значну кількість незалежних одна від одної підсистем спеціалізованих судів, свідчить, що така модель не тільки створює велику кількість спорів про компетенцію між судами, а є незрозумілою для пересічних громадян, які мають труднощі з визначенням, до якого суду власне вони мають звертатися за захистом своїх прав. Зрозуміло, що це явно не сприяє доступності правосуддя.

Отже, завершуючи, переконаний, що квінтесенція необхідної реформи судової системи полягає в тому, щоб вона відповідала в першу, головну і єдину чергу інтересам громадян, і тільки їх інтереси мають визначати всі нюанси…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Шустік Олену Юріївну, заступника голови Комітету Верховної Ради з питань правосуддя. Підготуватися Колесніченку Вадиму Васильовичу.

 

17:02:53

ШУСТІК О.Ю.

Шановний головуючий, шановні колеги, шановні поважні гості! Наше зібрання має визначальне значення для подальшої долі судової влади в Україні, а рекомендації парламентських слухань мали б зупинити законодавче знищення правосуддя і запропонувати механізми становлення справедливого, доступного та швидкого суду. Натомість вчора Комітет з питань правосуддя у складі 13-ти з 23-х депутатів - решту, в тому числі секретаря комітету, навіть не повідомили про засідання, напевно, визнавши неблагонадійними, - підтримав проект рекомендацій парламентських слухань, які роздані вам сьогодні.

Розгляд питання тривав 7 хвилин. Текст був розданий прямо на засіданні. Робоча група з підготовки парламентських слухань та проекту рекомендацій збиралась лише один раз. До того ж, запрошення учасникам цієї групи було направлено за 1 годину до цього заходу.  Отже, шановний Сергію Васильовичу, ми в такий спосіб будемо далі руйнувати чи все ж таки руйнувати судову владу?

Такі ганебні технології та відсутність реальних системних і продуманих змін свідчать, що справжня реформа суду, наслідком якої має стати повна, а не формальна незалежність судової гілки влади та реальне правосуддя потрібно далеко не всім, оскільки неможливість впливати на суд та отримувати замовні рішення препідносяться саме як гальмування  реформи, або небажання такої. Головне завдання судової реформи, яку намагаються реалізувати через зміну законів про судоустрій України та про статус суддів, вбачають у наданні Президенту права призначати керівників судів, а значить контролювати суди.

Звісно, при цьому ніхто не бере до уваги рішення Конституційного суду про те, що ані Президент, ані Вища рада юстиції апріорі не мають такого права і апріорі не мають відношення до призначення суддів на адмінпосади. За всі роки парламентаризму в Україні довкола жодного з законопроектів не було таких цинічних та підступних зловживань. Політикам давно пора би було схаменутися і зупинитися. Адже проти такої псевдореформи виступила вся суддівська громадськість і сьогодні ми чуємо тому підтвердження. Науковці і практики, провідні юридичні навчальні заклади, адвокати, всі вони б’ють на сполох, щоб не допустити нехтування правами громадян, паралічу судової системи і руйнування правосуддя, як такого.

Проте, не зумівши на швидку руку  перекроїти судову систему під себе, прихильники президентських ідей вдаються до масованої інформаційної війни, завдання якої одне – очорнити все суддівство, посіяти недовіру до судів у суспільстві.

Тож окремі недоліки судової системи піднімаються на прапор і видаються за рису характерну для всього загалу, а хворобу всього державного апарату приписується лише суддя. Водночас замовчуються  десятки тисяч фактів відновлення суддями справедливості, щоденний захист інтересів держави та громадян.

Це неподобство сягнуло  крайньої межі, далі прірва і вихід маємо найти ми з вами. На мою думку, втілювачі судово-правової реформи вже так замусолили і викривили саме поняття і ідею цієї реформи, що доведеться починати все з самого початку. І над реформою мають працювати люди, об’єднані єдиним системним баченням, які керуватимуться не скороминучою політичною кон’юнктурою, а заглибляться у зміст, принципи, функції, розподіл повноважень, систему стримувань і противаг, тобто у фундаментальні правові позиції судово-правової реформи. Як сказав Петро Пилипович Пилипчук, спочатку концепція науково обгрунтована, потім зміни до процесуальних законів, і потім вже статус суддів і судоустрій. Тільки за таких умов судова реформа буде корисною для її споживачів, тобто для громадян, для людей.

Що ж стосується проектів про судоустрій та статус суддів, то пропоновану  ними систему судів, на жаль, і взаємодію між ними, на жаль, не під силу витримати ні державі, ні людям.

Я хочу побажати суддям залишатися незламними та чесними, а нам, депутатам, мудрими та відповідальними. Дякую за увагу.  (О п л е с к и)

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Колесніченка Вадима Васильовича, голову підкомітету з питань звільнення суддів та реагування на порушення законодавства у сфері правосуддя Комітету Верховної  Ради з питань правосуддя.

Підготуватися Юрію Анатолійовичу Кармазіну.

 

17:07:31

КОЛЕСНІЧЕНКО В.В.

Уважаемые представители судебной власти, юридической общественности, коллеги! Древние говорили: «Не знаешь, как сделать, вернись к началу». Я думаю, вы знаете автора этой книги. В своей книге наш уважаемый председатель Верховного Суда Василий Онопенко говорил дословно: «Планируем создать систему административных судов. Не просто ввести судей по админделам в общие суды, а создать отдельные суды. В перспективе планируется глубокая специализация судов: админсуд, гражданский суд, уголовный, апеляционный. Это необходимо. Должны быть семейный, земельный суды, нужны специализированные суды по делам несовершеннолетних создавать”.

В своем интервью 2002 года как член профильного парламентского комитета наш председатель ныне действующий говорит, цитирую: «Создание специализированных судов, прежде всего, административных, это прорыв. Именно создание админсудов заставит людей поверить в справедливость суда».

Зато теперь  вместе со своим окружением председатель Верховного Суда объясняет, вместе с той силой, которая его выдвигала – силой БЮТ, что это не надо делать, это плохо, это отвратительно. Может потому, что сегодня эта судебная власть наиболее независимая от желаний господина Онопенко с Блока Юлии Тимошенко.

В марте  2006 года в своем интервью газете «Бизнес» как председатель профильного комитета Василий Онопенко заявляет: «Мы правильно ставим вопрос, в первую очередь, о том, что нужно создавать высший гражданский и высший  уголовный суды».

В августе-сентябре 2006 года как член национальной комиссии господин Онопенко этот же пункт и прописал в законопроектах 0916, 0917. Но как только 29 сентября того же, 2006 года, Василий Онопенко становится председателем Верховного суда, его взгляды меняются на противоположные. И теперь он принципиальный противник создания высших уголовного и гражданского судов.

Ну, кто бы удивлялся. Ведь к ним должны перейти полномочия и финансирования от двух главных палат Верховного суда. Получается, что у Василия Васильевича есть принципы на все случаи жизни, что место сидения определяет точку зрения.

Наконец уже, в упомянутой мною книге по поводу корпоратизации судебной системы Василий Васильевич пишет, если право выдвигать кандидатов в судьи и решать вопросы об их ответственности за нарушение закона предоставить только судьям, это во многих случаях ведет к безответственности. Убежден, что попытка организационно подчинить нижестоящие суды вышестоящим в совокупности с процессуальным подчинением приведет к созданию …………. административной командной системы в судах. А это уже было в нашей истории и очень негативно влияло на судебную деятельность.

Предоставление председателям судов высшей инстанции права отбирать кандидатов определяться относительно деловых качеств может привести к грубому нарушению конституционного принципа независимости судей, поставит их в полную зависимость от судов высшей инстанции и в конечном итоге приведет к корпоратизации судебной власти.

То есть Василий Васильевич искренне предупреждал об опасности того, что сегодня и происходит в Совете судей, присвоив ему в обход закона соответствующие полномочия. Председатели судов и их заместители по сути назначают и увольняют друг друга по принципу: сегодня ты меня назнач, а завтра я тебя назначу.

Но сейчас Василий Васильевич это поддерживает, потому что Совет судей возглавляет и направляет его заместитель, а голосуют в нем его собственные подчиненные. То есть, когда Василий Васильевич, являясь министром юстиции, председателем парламентского комитета, 15 лет боролся против корпоратизации судебной власти, теперь, заняв высший пост, он изменил свои принципы на диаметрально противоположные. Збагатів Кіндрат – забув де його брат.

В другом своем интервью после принятия Конституции Василий Васильевич призывает начинать судебную реформу с приведением системы судов в соответствие с Конституцией. То, о чем сегодня говорилось. То же самое говорил сегодня председатель комитета по правам судей Кивалов, на что и направлен, подготовлен во втором чтении законопроект. Но сегодня Василий Васильевич, его окружение клеймят законопроекты, которыми будут введены европейские стандарты действительно независимости судей.

