First page
Sitemap
Feedback
Slavik Bihun’s Personal Site
Humanness & Optimism, Professionalism & Perfection

YurHit

Ричард КРАЙНДЛЕР: ЮРИСКОНСУЛЬТ ВИКОНУЄ ПОДВІЙНУ ФУНКЦІЮ

20.06.2008

Партнер ЮФ Shearman & Sterling Ричард Крайндлер про міжнародний комерційний арбітраж, задоволеність клієнта і цінність публікацій 

 

Ричард Крайндлер (Richard Kreindler) практикує більше 20 років. Обравши міжнародні комерційний арбітраж і судові процеси як сфери спеціалізації, він – у свої майже 50 –  акумулював значний досвід, вартий уваги колег. Крайндлер є партнером відомої ЮФ Shearman & Sterling («Шерман енд Стерлінг»), котра з-поміж іншого спеціалізується на міжнародному комерційному арбітражі, й знана в Україні своїм спонсорством Конкурсу Джессапа на міжнародному рівні. Окрім практики, д-р Крайндлер займається викладанням, чимало друкується у професійних виданнях, визнаючи публікації способом генерування бізнесу. Ми зустрілися із д-ром Крайндлером у франкфуртському офісі ЮФ „Шерман енд Стерлінг”.

 

 

ПЕРСОНА

 

 

 

П. І.

 

 

 

Ричард Крайндлер (Richard Kreindler)

 

 

 

Д. н. (вік)

 

 

 

23 квітня 1959 року (49 років)

 

 

 

ЮФ

 

 

 

Shearman & Sterling («Шерман енд Стерлінг»), Франкфурт-на-Майні, ФРН

 

 

 

Статус & Пости

 

 

 

Shearman & Sterling, пайовий партнер (з 2001)

Університети мм. Майнц, Мюнстер (ФРН), професор (за сумісництвом) (з 1998)

 

 

 

 

 

Попередні посади & Досвід

 

 

 

ЮФ Jones Day Reavis & Pogue, партнер (1993-2001); White & Case (New York, Paris), асоціат (1986-1992)

 

 

 

Інші пости, членство в організаціях

 

 

 

Член редколегій численних професійних видань, інституцій (з-поміж інших): Arab Law Quarterly, Arbitration & Dispute Resolution Journal, Arbitration International, CPR International Institute for Conflict Prevention and Resolution, Institute for Transnational Arbitration, International Arbitration Law Review, de Droit des Affaires Internationales, World Arbitration and Mediation Report

Член організацій (з-поміж інших): ICC Institute of World Business Law, ABA, ІВА, American Bar Foundation, American Council on Germany, American Law Institute, ASIL, Atlantik-Brücke, German Institution of Arbitration, International Arbitration Club, International Arbitration Institute, International Law Association, Swiss Arbitration Association;  Harvard Club Rhein-Main (Frankfurt), International Bilingual Montessori School e. V. (IBMS) (Frankfurt)

 

 

 

 

 

Досвід практики

 

 

 

23 роки

 

 

 

Сфери практики

 

 

 

Міжнародний арбітраж і судочинство; дотримання законодавства (compliance), антикорупційна практика

 

 

 

Education  & Qualifications

 

 

 

Освіта: Westfälische Wilhelms University of Münster, Dr. jur. (2005), Columbia University, J.D. (1985), Ludwig Maximilians University of Munich, Magister (1982), Harvard University, A.B. (1980); Допуск до практики: Fellow & Chartered Arbitrator, London (2006), Rechtskundiger, Frankfurt (1992), Avocat, Paris (1992), New York (1986)

 

 

 

Мови

 

 

 

Англійська, німецька, французька, російська

 

 

 