Ведь он предусматривает пятикратное уменьшение состава Верховного Суда и новые гарантии уважения судьями закона, меры для  пресечения панибратства, круговой поруки в судебной  системе, а этого они не хотят, хотят быть главнокомандующими в судебной системе.

Можно хвалиться разработанной Верховным судом 30 законопроектами, а что это они еще предусматривают? Очень просто, распределение, расширение полномочий, финансирование самого Верховного суда. «Заліз кіт на сало, та й кричить: мені мало».

Но судебная система это не армия, она не может маршировать по  указке гениралиссимуса и его маршалов, может судья для кого-то и солдат, но согласно Конституции он независимый представитель закона и подчиняется только закону.

Это не серьезный подход, когда вся страна требует судебной реформы, слушать чиновников, которые только и думают как бы сберечь и приумножить свои собственные  полномочия, а дальше хоть трава не расти.

Вы знаете, два раза за прошлый год фракция Блока Юлии Тимошенко блокировала работу Верховного Совета, только по одной причине, потому что  пытались принять во втором чтении данный законопроект. А почему? Да потому что на дворе президентская компания, есть попытка в очередной раз решить систему выборов Президента с помощью Верховного суда.

А вы нас просите не политизировать, мы не  политизируем, нас сюда загоняют. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Кармазіна Юрія Анатолійович, першого заступник голови Комітету Верховної Ради  України з питань правосуддя. Я заздрю голові Верховного суду так аналізують, його скоро книжка можливо вийде спеціально про нього. Будь ласка, Юрій Анатолійович.

 

17:12:55

КАРМАЗІН Ю.А.

Шановні учасники слухань! Шановний головуючий! Шановні керівники судової гілки влади! І шановний український народе!

Сьогодні незрозуміло що обговорюється, заявлена тема: „Стан правосуддя”. Не реформування закону, а стан правосуддя!

Саме те, що викликає сьогодні збільшення у мене, особисто скарг, на  50 відсотків, Василь Васильович, на 50 відсотків. При одній і тій же зменшеній зарплаті, при зменшених штатах, при зменшених коштах на обробку тих звернень. Що там в цих  зверненнях, я ва зараз трошки покажу, щоб зрозуміло було.

Але я хотів би, щоб у нас пішло трошки в конструктивному руслі розмова, а вона піде у нас тоді, коли оці 800 поправок, які внесені в цей  закон, ми чітко скажемо сюди треба ще внести, можливо 200, можливо 300.

По-перше, не спішити, а по-друге, прийняти закон, але щоб він ввівся в дію тільки після президентської кампанії, після її завершення. От тоді всі ці драки закінчаться і почнеться конструктивна робота, і конструктивне обговорення стану правосуддя. Я вважаю, що стан правосуддя такий же сьогодні, як стан економіки, як стан політики, жахливий стан одним словом.

Я зараз хотів би навести кілька прикладів, щоб ви зрозуміли. Куди людям йти сьогодні, а йти їм нікуди. От вони пишуть депутатам „а в нас є рішення Конституційного Суду” і треба так реагувати на звернення, щоб і людину не образити, бо вона ж показує тобі повне беззаконня і що ти скажеш на те беззаконня. Ну що я йому скажу, Київський Апеляційний адмінсуд 15 жовтня 2008 року і це також, той же самий суд і також ухвала іменем України. Тільки в одній написано, ухвала Коростишенського районного суду Житомирської області скасувати, направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття впровадження. А в другому написано, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін. Як жити цим людям, коли одному видають одне рішення, іншому інше, той же самий склад суду, в той же самий день. Що ви думаєте, що у Верховному Суді краще, не краще, Василь Васильович, і ви це добре знаєте. І я кажу, що очевидно щось треба робити, треба шукати вихід, не справа в тому, скільки таких справ, а справа в тому, що не можна про це мовчати, щось треба робити.

Ось рішення президії Верховного Суду України, постанова номер 3 від 12 лютого 2009 року. Справа, яка надійшла ще в 2006 році, волокіта, 2,5 роки волокіта у Верховному Суді по справі, де Державна податкова інспекція до ВАТ „Полтавагаз”. Оголошують 20 травня відкрите засідання, фіксується комплексом, технічним засобом системи „Оберіг” оголошення регулятивної частини рішення: „Судова палата в адміністративній справі розглянувши скаргу за винятком ухвалила. Скаргу задовольнити, усі ухвалені у справі рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції”. Що потім з’являється, через чотири місяці?

Це доступність, це розумні терміни. Через 4 місяці після цього як вийшли судді з дорадчої кімнати, сторони отримали зовсім іншу ухвалу. Скасувати рішення верховного, вищого адміністративного суду. І залишити в силі Київського господарського суду обласного, апеляційного. Я запитую: Генеральний прокурор, де представник? Чому справу не порушили кримінальну? Це називається фальсифікація. Одне рішення проголосили, зафіксоване, інше – є. Так, вчинено найвищими посадовими особами. А що зробиш?! Що зробиш? Але тоді б не було таких випадків не було. І ви запитуєте: як сьогодні реформувати, та от так і реформувати. От під кожний цей випадок у мене є приклад.

 Але я хочу спитати, що може депутат, як він абсолютно нічого не може. Приїжджаю в Харків, я – посадова особа – перший заступник голови комітету до мене звертаються люди і кажуть:  неподобство в суді, замість залу судового засідання – побудували  сауну, волейбольну площадку все інше. Голова суду бере автомобіль „Лексус” за 401 тисячу гривень у суда... безкоштовно у клубу „Локомотив”, на мене за це подають до суду. Хоча є протокол про корупційне порушення і так далі. Все це є. Все воно у мене є. Я запитую є якась межа?  Чи не має?

І відповідаю: шановні …

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Юрій Анатолійович, це як завжди і переконливо, будь ласка...

 

КАРМАЗІН Ю.А. Я завершую. Так, шановні друзі, очевидно, що ненормально, коли основні судді – судді районної міської ланки апеляційних судів отримують зарплати в рази, а точніше в десять раз менше, ніж судді верховного чи вищого. Ненормально, коли 800 тисяч гривень всього було виділено на всі районні суди на ремонт у місті Києві, і потім уже міська влада дала ще 3 мільйонів. І в цей же час за два роки ми змогли на одному будинку на Пилипа Орлика вкинути туди 40 мільйонів доларів, 207 мільйонів гривень! 4 поверхи будинок, а можна було б побудувати палаци для 10 судів.

Давайте побудуємо палац правосуддя. Але хочу, щоб ви знали, що історії не знає ніхто, не знають  очевидці. В 2002 році  я стояв отут і просив Івана Степановича Плюща: „Не ставте на голосування „сирий” Закон про судоустрій”. Просив, благав, бо я приїхав якраз з госпіталю. Але  він поставив по команді з Банкової, бо наступного дня   мала розглядатися справа по Мельниченку  у  Верховному Суді, а це був четвер, а  розглядали справу в п’ятницю. Отака була ціна!

От тому ми сьогодні всі і „кульгаємо”  і „кульгає” судова система, бо таким чином було прийнято той закон. Давайте, щоб цей закон не був прийнятий так.

Я хочу сказати,  що не можна знищувати військові суди – це абсолютно неправильно. Там сьогодні 68 суддів всього є сьогодні ці суди і в США,  і в усіх країнах світу...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Юрій Анатолійович.

 

 КАРМАЗІН Ю.А.   Я закінчую! Вибачте, будь ласка.

Не можна  і треба доробляти цей закон. Але ми його  доробимо, але не під когось,  а під український народ. І хай живе наш народ і наша нормальна, справедлива судова система і будьте ви всі  здорові, судді, бо у вас важка робота! Дякую. (О п л е с к и).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Миколу Івановича Козюбру суддю Конституційного суду України у відставці, завідувача кафедрою державно-правових наук Національного університету Києво-Могилянська Академія. Підготуватися  Лідії Павлівні Ізовітовій.

Друзі, ви так попередньо собі маршрут визначайте, бажано найбільш короткий до…

 

КОЗЮБРА М.І. Шановний головуючий, шановні учасники парламентських слухань! Я почну з того, що питання, яке винесене сьогодні на обговорення, справді є надзвичайно складним. І дуже хотілось би мені особисто, як думаю що  і всім тут присутнім, щоб воно обговорювалося професійно, без надмірної політизації.

На жаль, і сьогодні відчувається за політизованість, як і багатьох інших питань, так і цього питання і я можу сказати, що мені доводилося   останнім часом виступати З цих же питань на різного роду наукових конференціях і задоволенням, чесно вам скажу, від участі у мене було більше, ніж, очевидно, залишиться сьогодні.