Про унікальність і агресивність

Не кожна ЮФ може пишатися такою давньою історією. Й престижем. Фірма «Шерман енд Стерлінг», заснована в 1873 році Томасом Шерманом і Джоном Вільямом Стерлінгом, початково зосередилася – відповідно до спеціалізацій партнерів-засновників – на судових процесах і банківській практиці. Головними клієнтами фірми в ті давні часи були фінансист Джей Гуд (Gould) та промисловець Генрі Форд. Фірма також змогла встановити тривалі та плідні стосунки з сім’єю Рокфеллерів і банками, які стояли у витоків нинішніх Citigroup і Deutsche Bank. Кінець другої світової війни розпочав еру європейської експансії фірми, котру очолив Бойкін Сі Райт (Wright), що перейшов на фірму з іншої престижної ЮФ. „Шерман” змогла закріпитися у ключових фінансових центрах світу, зокрема в Німеччині та Великобританії. На сьогодні на бренд Shearman & Sterling працюють вже не 7 нью-йоркських співробітників на Вол-Стріт, як це було в 1873, а більше 1000 юристів у 19 офісах світу.

Д-ре Крайндлер, чим ваша ЮФ відрізняється від інших, у чому її унікальність ?

«Шерман енд Стерлінг» є однією з найстаріших американських міжнародних ЮФ. Її заснували Шерман і Стерлінг. Початково юристи фірми займалися переважно банківською практикою, як і більшість фірм, чий початок асоціюється з Вол-Стріт.

Тобто фірму засновано в Нью-Йорку?

Так, й донині найбільший офіс фірми знаходиться у Нью-Йорку. «Шерман енд Стерлінг», як і невелика низка інших фірм, – я кажу про американські ЮФ, з часу другої світової війни має «міжнародну ментальність». Але вона відрізняється від інших фірм, таких як «Вайт енд Кейс» (White & Case), які мають істотну присутність у ЦСЄ з 1991 року. Це, втім, не означає, що ми не є активними в регіоні, особливо в Росії, Польщі, менше – в Україні. Просто фірма вирішила не бути такою ж агресивною, як інші фірми.

Говорячи «агресивною», ви маєте на увазі що?

Агресивною у розумінні відкриття свого офісу.

Чи фірма не планує відкриватися в Україні?

Ні, наскільки мені відомо. Фірма також не має офісу в Москві. Ми були активними в Казахстані. Наші юристи тривалий час – тижні, місяці – працювали у таких країнах, як Угорщина, Польща, Казахстан. Й наскільки мені відомо, у нас був офіс в Угорщині на початку 1990-их. Але мені не відомо про плани відкриватися. І я вважаю, це частина загального консерватизму фірми.

Що стоїть за цим консерватизм?

Я не можу говорити за фірму, бо не є членом відповідного комітету. Але, наскільки я розумію, так, з одного боку, можна втратити певні можливості, але, з іншого боку, нам слід визначитися з тим на чому зосередитися, у що вкладати гроші, зусилля.

Але в Німеччині у вас нині три офіси?

Так, й це дещо незвично для ЮФ нашого ґатунку. Але це через історично зумовлено децентралізовану природу німецької економіки. Й тому ми хочемо бути як у Мюнхені, так і в Франкфурті, й Дюссельдорфі. Дехто говорить про бажання бути в Берліні – це, втім, тенденція, що прийшла й відійшла. Отже, йдеться про питання оптимального використання своїх ресурсів. Деякі фірми закрили свої офіси в Сінгапурі, інші – відкрилися в Гонконгу. Нема якоїсь універсальної відповіді на питання про кількість офісів.

Які проекти фірма має в ЦСЄ?

Зокрема, в сфері моєї практики – міжнародний арбітраж і розв’язання спорів. Я час від час виступаю як арбітра в Росії й зокрема в Україні, хоча ми й не маємо там офісів. Я був арбітром в арбітражі при Московській торгово-промисловій палаті. Минулого року, й про це ви, можливо, не знаєте, водночас із регулярною діяльністю, мене було переведено на 7 місяців на посаду директора з питань дотримання нормативних вимог на всесвітньому рівні підприємства Nokia Siemens Network – спільного підприємства Nokia та Siemens. У цьому зв’язку я провів чимало часу в Києві, допомагаючи й сприяючи структурам й їхньому персоналу в інтеграції в це нове СП в частині питань дотримання нормативних вимог та антикорупційної політики.