Як член Національної комісії з верховенства права, я брав участь у розробці концепції судової реформи і уже меншою мірою, але теж певною мірою причетний до принаймні обговорення тих законопроектів, які супроводжують концепцію судової реформи. Я мушу сказати, що підтримуючі основні засади, основні підходи, які містяться у концепції, і у той час, і сьогодні, я не можу теж однозначно схилитися до того, що все там абсолютно виписано ідеально і немає зауважень відносно і самої можливо у меншій мірі концепції, особливо відносно винесених на обговорення проектів законів.

Єдність судової влади зовсім не обов’язково означає збереження існуючої піраміди. І Василь Васильович Онопенко говорив, що він сам дійсно не заперечує проти спеціалізацій. Так, якщо звернутись до пропозицій, які містяться і у концепції, і в Законі „Про судоустрій”, то не є нонсенсом наявність спеціалізацій через конструювання відповідних судів, зокрема, і вищих судів. Так, практика є західна. Не потрібно переносити справді, я із цим можу погодитися, механічно на наш ґрунт, але мені здається, що механічно цього перенесення і не було. Інша справа, наскільки фінансові можливості держави дозволяють сьогодні втілювати її у життя, то вже інша справа і я теж сумніваюсь, що в нинішній економічній ситуації це буде можливо. Мене більше хвилює не стільки, я повторюю, наявність спеціалізованих судів, скільки обмеження повноважень Верховного суду, розглядом Верховного суду, переглядом справ за винятковими обставинами і роз’ясненням, відповідними роз’ясненнями для того, щоб була єдина судова практика. По суті і в законопроекті, та і в концепції, на це зверталась увага, відсутня така функція Верховного суду як касація. Я можу сказати, що це справді мене особисто і багато, багато науковців бентежить. Тому що це по суті суперечить і практиці, яка має місце у Європі, і тут в залі присутні фахівці, зокрема і відомий багатьом чи всім практично юристам пан Богдан Фотей, який теж однозначно говорить про те, що не може існувати Верховний суд без функції касації. Він втрачає в даному випадку інституцію правосуддя. І на це треба звернути увагу. Не, іде мова не про двійну касацію чи про повторну касацію, а справді у тих справах, де це можливо. До речі, за законом про судоустрій і законом про статус, судоустрій апеляційний і вищі суди можуть розглядати справи по першій інстанції. Хто в даному випадку буде касаційною інстанцією, нічого не відомо. Я міг би звернути увагу на чимало інших питань, відносно принципу незмінюваності суддів, який я підтримую…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. 15 секунд, будь ласка.

 

КОЗЮБРА М.І. Пропозиція щодо обрання суддів населенням ще більше політизує суддівський корпус. Я міг би зробити зауваження відносно недоторканості суддів. Вона, на мій погляд, надмірною є і суперечить певною мірою і Конституції. Я міг би звернути увагу на наявність певних моментів, пов’язаних із вільним тлумаченням щодо накладення дисциплінарних стягнень на суддів, дуже багато оціночних  понять і  таке інше. Але мова йде в  даному випадку про доопрацювання відповідних законів. Справді тут є над чим працювати, але я вірю в те, що рано чи пізно вони все ж таки будуть прийняті. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Лідія Павлівна Ізовітова – голова Вищої ради юстиції. Підготуватися  Кривенку Віктору Васильовичу.

 

ІЗОВІТОВА Л.П. Шановний Микола Володимирович, шановні учасники парламентських слухань. Ні висока професійність, ні висока  моральність, ні незалежність  не є сьогодні яскравими рисами  правосуддя. А корупція і корпоративність сьогодні є шрамами на її обличчі. І все ж таки сьогодні з усіх екранів телебачення лунають заклики, лунають оцінки судовому корпусу. Це вже продовжується другий тиждень. І треба вже схаменутися і на цьому поставити крапку, тому що ми знищуємо саме головне – довіру  до правосуддя. (О п л е с к и)  Треба зрозуміти, що сама найкраща судова реформа, яку ми проведемо навіть завтра, не відновить цієї довіри. Ми втратимо на це десятиліття. Тому  давайте зупинемось, і це мій заклик, як до політиків, так і до державних діячів, так і до представників засобів масової інформації.

Друге. Що стосується реформи – судової реформи, до якої сьогодні  можливо одні – готові, інші – ні. Судова реформа – це така реформа, яка потребує покійного суспільства, перш за все. На тлі жорсткої політичної боротьби, на тлі економічної кризи, яка сьогодні є в державі, будь-яка судова реформа стане реформою політичних компромісів. І ми знову з вами отримаємо багато юридичних колізій і правозастосовча діяльність судів знову буде в глухому куті.

Сьогодні ми маємо до цього часу наслідки недолугої малої судової реформи. До цього часу вони не виправлені, до цього часу ми маємо обмеження громадян до доступу до правосуддя. Сьогодні судді касаційної інстанції не мають достатніх повноважень, не мають достатнього об'єму повноважень, щоб виправити помилки, які в рішеннях суддів першої і апеляційної інстанції. І наслідок – численні скарги до Вищої ради юстиції, до народних депутатів, до кваліфікаційних комісій тощо.

Зробити поки що можна лише одне, на мій погляд: прореалізувати наслідки малої судової реформи, внести зміни до тих законів, які потребують цих змін, виправити ситуацію і працювати над прийняттям другої нової судової реформи, завершивши і ліквідувавши наслідки старої, попередньої.

Сьогодні багато говорилось про те, що голови судів призначаються органом, який не має на це повноважень. І це дійсно так. Я не хочу вдаватися зараз в деталі, але, мабуть, це питання настільки гостре, настільки кричуще і настільки важливе, що після того як парламент в 2007 році прийняв відповідне рішення щодо  призначення  тимчасового на посаду голів судів напротязі 10 місяців була заблокована  робота Вищої ради юстиції. І ні ким-небудь, а саме суддями призначеними як з`їздом суддів, так і  Президентом. Тому сьогодні, коли підозрюють голів судів в тому що саме вони  ніби-то причетні до того, що судді…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, Лідія Павлівна.

 

ІЗОВІТОВА Л.П. Дякую. То я хочу запропонувати контроль громадськості за розподілом судових справ. Хай кожного дня він здійснюється. Хай кожного дня при розподілі справ при жеребкуванні будуть присутні представники громадськості. Визначте хто це і тоді не потрібно призначати суддів шляхом  виборів як це пропонують.

Дякую за увагу.  (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Кривенка Віктора Васильовича, голову Судової палати Верховного Суду України в адміністративних справах. Підготуватися  Перетиці Дмитру Микитовичу.

 

КРИВЕНКО В.В. Я учасник третіх слухань  по судово-правовій реформі і на минулому засіданні, на минулих слуханнях я говорив що нічого не треба нового писать,  можна взять ті попередні виступи, спокійно читать і все буде абсолютно правильно. Ось сьогодні говорилося на цих слуханнях що  давайте проведем судово-правову реформу, судову реформу, не  правову, судову реформу і все зміниться в державі, все покращиться, ми захистимо учасників Великої Вітчизняної війни, захистимо дітей інвалідів війни, вирішим проблеми. Не треба судово-правової реформи для цього. Треба щоб Верховна Рада  виконала рішення Конституційного Суду, змінила закон або скасувала його, або забезпечила фінансування на ці видатки. І тільки цим рішенням вже завтра 80 тисяч справ по 5 травня не буде і 100 тисяч – по дітях – учасниках війни. От вам судова правова реформа. Ми створюємо собі проблеми, а потім успішно боремося з ними.

Судово-правова реформа, судова реформа, як і тоді, як і в ті часи, зводиться до трьох питань – це кадрове забезпечення судів, це інструментальне забезпечення діяльності суду за допомогою процесів і це матеріально-технічне забезпечення. Жодне з цих питань не вирішено.

Немає у світі кращого підбору кадрів в суди, як в Україні. Кваліфікаційні комісії перевіряють якість кандидатів, Державна судова адміністрація три рази чи чотири перевіряє якість підготовлених документів, Вища рада юстиції перевіряє правильність прийнятих кваліфікаційними комісіями екзаменів. І біля кожного перевіряючого кандидат у судді кланяється. Але, по великому рахунку, суди до призначення суддів на адміністративні посади відношення не мають, через те що ні кваліфікаційна комісія, ні Академія суддів, в якій вони навчаються, ні Вища рада юстиції за 5 хвилин не перевірить ні ділових, ні моральних якостей судді, кандидата в судді, не з’ясує, чи може він здійснювати судочинство в суді.

Щоб поступити нотаріусом, необхідно більше року стажуватися. Щоб працювати на державній службі, звичайним рядовим працівником у Верховному чи любому іншому суді, потрібно стажування. А от навчитися професії судді, пройти стажування у судах кандидату в судді не потрібно.

Ми вже 15 років про це говоримо. Повернімось до радянської системи стажування в суді. І повернімося до відповідальності тих, хто поручився за кандидатів у суддів. Я за той шрам, про який говорила Лідія Павлівна, я за корпоративність. Я за те, щоб ми з вами підібрали і відповідали. Але я проти того, щоб ми відповідали за тих, кого ми не підбирали.

Корпоративність у суді, треба її запровадити. Ми скасували декілька років назад статтю 13 Закону про статус суддів, яка передбачала неможливе порушення кримінальної справи без дозволу Верховної Ради. Конституційний суд про це сказав. І сказав, що Верховна Рада  протягом певного часу виправила цей недолік. Виправили? Нічого подібного, нічого не виправили. Дали дозвіл знущання над порядними суддями. Бо, виявляється, у нас не можна розслідувати кримінальну справу, не отримавши дозвіл на арешт, не посадивши в камеру і…

Я міг би багато про що говорити, а наостанок скажу про  адміністративні суди. Адміністративним судам написали на обложці Цивільно-процесуального кодексу, що це кодекс адміністративного судочинства. Адміністративним судам дали систему господарських судів. Адміністративним судам, які перевели по 3-4 судді з інших ланок, дали тисячі справ одночасно. А тепер кажуть, ви не справилися. А може ми  іне могли…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

КРИВЕНКО В.В. Вибачте, будь ласка, і ще одне скажу. Поки ви не вирішите питання про державну судову адміністрацію в системі органів судової влади, поки ви не вирішите питання про виконання рішень органами судової влади, порядку не буде. А до тих пір поки буде п’ятнадцятивідсоткове фінансування судів, до тих пір буде корупція і до тих пір буде суддя, не матиме совісті, ухвалить рішення проти того, хто йому допомагає в організації судочинства. А що стосується помилки, яку допустила Судова палата в адміністративних справах,  то це не катастрофа. Ми цю описку виправили, і, на жаль, я вибачаюся, я зараз... що це кажу, повернули більше мільйона з держави тій людині.

Дякую за увагу.  (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Дмитра Микитовича Притику, голову Вищого господарського суду України, 1995-2006 рік, народний депутат України. Підготуватися Міщенку Сергію Григоровичу.

 

17:39:20

ПРИТИКА Д.М.

Шановні учасники парламентських слухань! Досить критична ситуація, яка складається у сфері відправлення правосуддя і підштовхнула нас сьогодні до зустрічі і до нашої сьогоднішньої розмови.

Оскільки значна частина негативних явищ пов’язується із організацією судоустрою та судочинства та неузгодженістю, а, можливо, недостатньо чітким регулюванням  цих процесів нині діючим  законодавством, хотілось би спільно знайти рецепти оздоровлення діяльності судової влади на сучасному етапі.

І у зв'язку з  цим, ясна річ, ми не можемо обійти в сьогоднішніх своїх виступах ті законопроекти, про які вже не один раз ми згадували, і сьогодні це Закон „Про судоустрій”, Закон „Про статус суддів”, які прийняті Верховною Радою у першому  читанні. Тому що і на мій погляд, не зважаючи на деякі можливі недоліки цих законопроектів, вони все-таки фундаментально передбачають реформування судової системи.

І ясна річ, що нам сьогодні необхідно об’єднати зусилля по доопрацюванню цих дуже важливих законопроектів, а не вступати в корпоративні війни, не завжди при цьому керуючись інтересами суспільства.

І я підтримав би ту ідею, яка тут уже витала в повітрі, і міністр юстиції про це говорив, і інші, щоб у найближчий час у другому читанні прийняти тільки ті безспорні, так би мовити, норми цих законопроектів, і все те, що стосується наших розходжень, професійних, політичних, відкласти на третє читання. І в спокійній ситуації, наскільки це можливо, а ми повинні спокійно підходити до цих законопроектів, до реформування взагалі судової системи, тому що іначе ми натворимо біди самі ж і, допрацювавши їх, прийняти вже остаточно.

Я в свою чергу хочу теж внести свої конкретні пропозиції, які, на мій погляд, хоч і локальні, але будуть мати певне значення для того, щоб поліпшити стан судової системи і правосуддя.

Хочу вам, це не секрет, я належу до тієї частини практиків і теоретиків, які схиляються до децентралізації судової системи і природно до поглибленої її спеціалізації. Тобто створення вищих судів та Верховного суду України, який би міг здійснювати свої функції у пленарному режимі.

Я глибоко переконаний, що така організаційна структура судової системи України дасть можливість підняти професійний рівень роботи суддів, скоротити строки розгляду справ та наблизити суди до громадян.

Друге. Призначення на адміністративні посади. Я теж за те, щоб до цих призначень безпосереднє відношення мали колективи судів і судівське самоврядування. Тому я декілька раз виступав і приводив уже конституційні постулати відносно призначень у Верховному суді України і в Конституційному Суді України, де самі колективи відповідно до регламентів обирають своїх керівників і заступників. І скільки б’юся уже, ставлячи це питання, щоб дозволили так же поступати у вищих спеціалізованих судах, де є пленуми, де є ради суддів, де б усі колективи обирали своїх керівників.

Що стосується суддів першої інстанції, там апеляційного, там теж зрілі, здорові колективи, які завжди у більшості своїй здорово мислять і, конєчно, лідера обрали би. І у нас є певний досвід уже. 2002 рік, коли була судова реформа, яку згадували, і започаткували обрання в апеляційних судах от якраз вибори керівників колективами суддів. Повинен вам признатися, що ні в одному випадку ми не помилилися. Всі керівники і працюють до сьогодні, тобто колектив правильно зробив висновок, тому що це …

Третє – підбір кадрів. Абсолютно коротко, ви всі розумієте, що 25 років це дуже замалий ценз віковий, необхідно його підняти. Я не буде розшифровувати там всі інші речі, але обов’язково, тому що якщо людина  не має життєвого досвіду, то до неї якось з недовірою дивишся, коли ти являєшся стороною у справі тій чи іншій.  Тому я вважаю, що треба внести  ці зміни і до Конституції, і до майбутніх  законів про судоустрій.

І ще хотів би одну просто фразу сказати про створення…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ПРИТИКА Д.М. Я, наприклад, абсолютно щирий прихильник   створення дисциплінарної комісії України, та судової інспекції, інспекції суддів. Мені здається, що цей орган буде створений чи інституція не на громадських засадах, а на постійній  основі. І звичайно в нашій ситуації  сьогоднішній, яка не тільки в судовій системі відбувається, а і в державі і мені здається це дуже доречно і актуально. Тому прошу підтримати це моє …

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова Міщенка Сергія Григоровича, голова Комітету Верховної Ради  з питань правової політики, підготуватися Самсіну Ігорю Леоновичу.

 

МІЩЕНКО С.Г. Шановні  учасники  парламентських слухань! Ніхто не буде заперечувати, що в державі давно назріло питання про реформування судової гілки влади.

Реформуванням судової системи ми повинні відповісти на  декілька головних на мою думку, питань, а саме. Як зробити судову систему достатньо незалежною від різних чинників. В тому числі від її приватизації високопосадовцями та політичними діячами, які мають вплив на формування  суддівського корпусу. Як зробити її відповідальною перед державою та громадянами? Як зробити її доступнішою для народу? Як і яким чином забезпечити зменшення рівня  корупції в судових органах? Це питання наповнення судової системи кваліфікованими та професійними кадрами. Це належне фінансування, приведення кінець-кінцем  судової  системи у відповідність до діючої Конституції України.

Разом з тим варто наголосити, що реформування та приведення системи правосуддя до вимог Конституції України не повинно супроводжуватись нехтуванням самої Конституції, на цьому я хочу зупинитися більш детально. У комітеті з питань правової політики під час розгляду, внесених Президентом України проектів законів про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України” та про внесення змін до Закону України „Про статус суддів” було виявлено низку не конституційних норм та положень, які містять у згаданих законопроектах. Зокрема, запропонована проектом система судоустрою не узгоджується з визначеною статтею 125 Конституції України, засадами побудови судової системи України. Визначений законопроектом статус Верховного Суду України не відповідає конституційному положенню, згідно з яким Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції. У разі прийняття положень про утворення Вищого цивільного і Вищого кримінального судів України, які будуть здійснювати розгляд відповідно цивільних і кримінальних справ у конституційному порядку, замість Верховного Суду України, Верховний Суд України фактично позбавляється судових функцій. А передбачені проектом повноваження Верховного Суду України позбавлять можливості забезпечити єдність судової системи та однакове застосування судами законів України.

Друге, одним з положень законопроекту повноваження призначати судів на адміністративні посади і звільнення з цих посад надається Президенту України за поданням Вищої ради юстиції. Проте згідно рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року такий порядок суперечить положенням низки статей Конституції України. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 року встановлено із змісту положень Конституції України не випливає належність до віддання Вищою радою юстиції внесення подань про призначення судів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад.