Чи це було якось пов’язано з корупційним скандалом в Siemens?

Це було пов’язано зі скандалом в тій частині, що в той час, коли Nokia й Siemens вже майже збиралися укладати угоду про утворення СП, відбувалися рейди мюнхенської прокуратури в штаб-квартирі Siemens. Як результат, укладення угоди про СП та закриття трансакції було перенесено на три місяці. Мене ж й нашу фірму було найнято директором із юридичних питань Nokia, аби провести аудит перед «закриттям» угоди на предмет дотримання нормативних вимог. Це було зроблено й Nokia вирішила укладати угоду про СП. Й через чутливість питання, директор Nokia звернувся до мене з проханням тимчасово виступати в ролі директора з питань дотримання нормативних вимог Nokia Siemens Network на світовому рівні. При цьому я „базувався” в Гельсінкі та Мюнхені, часом буваючи в усьому світі й зокрема в Києві.

На час виконання вами функцій директора, вам довелося покинути фірму?

Ні. Термін переведення (secondment) було вжито, аби підкреслити: керівництво Nokia бажало, аби я витрачав значну частину свого часу – 75% свого часу – на зазначені функції. Мене вважали «людиною в середині»; і я регулярно звітував директорові з юридичних питань Nokia, працюючи на «постійній основі», а не коли в мене для цього був час. Тобто, з одного боку, я вважався переведеним, з іншого, продовжував практикувати на фірмі. Й це тривало 9 місяців, й було жертовним кроком. Після 31 грудня 2007 року я перестав виконувати зазначену роль директора в Nokia. Відтак я продовжував працювати для Nokia й для Siemens, але вже не як «інсайдер», а зовнішніх юридичний радник, юрист ЮФ.

Ваша робота була пов’язана з міжнародним арбітражем, вирішенням спорів?

Ні. Щоправда, деякі вміння й навички, як-от проведення співбесід, виявилися дуже доречними. Й ідеться про надзвичайно чутливі сфери антикорупційної практики в тому розумінні, що в деяких країнах, як-от Росія та Україна, вже прийнято якісне законодавство, проте виникають питання з його дотриманням та застосуванням. Й це серйозне питання, як ми бачимо із ситуації в Німеччині з Siemens, але не лише з Siemens. Теж стосується й Росії та України, Китаю та інших країн. Й це питання актуалізується саме сьогодні, це питання не вважалося таким серйозним 5 років тому. Й це питання стане ще більш актуальним для юристів ЮФ, для юрисконсультів. Адже як відомо, юрисконсульт виконує подвійну функцію: директора з юридичних питань і директора з питань дотримання нормативних вимог.

 

Арбітраж: рецепти і механізми

На особистому рахунку д-ра Крайндлера більше 175 справ на мільярдні суми, у який він виступав як представник (близько 150) і арбітр (більше 25). Розгляд абсолютної більшості справ, в який д-р Крайндлер виступав як представник, він вигравав на користь клієнта або завершив мировою угодою. Крайндлер уникає розмов про конкретні справи, посилаючись на конфіденційність, але залюбки ділиться власним професійними досвідом і спостереженнями.

Д-ре Крайндлер, яким є ваш досвід представництва в судовій системі Україні, яку прийнято вважати корумпованою, а суддів – не незалежними?

У мене не було досвіду представництва в судах Україні, тому не може говорити про незалежність чи корумпованість суддів. Подібних питань останнім часом не виникало в судах інших країн: в Німеччині, США чи деінде.

Як щодо арбітражу?

Питання незалежності та неупередженості завжди виникають в арбітражі. Вони, до речі, спонукають деякі компаній звертатися до арбітражу, радше ніж до суду, аби уникнути те, що вони уявляють як проблему корупції та неупередженості в судочинстві. Якщо виходити з того, що вибір арбітрів і зокрема головуючого, якщо йдеться про арбітражі у складі трьох осіб, є одним із найбільш істотних питань в арбітражному провадженні, то очевидно, що виникають питання неупередженості та незалежності.