Не конституційним видається і положення про те, що голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з цієї посади пленумом Верховного Суду за поданням Президента України. Адже статтею 128 Конституції України передбачення обрання голови Верховного Суду Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування без необхідності внесення будь-ким відповідного подання. А повноважень вносити такі подання згідно статті 106 Конституції України Президенту України не надано.

Не відповідає приписам Конституції України запропонований законопроектом порядок утворення та ліквідація судів загальної юрисдикції. Зокрема, слід звернути увагу на ту обставину, що ліквідація суддів за статтею 106 Конституції України не віднесена до повноважень Президента України, що дає підстави говорити про неконституційність таких положення у запропонованих законопроектах.

Саме тому, на мій погляд, невідповідність вищезгаданих положень Конституції України є нічим іншим, як бажання окремих політиків перетягнути ковдру судової системи на себе лише з одною метою – мати необмежений контроль над судовою гілкою влади та впливати на прийняття необхідних для них судових рішень. Якщо ми хочемо зробити сильну та достойну судову реформу, ми повинні шукати компроміс між політичними силами, але виключно в межах конституційного поля, думати, в першу чергу  про  державу та народ, а не перетягувати канат правосуддя на свій бік. Давайте всі разом приберемо суперечності з цих законопроектів та прийдемо до узгодженої позиції.

Крім названих мною існує ряд інших суперечностей. За браком часу хотів би зупинитися ще на більш гострих. Один із засобів забезпечення реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та реалізацію принципу незалежності суддів є створення особливого механізму...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергій Григорович, завершуйте, будь ласка.

 

МІЩЕНКО С.Г. Забезпечення діяльності судів, за допомогою якого унеможливлюється вплив на судову систему з боку інших гілок влади. А надання державній судові адміністрації статусу органу виконавчої влади із спеціальним статусом призведе до того, що суди перебуватимуть у фінансовій, кадровій та іншій організаційній залежності від адміністративних органів.

І останнє. До законопроектів не надано фінансово-економічного обґрунтування та пропозиції щодо покриття величезних фінансових витрат з Державного бюджету України для реалізації запланових законодавчих новел. За попередніми... фахівців  таких коштів потрібно -  вдумайтеся в цю цифру! – 15-20 мільярдів гривень. Нас цей бюджет просто не потягне і держава на ці судові реформи.

Я також хочу вибачитися за парламент, за те, що окремі його представники бездоказово  обвинувачують Голову Верховного Суду України, окремих суддів, своїх політичних опонентів, вони не бажають шукати компроміси, вони хочуть постійних військових дій.

Тому я хочу знову наголосити, давайте відкинемо власні амбіції, владні власні амбіції, бажання володіти судами і впливати  на суддів. А спільними зусиллями  побудуємо таку вкрай необхідну для України відповідальну, єдину систему правосуддя. Дякую за увагу!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую! До слова запрошую Самсіна Ігоря Леоновича, підготуватися   Мамутову Валентину Карловичу.

 

САМСІН І.Л. Шановний головуючий, шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань! Питання, винесене сьогодні на парламентські слухання, є надзвичайно актуальним та важливим. Ми усі усвідомлюємо роль і місце судової влади в суспільстві, так само   сподіваючись як і на відповідальність кожного судді за відправлення справедливого судочинства, орієнтиром якого є права людини та демократичні свободи.

Кадрове забезпечення суддівського корпусу завжди було є і буде дискусійним питанням. Разом з тим, принципи прозорості, демократичності та рівних можливостей мають посідати чільне місце  в процесі кадрового забезпечення вітчизняної судової системи.

Виконання фундаментальних для судно-правової реформи   завдань з формування  та поновлення корпусу професійних суддів, періодичного підвищення фахового рівня, вирішення питань щодо  відповідальності суддів за порушення професійних обов’язків, а також відповідності їх займаним посадам покладено на кваліфікаційні комісії.

І я хочу запевнити вас, шановні учасники парламентських слухань, шановні народні депутати, що  сьогодні кваліфікаційні комісії працюють в межах правового поля.

Вища кваліфікаційна комісія судів України підтримує ці норми законопроекту, де процедура добору на посаду судді ґрунтується на конкурсній основі.

На виконання концепції, у зв’язку з відсутністю єдиної процедури складання кваліфікаційного іспиту, критеріїв оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту, присутності елементу суб’єктивізму в оцінюванні результатів іспиту та запровадження європейських стандартів в Україні щодо підбору кандидатів на посаду судді Вища кваліфікаційна комісія ще у грудні 2006 року прийняла рішення провести навчання з особами, які перебувають у кадровому резерві на посаду судді шляхом тестування та виконання ними ситуативних завдань з метою апробації цих тестових завдань, які розроблені Академією суддів України для виявлення знань та рівня перевірки підготовки кандидатів на посаду судді. На виконання рішення Вищої кваліфікаційної комісії рішення Ради суддів України проведено навчання у п’яти кваліфікаційних комісіях загальних судів. В результаті виконання робіт за даним проектом закладено основи уніфікованої системи перевірки знань, оцінювання та відбору кандидатів на посаду судді. Запровадження перевірки рівня професійної підготовки шляхом тестування визнали конче необхідною і незалежні експерти. Найкращі результати під час пілотного впровадження експерименту по тестуванню кандидатів на посаду судді показали працівники судів. Цей факт ще раз підтверджує положення про необхідність запровадження в Україні спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді та їх стажування в судах з метою профільного формування фахівця, що буде сприяти вдосконаленню судочинства та утвердженню справедливого суду.

Основними висновками тестування було це перше і є, запровадження єдиної системи добору кандидатів на посаду суддів в системі судів загальної юрисдикції, яке буде сприяти уніфікованому підходу до процедури складання кваліфікаційного іспиту, залежно від результатів якого кваліфікаційна комісія зможе дати ґрунтовний висновок про підготовленість кандидата на посаду судді або вмотивований висновок про відмову у такій рекомендації. Анонімність складання письмового іспиту забезпечить уникнення елементу суб’єктивізму оцінення результатів. Визначення імперативу знань під час конкурсного добору на посаду судді стане чинником запровадження європейських стандартів в Україні. Запровадження єдиної системи анонімного тестування кандидатів на посаду судді потребує законодавчого закріплення.

На нашу думку, виконання реферату не може відображати рівень фахової підготовки, а виконання тестових та ситуативних завдань є оптимальним варіантом перевірки знань. Вища кваліфікаційна комісія суддів вважає слушними пропозиції проекту щодо створення територіальних кваліфікаційних комісій суддів в кожній області, тобто без врахування спеціалізації та без прив’язування їх до апеляційних округів спеціалізованих судів, а також розширення повноважень самої Вищої кваліфікаційної комісії.

Проект передбачає, що члени Вищої кваліфікаційної комісії на час здійснення повноважень відряджаються до Вищої кваліфікаційної комісії і не можуть виконувати своїх професійних знань. Однак, виконання цієї норми потребує значних бюджетних асигнувань. І сьогоднішня економічна ситуація в цьому не буде сприяти.

Щодо дисциплінарної відповідальності суддів. А було б доцільним виконання повноважень на постійній основі лише секретаря Вищої кваліфікаційної комісії, який відповідатиме за організацію питань та підготовки матеріалів до засідань. Щодо дисциплінарної комісії. Вважаю за необхідне також немає сьогодні економічних умов і інших…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

САМСІН І.Л. Ще буквально півсекунди.

Про діяльність дисциплінарної комісії на постійній основі. По-перше, якщо ми візьмем статистику, то по статистиці, як в 2007 році, так і в 2008 році було до 300 ініційованих подань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. А для того, щоб, варто б розглянути варіант на сьогоднішній день, це створення секцій і палат, як це створено у Вищій раді юстиції. Слушним є і те, щоб для ефективної роботи кваліфікаційних комісій запровадити інститут інспекторів. І хочу сказати одне. Важко стати суддею. Але ще важче, дійсно, звільнити. У нас велика процедура звільнення з посади суддів тих, які порушили присягу судді. Пропонується залишити цю систему, яка є, на сьогодні є, трьохланкова система притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Але, суддя як громадянин, він завжди має право на судовий захист. І цей судовий захист повинен бути реальним. Після притягнення його до дисциплінарної відповідальності він може це оскаржити в палату адміністративних або дисциплінарну палату Верховного Суду України, рішення якого є остаточне і оскарженню не підлягає. А ці справи, які знаходяться трирічні у судах,  висять вакансії, ми не можемо заповнити вакансії.

І накінець, надіюсь і хочу завірити учасників процесу, що у кваліфікаційній комісії на сьогоднішній день працюють  і будуть працювати надалі ефективно. (О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова Мамутова Валентина Карловича – директора Інституту економіко-правових досліджень Академії Наук. Підготуватись Шицькому Івану Богдановичу.