То який рецепт?

Солідна, професійна досвідчена компанія виходитиме з того, що, вибираючи чи погоджуючись на арбітра, бажатиме такого, який найкраще підходитиме для цієї справи. Зокрема, в плані сфери промисловості, мови, місцезнаходження, технічної складності питання тощо. Сторона в арбітражному процесі також бажатиме мати арбітра, який готовий ухвалити рішення проти сторони, оскільки лише якщо йдеться про арбітра з такою репутацією, головуючий в арбітражі, поважатиме погляди й внесок арбітра, який добраний стороною…

То виходить, що не варто мати «свого» арбітра?

Ідея того, що один із арбітрів, а ще краще головуючий ухвалить рішення на користь однієї сторони, не зважаючи на обставини справи, яка панувала впродовж минулих десятиліть й, можливо, й донині панує в деяких регіонах світу, на даному етапі стала дуже небезпечною. Слід пам’ятати, що якщо головуючий арбітр – а головуючий найчастіше призначається арбітражною установою – вважатиме, що один із арбітрів не є повністю незалежним і неупередженим, то він ігноруватиме думку такого арбітра. А гіршого за це не буває. Як результат – колегія арбітрів складатиметься по суті з двох осіб.

Представляючи клієнтів, ви неодноразово добирали арбітра. Які нюанси цієї процедури, зокрема з огляду на добір неупереджених і незалежних арбітрів?

Це не точна наука. Як відомо, від недавна поширено необов’язкові рекомендації щодо добору, прийняті ІВА. Діє система «світлофора» - зеленого, жовтого, червоного світла. Ці рекомендації є ґрунтовним узагальнення попереднього досвіду. Проте, ті, хто має значний досвід праці в цієї сфері практики, не обов’язково керуються цими рекомендаціями, або ж, принаймні, керуються не лише ними. Щодо критеріїв призначення, то, передусім, слід зважати на потреби справи, громадянство потенційного арбітра, зважити: чи дійсно потрібен юрист, можливо достатньо інженера, чи потрібно, аби арбітр говорив, приміром, російською чи ні, чи повинен мати технічні навички, чи потрібен той, хто віддає перевагу отриманню маси доказів, чи потрібен хтось більш консервативним у цьому плані, чи потрібен той, хто покладається більше на письмові чи на усні доводи… Всі ці аспекти вважаються етичними в доборі. Все це кульмінує в певному переліку бажань. Й відтак стає критерієм добору двох-трьох кандидатів у арбітри, які представляються клієнту. При цьому все це робиться зважаючи на бажану кандидатуру головуючого.

Тобто? Ви ж не знаєте, хто це буде?

Так, але ви на той момент уже повинні знати його характеристики. Припустимо, ви вже знаєте, що інша сторона обрала 65-річного експерта. Тоді вам слід зважити, чи хочете ви обрати особу, якій 35 років, навіть якщо він вважається експертом у своїй сфері. Тобто, чи зможе цей 35-річний експерт відстоювати свою думку в суперечці з 65-річним експертом? Це загалом можливо, але, чи це можливо – це слід продумати.

Тобто ви обрали кандидатів у арбітри, й з ними проводите телефонні співбесіду, зазвичай тривалістю не більше півгодини, щодо питань, які не стосуються обставин справи. На зразок: чи ви коли-небудь мали справу з арбітражем з питань порушень патентних прав, чи ви коли-небудь займалися справою, яка стосувалася підприємства в Україні тощо. Тобто слід отримати всю цю інформацію, відтак з’ясувати, чи сторона, яку обрано, буде відтак мати бажання дискутувати з іншим арбітром, обраним іншою стороною щодо добору головуючого. Вважаю, що можна сказати, що років 10-15 тому, в Європі, зокрема й в Німеччині, було так, що два обрані сторонами арбітри, погодивши це зі сторонами, обирали третього арбітра. Й сьогодні також вважається етичним так діяти, до того ж формулювання багатьох норм це допускають. Буває й таке, що обрані сторонами арбітри вже приходять із переліком кандидатів, що співпадають. Й вони легко погоджують свій вибір.