Шановні друзі, оскільки комітету вважає, що він знає правильний список виступаючих, я не можу дать представникам регіональних судів, оскільки записки до мене поступають, і експертам, будемо   …. слухати. Будь ласка.

 

МАМУТОВ В.К. Уважаемые участники слушаний, я  хочу затронуть один вопрос – вопрос  по состоянию системы рассмотрения хозяйственных споров.  Эта система призвана, помимо того, что называется правосудием, способствовать нормальному функционированию хозяйственных связей, нормальному функционированию экономики.  В том виде, в котором мы ее   создали против бесконечных этих  реформирований, когда реформирование стало просто  навязчивой идеей, а не средством совершенствования,  мы довели эту судебную систему до явно абсурдного состояния.

В чем оно заключается?   Я имею честь уже 17 лет где-то  быть арбитром Международного суда  при Торгово-промышленной палате Украины.  До этого я лет 20 был государственным арбитром, главным арбитром министерства и так далее.  То есть, я знаю, что такое хозяйственный спор, и какая нужна процедура для того, чтобы его рассматривать. Вот эти мантии, они не нужны в хозяйственных спорах, это не есть защита прав граждан, когда судятся два завода, вот у нас этот комбинат Ильича, там юридическое управление 54 человека. Он судится с заводом, где юридическое управление 50 человек.  Я что, должен больше их думать  о защите их прав, они не в состоянии  позаботиться   о своих правах. А забота о правах и знания права – это непременный элемент профессиональной хозяйственной деятельности. И если ты не способен вести эту деятельность, не берись. Взялся – ты должен знать и правовую сторону этого дела. И так оно на деле идет. И вот в этом международном суде, о котором я сказал, процедура такая: значит, торгово-промышленная палата (это общественная организация) утверждает список рекомендуемых судей, там человек 40 из разных стран, и стороны, когда заключают договор, они пишут, что в случае спора их спор будет рассматриваться в таком-то арбитраже – или в киевском, или в парижском, или в стокгольмском, или в каком-то другом. И в нашем арбитраже дел больше, чем в пресловутом этом стокгольмском арбитраже. Надо туда наших судей послать, в этот стокгольмский арбитраж, и посмотреть, что он из себя представляет. Тогда у вас отпадет охота заниматься вообще процедурами.

Что такое «международный спор хозяйственный»? Они сами выбрали судью или, если не могут договориться об одном, выбирают двух, они, эти два, выбирают третьего, собираются, назначается время, собираются и по-деловому сидят и решают вопросы. И принимают решение – и все, и никаких инстанций, никаких жалоб. Вот это - процедура рассмотрения хозяйственного спора. И она всех устраивает. Иностранцы к нам обращаются больше, чем наши государственные суды. А что мы сделали для рассмотрения наших внутренних споров? Сделали четыре инстанции. Уважаемые, хотел сказать «товарищи», это – абсурд! Четыре инстанции в рассмотрении всех хозяйственных споров. Ведь доходит до анекдота. Когда там на какие-то...

Вот нам как-то, нашему институту, поручили экспертизу по делу, которое прошло уже до Верховного Суда, вернулось обратно, он же решения не принимает. Снова в первую инстанцию. А те, чтобы как-то выйти из ситуации, назначили нас экспертами. Сумма... Автомобиль директора врезался в троллейбус. Убыток -   1200 рублей.

Я позвонил этому директору и сказал, что слушай, уплати, ради Бога эти деньги и прекрати. Сколько ты расходов делаешь государству. А расходы никто не считает. Вы подсчитайте во что обходятся эти 4 инстанции. Но это не главное. Главное  что тормозится оборачиваемость денег. Деньги должны крутиться. Пусть 2 процента дел будет ошибочными. Но пусть деньги крутятся. У нас теперь месяцами ……….административных судов уже годами дела не  рассматриваются. Поэтому мне кажется, надо в том, что касается  хозяйственных судов  там можно дифференцировать по делам, но убрать по крайней мере 1-2 инстанции  надо убрать. И будет все тогда гораздо лучше.

И последнее, поскольку времени нет. Специфика есть и в  военных судах. Это тоже специфические суды внутриармейские. Если есть вооруженные силы, надо их иметь. И даже в маленькой Греции  есть военные суды, не говоря….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую.  (О п л е с к и)

До слова запрошую Шицького Івана Богдановича, суддю судової палати Верховного Суду України у господарських справах. Підготуватись Савенку Миколі Дмитровичу. 

 

ШИЦЬКИЙ І.Б. Шановні учасники парламентських слухань! Законопроект, який ми обговорюємо сьогодні , настільки об`ємний і складний і містить в собі дуже багато  цікавих підходів що мені видається , що кожний зацікавлений знайде  для себе те, що  йому  приємно. Так виходячи з такого критерію, я і зупинюся на тому що відбиває  мою позицію і власне кажучи що я  підтримую.

Для висвітлення зупинюся на ідеях про  утворення 4 спеціалізованих судових підсистем  і звуження об`ємного та підвищення якісного рівня діяльності Верховного Суду. Побутове правовідчуття  розуміє  ці положення як обмеження особистої влади. І правильно розуміє.   Закон впроваджує владу судову  і нищить політиканський вплив. В професійній   правосвідомості ясно, що саме через децентралізацію суд стає верховним, але  у праві на відміну  від звичного адміністрування. Закріплюючи перехід до інституційної спеціалізації автори відкривають дорогу до права як інструмента гарантування особистої свободи і обмеження держави, що, як відомо, розкриває суть громадянського суспільства. Очевидно, що така мета ставилася, але значимість і цінність цього кроку буде не у ідеях підкорення права нормативному правопорядку і виправдання певного інтересу до авторитарності як можливого, але не обов’язкового феномену нашого суспільства, такий крок цінний як розвиток демократії через орієнтацію права до людини.

Безспірно, що моноцентрична система стабілізується ієрархічно-інстанційною субординацією судів і вибудовується по вертикалі. Але її доступність у вищих ланках різко звужується фізичними характеристиками і супроводжується обмеженнями доступу до суду і обмеженнями незалежності сддів.

Децентралізована судова система також інстанційна, однак можливості стабілізації через ієрархічну субординацію у міжсистемних зв’язках втрачається. Необхідність у єдності правозастосування є незмінною і органічно виходить на перший план. І у судочинстві може бути забезпечена тільки розвитком права судом.

Таким чином, автори законопроекту фактично визнали, що суди повинні виконувати як функцію охорони, так і функцію розвитку права через надання рішенням вищих судів значення актів, що встановлюють порядок його застосування. Тобто вводиться порядок предметної, а не суб’єктної, горизонтальної ординації правозастосування. Цим забезпечується загальна доступність кожного учасника правовідносин до рішень вищих судів і кладеться край адміністративним маневрам навколо судових справ та підсилюється позиція незалежності судді. Відповідно правом у прямому розумінні буде правило поведінки, орієнтоване на цінності сучасного світогляду, сформульоване судом на базі інтерпретації нормативного джерела не тільки з урахуванням реконструйованого факту, але і у світлі принципів права. Загалом це якісний крок до верховенства права, перегляд усталеної теорії. Це, власне кажучи, крок до природного права, хоч і маленький. Але не можна применшувати і прикладну значимість пропонованої новели. Такий порядок дисциплінує суддю, в тому числі і в обов’язку до незалежності, обмежує дискреційну владу у питанні про права і контрастно ідентифікує сваволю, а все це передумови єдності судової практики, стабільності і незалежності судового тлумачення правових норм. Сукупна така практика дозволить отримати суспільну довіру до суду, адже недовіра породжена діаметральними рішеннями однотипних справ. Власне, число  справ провокується суперечливою практикою, яка вимагає збільшення числа суддів, які знову ж  множать протиріччя, оскільки система не орієнтована на єдність права і справедливість.

При єдності судової практики несправедливість отримує творця – недбалого суддю, а тому на судових інспекторах можна зекономити, відступ від усталеної практики каталізує одночасно як перевірку дійсності права, так і перевірку професійності судді, оскільки такий відступ не може набути латентної форми.

В той же час такі обставини спокушають до встановлення політичного контролю над судами, бо не в усьому законодавча влада лояльна до виконавчої. В судовому аспекті політизація та інша зацікавленість реалізується через упередженість, носіями якої є люди, котрі недобросовісно виконують службові обов’язки. Тому мені видається, що впровадження такого кроку в застосуванні права в сукупності з модернізацією процесу і  перетворення його на дійсно змагальний, справедливий  і відкритий процес, відкинувши засади інквізиційного  втаємниченого процесу, дозволить нам вийти на якісно новий рівень роботи судових органів. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Савенка Микола Дмитровича суддю Конституційного суду в відставці, президента  Всеукраїнської незалежної судової адміністрації.

Друзі, враховуючи регламент, трансляцію і наполегливі прохання можемо ще після виступаючого почути лише два виступи: Пасенюка Олександра  Михайловича і Головатого Сергія Петровича.

Будь ласка, Микола Дмитрович.

 

САВЕНКО М.Д. Шановні учасники парламентських слухань, необхідність проведення судової реформи є очевидною. Вона має здійснюватися в інтересах людини, бути спрямованою на забезпечення доступності правосуддя, права на надійний захист її прав і свобод справедливим, незалежним і неупередженим судом, розгляду справ і виконання судових рішень у розумні строки.

Реформування правосуддя може бути  успішним, якщо судова реформа проводиться в умовах політичної та економічної стабільності в  державі.

Законопроект, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України потребує значних фінансових і матеріальних затрат на приміщення і обладнання для новостворюваних судів, збільшення чисельності працівників апарату судів і суддів, які у державі поки що відсутні. Без належного фінансування законопроект не має реальної перспективи втілення його норм у життя і на досягнення поставленої перед ним мети. Судова реформа має проводитися комплексно з реформуванням причетних до правосуддя інститутів, зокрема, прокуратури, адвокатури, вдосконалення законодавства, порядку формування  суддівського корпусу тощо. Реформування правосуддя необхідно розпочинати із внесення змін до Конституції України. У ній має бути чітко визначений статус судової влади та її інститутів.

Наступним етапом судової реформи повинно бути формування нормативної бази, на законодавчому рівні необхідно посилити відповідальність за вплив і втручання у здійснення правосуддя, визначити судоустрій, прийняти процесуальні закони. Після цього створити  необхідну матеріально-технічну базу для функціонування нової судової системи та нових інститутів судової влади.

На конституційному  рівні необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів порядок формування суддівського корпусу і забезпечення незалежності суддів і повну деполітизацію при його формуванні. Судді мають обиратися на посаду безстроково і звільнятися з  посади Вищою ради юстиції України, у складі якої  повинно бути більше половини суддів, переважно суддів у відставці, і вона має функціонувати на постійній основі.

Необхідно підвищити мінімальний вік для зайняття посади судді до 30-ти років, встановити також всі підстави для звільнення суддів, у тому числі, і підстави для дострокового звільнення суддів, які займають адміністративні посади. Стосовно суддів це такі, як порушення встановленого порядку призначення обрання на посаду судді, відмови судді від складання присяги, ліквідації  чи реорганізації суду.

Потребує реформування і система адміністрування судів. За чинним законодавством участь у ньому беруть більше десяти владних структур. Необхідно уніфікувати адміністрування судів виключити дублювання управлінських функцій, зробити його оптимальним, мінімально затратним і ефективним, спрямованим на виконання основної функції судової влади.

Голова суду має обиратися зборами суддів на один трирічний строк і виконувати функції керівника суду як органу державної влади, функції керівника суду як юридичної особи має виконувати керівник апарату суду або відповідна посадова особа. Суддя має відповідати за здійснення правосуддя, оскільки він є носієм судової влади, а всі питання внутрішньої діяльності мають виконувати органи судівського самоврядування, основною формою з яких мають бути збори суддів. 

Органи судівського самоврядування повинні формуватися на засадах ротації не менше, а можливо і повного складу, пропорційності представництва за єдиним критерієм і функціонувати на однакових засадах. Обрання суддів Конституційного Суду України, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Дисциплінарної комісії суддів України віднести до повноважень конференції суддів Верховного суду України та вищих спеціалізованих судів.

Структури судової влади повинні бути всі органи, які забезпечують діяльність органів правосуддя і виконання судових рішень. Мається на увазі, на сьогодні це Державна судова адміністрація, Державна виконавча служба тощо.

І стосовно тих принципів, які закріплені в Конституції побудови системи судів загальної юрисдикції. Їх необхідно правильно тлумачити. Спеціалізація можлива і зовнішня, і внутрішня. Для громадянина,  безперечно, внутрішня спеціалізація. Хоча кожна з них не виключає…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. До слова запрошую Пасенюка Олександра Михайловича, голову Вищого адміністративного суду України. Підготуватися – Головатому Сергію Петровичу і будемо завершувати.

 

ПАСЕНЮК О.М. Шановні учасники парламентських слухань, шановний Миколо Володимировичу!

Україна перебуває на шляху докорінної перебудови своєї судової системи. І одним із вагомих кроків на цьому шляху стало запровадження адміністративного судочинства. 

Показовим є шалений  супротив, викликаний появою адміністративних суддів звісно, що вони є  незручними для деяких політиків та не ефективних урядовців. Але я не буду вдаватися до непродуктивної і надуманої дискусії щодо доцільності створення системи адміністративних судів, щодо обвинувачень про якість роботи Вищого адміністративного суду, залишків великих справ. Я думаю, рано нас ще питань ногами, ми тільки почали працювати,  ми шукаємо шляхи вирішення  наших проблем і чекаємо нашої належної відповідної методичної допомоги від Верховного Суду України, яка передбачена законом про судоустрій.

Адміністративні суди створені і працюють. Вашій увазі представлено на екранах відповідні схеми побудови судів в більшості країн Європи, складні схеми, але доступні, доступні до правосуддя. Визначальним і показовим є присутність адміністративної юстиції в по суті в кожній європейській країні. Тому в сучасних політико-правових умовах перед вітчизняними адміністративними судами стоїть два основних завдання.

Перше. Усувати від  щоденної управлінської практики ті вади, які були притаманні радянській системі державного управління. Це домінування політичної доцільності над законом, формальний підхід до виконання закону,  ігнорування реальних потреб громадян.

І  друге. Утверджувати практику за якою відповідальність публічної адміністрації перед приватною особою була б дійсно не відворотною. Для належного виконання цих завдань необхідно перш за все підвищити професійний рівень суддів, упорядкувати матеріально-технічне та фінансове  забезпечення судочинства, удосконалити процесуальне законодавство.

Відомий російський вчений професор Бондар на одній з конференцій, присвяченій судоустрою в Харківській  юридичній академії сказав: „Судьи не всегда квалифицированы, но всегда перегружены».  І саме тоді, коли судова система побудована на основі спеціалізації, професійність суддів розгляд справ істотно зростає.

В Україні зовнішня спеціалізація втілена в системі адміністративних і господарських судів, проте не в повній мірі використано потенціал внутрішньої  спеціалізації. Я думаю, що в місцевих  і загальних судах, а у нас двохрівнева перша інстанція, адміністративні справи мають розглядати також спеціалізовані судді.

Основні акценти на даному етапі реформи слід звернути на реформування саме процесуального законодавства, а реформований процес окреслить і оптимальну систему суддів потрібну Україні. Процес слід реформувати в таких напрямках.

З метою зменшення навантаження на апеляційні, вищі  спеціалізовані та Верховний суд України, та також спрощення судової  процедури та прискорення розгляду справ рішенням вищих спеціалізованих судів та рішенням Верховного суду  України слід надати  прецедентну силу.

Свідоме й не виправдане відхилення суддей від правових позицій проголошених в цих рішеннях має тягнути дисциплінарну відповідальність. Але судовий прицендент стане дієвим тільки тоді, коли практика судів касаційної інстанції буде єдиною. З цією метою вищому адміністративному та вищому господарських судах необхідно запровадити ще одну організаційну форму діяльності колегії у складі усіх судів цього суду, так би мовити, пленарну колегію. Ця колегія має розглядати касаційні скарження у випадку, коли у ході касаційного розгляду звичайна колегія прийде до висновку, що норми матеріального права необхідно застосовувати інакше, аніж це здійснено в одному з своїх рішень пленарна колегія або звичайна колегія. Є випадки, коли різне застосування закону допускають різні касаційні інстанції і навіть палати Верховного Суду України. В кодексі адміністративного судочинства України є норма, яка в таких випадках передбачає спільне засідання палат, однак на практиці ця норма не застосовується. Вважаю, що її реалізація ефективно запобігла б розбіжностей ..… закону, чому до даного часу цю норму не закріплено в більш процесуальних кодексах незрозуміло.

Для розвантаження судів касаційної інстанції до процесуальних законів, необхідно внести зміни щодо спрощення процедур касаційного перегляду та щодо вдосконалення порядку подання касаційних скарг та прийняття їх до розгляду, в тому числі запровадження інституту допуску. Більше десяти років Конституційний Суд України задекларував позицію, особа має право на судове оскарження рішень та дій владного суб’єкту повноважень незалежно від того чи використала вона адміністративний порядок оскарження. Як наслідок, в більшості випадків громадяни віддають перевагу саме судовому порядку оскарження, а можливість подання адміністративної скарги ігнорують. Такий спосіб організації захисту прав особи не є раціональним.