Але, що якщо представник сторони, обираючи арбітра, запитує його, чи то напряму чи гіпотетично, яке б він ухвалив рішення в певній ситуації?

Кандидат в арбітри не може відповідати на такі питання, інакше він ставить під сумнів свою кандидатуру. Більше того, представник сторони повинен знати, що такі питання не повинні ставитися. Але це питання досвіду. 

Останнім часом нерідко скасовуються арбітражні рішення. Це тенденція?

Було б помилково так вважати. Не маю статистики під рукою, аби це підтвердити. Навпаки, мій досвід і досвід моїх колег свідчить: більшість рішень виконуються добровільно. Тобто ми говоримо про меншість рішень, які оскаржуються.

А «ваші» рішення оскаржувалися?

Як представник сторони, я ніколи не оскаржував рішення. Рішення, в якому мій клієнт виступав стороною, лише одного разу оскаржувалося, зокрема в Швейцарії й те – невдало. Ми звертаємося до суду, аби добитися виконання арбітражних рішень, як-наприклад, зараз щодо однієї справи в Південно-Східній Азії (поки ми не добилися успіху, але намагаємося).

Причиною оскарження арбітражних рішень є виявлені після ухвалення рішення обставини, які дають підстави сумніватися в неупередженості арбітра. Наскільки частими є такі випадки, як їх уникнути?

У мене, як представника чи арбітра, не було подібного досвіду. Можливо, це тому, що я працюють в ЮФ, що консервативно підходить до питання перевірки конфлікту інтересів. Ми надзвичайно обережні. Якщо надходить нове замовлення на фірму, чи хтось висловлює інтерес до моєї кандидатури як арбітра, то ми звичайно ж проводимо комп’ютеризовану перевірку. Але ми не зупиняємося на цьому. Якщо виявляється якась «сіра сфера», то я звертаюся до своїх колег, в якому б офісі в світі вони не були, аби з’ясувати, чи вони вбачають, чи не вбачають конфлікт. Й вони відповідають упродовж кількох годин, розуміючи терміновість питання.

Що саме мається на увазі під конфліктом інтересів?

Є два види конфліктів. Перший – це класичний конфлікт інтересів. Другий – це «бізнес-конфлікт», коли, наприклад, йдеться про те, що юрист зустрівся з компанією й розглядає можливість представлення її інтересів у недалекому майбутньому. Потенційний же клієнт, каже юрист, може думати про нашу фірму як про фірму, що представлятиме наші інтереси, приміром, через шість місяців, коли ми матимемо ту чи ту трансакцію.  Й відтак може йтися про те, що ми можемо «змагатися» з тим, кого ми можемо представляти.

Як багато часу юриста ЮФ займає робота арбітром?

Мій досвід й досвід моїх колег, які працюють у подібних за рівнем фірмах: йдеться про незначний відсоток. Більшість арбітрів, які зустрічаються знову й знову, зокрема в ЦСЄ, працюють чи то в малих фірмах, чи то практикують самостійно, чи то є професорами права. Юристи великих фірм, фірм як наша, не мають часу й, чесно кажучи, бажання тратити більше 20% свого часу на зайнятість арбітром. Через це питання зайнятості арбітром не є надто актуальним.

 

Кар’єра і задоволеність

Д-р Крайндлер розвиває академічну кар’єру, має докторський ступінь, за сумісництвом викладає у двох університетах, має більше 150 публікацій. Це є не звично для юриста ЮФ, адже вважаєтеся, що академічна кар’єра є не сумісною з кар’єрою в ЮФ: або ви займаєтеся перший і залишаєтеся асоціатом, можливо, стаєте директором чи радником, але не партером; або ж займаєтеся практикою, і якщо добиваєтеся успіху, стаєте партнером – співвласником бізнесу.

Д-р Крайндлер, академічна кар’єра – це щось особливість у вашому випадку як юриста ЮФ? Як на це дивиться ваша фірма, чи були у вас з цим якісь складності?

Ні складностей не було. Дійсно, якщо дивитися на американську традицію юридичного бізнесу, то в ній менше терпимості до академічної кар’єри юриста; вважається, що час краще використовувати для акумулювання клієнтури. Відмінним є підхід в Німеччині, Швейцарії, Австрії, де академічна кваліфікація, зокрема, щодо коментування, поглибленого знання вважалася плюсом. Але, мені видається, що зараз відбуваються зміни в цьому зв’язку: так в Німеччині більший наголос робиться на генеруванні клієнтури, тоді як в США, принаймні, ті, кого як знаю, дедалі частіше й більше пишуть й друкують, чимало викладають.

Але коли займатися викладання, якщо на фірмі треба займатися клієнтами?

У моїй сфері, відзначу, юристи займаються цим побічно. Це не робиться так, аби це могло зашкодити генеруванню клієнтури чи справам клієнта. Статті, які я написав, я написав вночі, на вихідних, під час відпустки; я не сиджу тут вдень і не пишу статей тоді, коли я маю займатися справами клієнта.

Додам, що в сфері комерційного арбітражу публікації відіграють ще й експертну функцію. Добираючи арбітра, сторони цікавляться рівнем кваліфікації, поглядами, підходами юриста до тих чи інших питань (апропріація, виконання тощо), які можуть мати значення для потенційної справи… Й вони містяться у публікаціях. В моєму випадку мені поталанило, бо мені подобається писати, виступати публічно. Також це співпало з тим, що в Німеччині більшість провідних юристів займаються й академічною діяльністю.

Ви погоджуєтеся, що публікації – ефективний спосіб генерування бізнесу?

Можливо. Не можу сказати, що отримую нове замовлення, мене наймають після кожної статті. Вважаю, що це акумулятивний процес. Ми хочете розвинути свою репутацію, ви хочете, аби про вас знали, зокрема й на міжнаціональному рівні. Крім того, Інтернет, в якому розміщуються статті, має чудовий примножуючий ефект, якого не було 10 років тому. Інтернет сьогодні стає важливим: ваші статті, виступи на конференціях стають відомими й доступними через Інтернет. Й тоді компанія в Чилі чи в Україні може відшукати собі радника відповідно до своїх потреб. Це важливо ще й в тому смислі, що в комерційному арбітражі більшість справ, які я веду, які я виграю, залишаються в таємниці, конфіденційними, зважаючи, або на виловлену заборону чи то неписане правило про нерозголошення. Адже саме не бажаючи розголошення сторони часом і звертаюся до арбітрів. У цьому смислі юрист, який займається арбітражем істотно відрізняється в плані публічності від юриста, який займається М&A чи антимонопольними справами, коли справи, інформація про них стає предметом публічного розголошення та інформації, часом перших сторінок газет. Я був би радий повідомленням про свої перемоги на перших сторінках газет, але це трапляється лише в тому разі, коли сторони на це погоджуються, одна зі сторін порушила конфіденційні зобов’язання, або ж коли сторона оспорює результати розгляду справи.

Задоволення клієнта. Кажуть, що судові процеси – це та сфера, де, на відміну від інших легше можна визначити, чи клієнт задоволений. Але чи все так ясно? Що є індикатором задоволення, особливо, коли йдеться про корпоративного клієнта.

Так, йдеться про компанію, але ми маємо справу з конкретними людьми, які представляють клієнта. Найкращим же індикатором задоволеності є нове замовлення клієнта. Це трапляється не так часто, як у випадку М&A. Адже попри фантастичні результати – виграш арбітражу, наприклад, компанія може роками не мати іншої справи чи справа не стосується вашої кваліфікації. Якщо ж вас знову не залучають, то варто встановити постійний продовжуваний діалог з клієнтом.

Але нерідко позовні вимоги задовольняються частково. Які критерії задоволеності клієнта в такому разі?