У кодексі адміністративного судочинства України та законодавстві про адміністративне оскарження, а саме в проекті адміністративно-процедурного кодексу, який до цього часу ще не прийнятий Верховною Радою, необхідно закріпити правило про те, що адміністративний позов може бути поданий тільки після того, як особа зі своєю скаргою пройде хоча б одну інстанцію в адміністративному порядку. Це тільки деякі, за браком часу, напрямки реформування процесуального права. Будь-яка реформа це не панацея, завжди існують різні варіанти вирішення того чи іншого завдання, її можна, потрібно критикувати виділяючи слабкі сторони і пропонуючи покращення ситуації вдосконалення процесу, наближення до громадян тощо. Але я вважаю, що не варто перекладати відповідальність за біди нашої судової системи на спеціалізовані суди. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую Головатого Сергія Петровича, народного депутата України, голову національної комісії „Зміцнення демократії і утвердження верховенства права в 2005-2006 році.

 

18:21:04

ГОЛОВАТИЙ С.П.

Шановний пане Головуючий!  Поважні голови Верховного суду України! Поважні пані та панове судді! Шановні колеги народні депутати!  І колеги за професією!

Я дивлюся  чи сприймаю цей інтелектуально професійний бомонд України  як у юридичній площині чи в справі юридичної політики так і справи політики в цілому. Як той бомонд, який визначиться і прийме для себе остаточне рішення. Ми будемо там, де ми є і де ми є уже 10-15 років. Чи ми будемо йти вперед – всього-на-всього.

95-96 рік. Двічі за два роки Україна  як держава, Україна як суспільство підносить на найвищий рівень свого державного і суспільного буття і  професійного – принцип верховенства права.

Червень 95 року –Конституційний  договір. Червень  96 – Конституція.

Скажіть, будь ласка, сьогодні суддів, які обіймають посади, хто вчить, що цей принцип означає? Ні. Поки що немає. Поки що піонерами є тільки викладачі Конституційного права, які тільки недавно звернулися до Міністерства освіти запровадити цей курс у всіх юридичних навчальних закладах для юристів. Для суддів цього ще немає.

Тому перша теза, я почну з цього чим закінчив голова Верховного суду півречення – кадри. Початок буде тоді, коли всі судді отримають знання відповідно того, що таке верховенство права у розумінні європейських стандартів.

А для цього неодмінно потрібна професійна школа для суддів. Я сьогодні на „5 каналі” казав, є школа механізаторів. ПТУ – за трактор не сядеш не отримаєш. А суддів в Україні не готують професійно. Бо в судді йдуть юристи без отримання професійного знання. Не можемо ми далі цього  мати.

Друге. Я не буду говорити про зміст законів. Моя позиція дуже чітка і вона всім відома вона  закріплена  в концепції, яку затвердив  своїм указом Президент ще  у 2006 році і  концепція називається „Про реформу”. Ми свідомо відійшли від слова „реформа”.  Ми знаємо, як реформи  можуть бути анти реформами, чи псевдо реформами, чого варта нелегітимна конституційна так звана реформа 2004 року, куди вона привела і в системі влади  і в усьому іншому, ми бачимо на слайді.

Ми назвали концепцію  „Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”. Справедливого суду. Тому, якщо  ці законопроекти є кроком в цьому напрямку до  утвердження  і ми їх будемо робити, будемо приймати і цей крок треба робити. Якщо вони   не відповідають концепції, а ця концепція була підтримана і в мене статистика, я як голова комісії зібрав реакцію судів. Тут тільки два-три суди, які записали „заперечуємо”, причому  це господарські суди. А всі решта „підтримуємо”, або „пропозиції”. Тобто ми розіслали в усі суди  і отримали реакцію. У 2006 році вони підтримали.

Тому, якщо закони відступають від концепції, яка оцінена дійсно і Венеціанською комісією, і  європейськими  експертами, і  вже цитували і резолюцію асамблеї і все  інше. То була і концепція, і ті законопроекти, які були тут у першому читанні. Тому не будемо зводити до того, хто чинить опір. Через те, що чиниться опір правосуддя  - це ж не тільки суди. А адвокатура наша? З 1995 року, як зобов’язана, і досі немає незалежної адвокатури. Що, ми не знаємо хто чинить опір?

А прокуратура радянського взірця, сталінського, вишинського з  повноваженнями загального нагляду, хто це зробив? Ми ж повернулися, в 95-му, шостому році цього не було, повернулися. Так це ж вся система, правосуддя чи справедливого суду, бо… і адвокати і обвинувачення,  і   судді, і громадянин головне. І тільки тоді, коли ці закони  будуть відповідати європейським стандартам, ми скажемо, інтелектуально професійний бомонд України зголосився, що треба рухатися вперед. А для того, щоб рухатися, їх треба розглядати ці...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.  Будь ласка.

 

ГОЛОВАТИЙ С.П. … треба розглядати. Не схвалить Верховна Рада, їх треба надіслати у Венеціанську комісію все одно. Схвалить у другому читанні - надсилати у Венеціанську комісію і отримати зауваження, і виходити на третє читання. Але ми мусимо наблизитися до європейських стандартів. Тому мені було прикро бачити і чути аплодисменти, коли тут один із виступаючих сказав: хай вони там судять і не лізуть до нас. До нас ніхто не лізе. Я хочу жити в країні, де людина буде знати, що вона захищена відповідно до європейських стандартів. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергій Петрович.

Шановні учасники парламентських слухань, шановний Голова Верховного Суду, міністр юстиції, комітет не передбачив для вас заключного слова та й часу уже немає, тому я кілька слів на завершення скажу і будемо завершувати наше зібрання. Я радий, що Сергій Петрович під кінець підняв тему професійності, бо у мене часом складалося враження, що тут сидять депутати, представники п’яти фракцій і виясняють, яка фракція більш винна в проблемах правосуддя. Я якраз думав, що згадування політичних партій не допомагає нам наводити порядок у судовій системі. Тут модне було прізвище львівського судді Ігоря Зварича. Я не полінувався і подивився  хто винен, усі винні. Верховна Рада, 266 голосів – за, не буду називати фракції, я ж партії пообіцяв не згадувати. Президент, заслужений юрист України за професіоналізм, зміцнення законності. То коли ми зараз говоримо і намагаємося крайнього знайти, то крайній Президент, Верховна Рада і судова система, усі крайні в такій ситуації щодо судової системи.

Стосовно законопроекту, про який багато говорили. Абсолютно очевидно, що це своєрідна конституція правосуддя. Ви краще від мене знаєте, хоча я теж написав історію Української Конституції, що правильна Конституція, яка ухвалюється з найвищою ступеню легітимності, політичною, правовою і суспільною. Якщо ми приймемо цей документ половиною зали, половиною судової системи   і нерозумінням українського суспільства, хіба це буде конституція правосуддя? Тому, очевидно, і ідея була ініціаторів сьогоднішніх слухань не про партії говорити, не про Президента чи про Верховну Раду, а говорити про те, як знайти цю стратегію, концепцію і легітимний документ. Тому насамкінець хотів би попросити наших колег, які будуть працювати. Я не хочу нікого критикувати, но я вперше, я третій термін тільки, третій термін тільки в Верховній Раді, але щоб із 13 сторінок рекомендацій 11 був роздумів про ситуацію в Україні, а півтори сторінки – рекомендації, бачу вперше.

Тому я хотів би, щоб найкращі експерти, юристи підключилися до роботи і ми мали рекомендації, де було б зрозуміло, що робить Верховна Рада, що робить Кабінет Міністрів і інші структури, і зрозуміло, яка концепція. Бо опис законопроектів, які зареєстровані у Верховній Раді, ну, не підходять для рекомендацій вищого законодавчого органу України. Тому я абсолютно переконаний, що хоч судову систему нам треба вберегти від деполітизації, департизації. І якщо ви вчора чули, то у нас звернувся до українського народу Голова Служби зовнішньої розвідки України, що він незадоволений виступом Голови Служби безпеки України. Я думаю, якщо далі так піде, то резиденти за кордоном, якщо вони залишилися, будуть робить публічні заяви для преси. То треба ж, друзі, поважать трошки цю країну і владу в цій країні, щоби опуститися до такого рівня! Тому, коли я чую, що представники судової влади чи політики про судову владу піднімають партійні теми, очевидно, це люди, які не поважають країну і не шанують судову систему. Я хотів би, щоби ми жили в тій країні, де поважали судову систему і слово суддя було почесне і поважне. Отож, бажаю вам теж дожити до такого часу і всім нам, щоби ми те, що в Конституції написано, в преамбулі, реалізували і Україна стала справді правовою державою.

Дякую за участь у слуханнях.

Джерело: сайт Верховної Ради України





 

Statictics

Rambler's Top100

It is created
in studio

~~ <*))>< ~ fishdesign