Важливим аспектом у цьому плані є реалістичні очікування клієнта, зокрема на початку провадження справи. Юрист і клієнт повинні перед початком справи обговорити реалістичність вимог клієнта, не допустити нерозумно завищених вимог, переконатися в наявності доказів, що підтверджують вимоги. Краще мати незначні, але реалістичні вимоги, аніж „роздуті”, але нереалістичні. За відсутності відвертого діалогу про рівень вимог, звісно можна відтак очікувати незадоволення клієнта, коли він не отримує й далеко того, чого чи скільки очікував… Відвертість у стосунках спонукає довіряти й за умов довіри сторони можуть обговорити будь-які аспекти справи. До цього ж, важливо мати план й звертатися до цього плану час від часу, переглядати його. Можливо ж на якомусь етапі клієнт бажатиме вийти з процесу, оскільки не досягнуто очікуваного за планом результату, але все це відбувається в атмосфері довіри.

Критики вважають судові та арбітражні процеси сферою паразитування юристів, кажучи, що ті, начебто, наживаються на проблемах. Що скажете на це? Чи спостерігали ви подібні випадки?

Так спостерігав. Але варто пам’ятати про нинішню тенденцію в арбітражному розгляді: «витрати йдуть за рішенням». Якщо арбітражний суд вважає, що одна сторона без потреби «роздула» витрати по справі своїми недоречними діями, тактикою, залученням свідків, навіть якщо ця сторона виграла справу, саме їй може бути присуджено відшкодувати витрати. Хороший радник повинен знати, що арбітри будуть слідкувати за тим, які витрати робляться і з яких причин й він звертатиме увагу на це, аби задовольнити в цьому плані своїх клієнтів.

Як визначити хорошого представника?

Хороший представник – це той, хто має низку рис. Й передусім, це – знання обставин справи. Є, звісно, справи, які вирішуються винятково зважаючи на право. Але, зрідка  трапляються справи, які вирішуються не зважаючи на обставини… Й обставини ви не можете змінити. Їх встановлюють й відтак вирішують, що з ними «робити». Але передусім слід майстерно вивчити обставини. Й знання обставин справи – це те, чого ви не можете делегувати. Так, ви можете мати команду, але знання обставин ви не можете поділити між членами команди. Провідний юрист повинен знати всі обставини. По-друге, треба знати ті аспекти права, які дійсно є вирішальними, істотними. Нема смислу опрацьовувати ті аспекти права, які не стосуються справи. Далі – слід залишатися спокійним, урівноваженим. Панує думка, що гарний судовий адвокат – це той, хто піднімає голос, кричить на іншого адвоката, лупить по столу кулаком…. Можливо, це варто робити в деяких ситуаціях. Але за такої неналежної поведінки можна програти справу. Вважаю, що складніше віднайти щось більш ефективне, особливо, якщо інша сторона «виходить із себе», аніж залишатися холоднокровним й продовжувати фокусуватися на обставинах і праві, оскільки це також показує арбітрам, суду, що у вас нема потреби вдаватися до театральних дій: ви знаєте обставини, право та впевнені в своїй правоті.

Бувало таке, що вас щось розсердило? Як ви справляєтеся з обуренням?

Звісно, час від час трапляється таке, що сердить. Наприклад, коли інша сторона поводиться неналежно, неетично. Цікаво відзначити, що з часом я усвідомлюю, що саме ті арбітражні провадження мені принесли втіху найбільше чи такі в яких мені вдалося показати себе з найкращого боку – це ті, в яких юрист з іншого боку веде себе етично й не підвищуючи голос…. Вас може розсердити те, що суд чи арбітри не знають обставин справи, доводів сторін. Але що, зрештою, значить сердитість? Це те, що відбувається усередині. Й відтак сам юрист повинен вдатися до потрібних змін. Й це також належна хорошому юристові риса. Причому зміни треба вміти роботи на ходу, так би мовити, на півреченні, наприклад, коли ви бачите, що судді не зрозуміли вашу позицію.

Як ви наймаєте нових співробітників? Адже відразу важко сказати, чи має юрист здібність стати судовим, арбітражним юристом? Чи судили ви на Конкурсі Джессапа й чи набирали собі відтак юристів?

Так дійсно складно це визначити. Я судив на цьому конкурсі й, вважаю, що цей та подібні конкурси надають можливість відшукати юридичні таланти. Думаю, що можна говорити про те, що є певна група людей, які чи то ще навчаються чи завершили навчання, які обізнані з арбітражем, хочуть ним займатися, спеціалізуватися. Так було й 5 років тому. Й така ситуація такій команді, як наша, видається привабливою. Якщо раніше ми наймали молодих юристів, які зовсім не були обізнані з арбітражем, то зараз, можливо, варто наймати юриста, який можливо не є найкращим, однак висловлює своє бажання займатися арбітражем й обізнаний з цією сферою практики. Ідея спеціалізації на арбітражі не є вже такою звичною, наприклад, у США, й навіть у Німеччині. Ідея того, що молодий юрист говорить, що спеціалізуватиметься на арбітражі є незвичною, оскільки на таких юристів не вчаться у правничих школах. Раніше я придивлявся до кандидатів, які не мають досвіду Джессапа чи Віза, останнім же часом з цим стало простіше, оскільки популярність конкурсів зростає, як і їх учасників.

Чи ви найняли когось з переможців Джессапа? Чи ви розглядаєте спонсорство подібних конкурсів радше соціальною функцією?

Це більше, ніж соціальна функція. Так, я наймав юристів, які отримали відзнаки (кращий промовець, наприклад) на міжнародному рівні. Для мене й моєї команди, більш цікавим є конкурс Віза, оскільки він стосується комерційного арбітражу. Нещодавно я найняв пару юристів, які мають досвід Візу. Додам, що ми не команда, яка займається трохи арбітражем. Ми займаємося переважно й передусім міжнародним комерційним арбітражем. Тому, якщо ви хочете займатися судовими процесами в Німеччині – то це не до нас. Якщо бажаєте займатися міжнародним комерційним арбітражем – то наша фірма, складно говорити про себе, – це хороший вибір.

На що ж звертаєте увагу, наймаючи тих, хто має досвід навчальних судових і арбітражних процесів?

Ми переглядаємо їхні письмові доводи, обговорюємо юридичні питання, які дебатувалися на конкурсах. Зазвичай, ми наймаємо людей з докторатом й ми розпитуємося про аспекти їхньої дисертації. Оскільки ми проводимо інтерв’ю англійською та німецькою, ми бачимо як вони вміють висловлюватися на ходу, юридичною мовою, що є критично важливим для нашої практики.

Яким є імідж міжнародного комерційного арбітражу в великій ЮФ?

Це дедалі зростаюча частина практики фірми. Вона відмінна від судових процесів. Можна сказати, що, аби бути гарним арбітражним спеціалістом, треба бути добрим судовим адвокатом. Також заняття міжнародним комерційним арбітражем передбачає рису гнучкості, оскільки йдеться про культурне різноманіття. Дехто вважає арбітраж справою дилетантів… це так, якщо все зводити до вибору готелю в тому чи іншому „арбітражному місті”. Але це не дилетантська справа, якщо юрист робить свою домашню роботу: вивчає арбітражне право, місцеве право, процесуальне право в частині виконання рішень. Це вже не дилетантство, це експертиза.

Спілкувався Славік Бігун

Публікація [посилання], зі скороченнями:

Юрисконсульт виконує подвійну функцію (Інтерв’ю: Ричард Крайндлер (Richard Kreindler), партнер ЮФ «Шерман енд Стерлінг» (Shearman & Sterling) про міжнародний комерційний арбітраж, задоволеність клієнта і цінність публікацій) // Юридична газета. — 2008. — № 18-19 (153-154) (13.05). — С. 14-15.





 

Statictics

Rambler's Top100

It is created
in studio

~~ <*))>< ~ fishdesign