First page
Sitemap
Feedback
Slavik Bihun’s Personal Site
Humanness & Optimism, Professionalism & Perfection

YurHit

ЮрКонференція. Участь В. Бігуна у Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні правові питання очима молодих вчених» (21.04.2011, КНУ; тези)

21.04.2011

21 квітня 2011 В’ячеслав Бігун року взяв участь у Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні правові питання очима молодих вчених», представивши чергові результати дослідження філософії правосуддя.

Тема озвученої доповіді

  • Праворозуміння як чинник прийняття судового рішення (про роль домінуючого праворозуміння в філософії правосуддя)

Конференція відбулася на базі юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

За словами організаторів, планується опублікування тез доповіді конференції.

Далі – текст тези доповіді.

 

В’ячеслав Бігун, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, к. ю. н., науковий співробітник

Праворозуміння як чинник прийняття судового рішення (про роль домінуючого праворозуміння в філософії правосуддя)

1.                 Правосуддя як сфера праворозуміння. Правосуддя традиційно розглядається як правозастосувальна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції справ. Акцент в аналізі правосуддя на питанні про «правозастосувальну діяльність суду» ставить питання про правосуддя як процес здійснення права. Цей процес можна аналізувати за допомогою концепту праворозуміння – усвідомлення права, правової дійсності через призму правових концепції, теорії, ідей тощо. Зважаючи на можливий плюралізм підходів до праворозуміння, правосуддя постає як сфера взаємодії та, потенційно, синтезування праворозуміння.

        Якщо деталізувати, то в судовому процесі визначення істотних обставин для вирішення справи супроводжується застосуванням відповідних правових норм. Учасники можуть по-різному тлумачити правові норми, їх застосування: в дусі, наприклад, легізму чи  юснатуралізму. У цьому смислі судовий процес і його результат може поставати як сфера синтезування, інтегрування (чи неінтегрування) різних праворозумінь.

        Можливий аналіз правосуддя через призму концептів текстуалізму і контекстулізму як способів тлумачення, розмежованих за джерелом. Якщо текстуальний підхід черпає розуміння з тексту правової норми, то контекстуальний – з контексту, виходячи за межі тексту правової норми, аби сформувати те «право», яке повинно застосуватися до даних обставин. Так, наприклад, право, на якому ґрунтувався вирок – рішення (та аналіз його змісту) про засудження до страти Сократа не навряд чи можна вважати цілісним не враховуючи конкретно-історичні, правові, особистісні обставини, які зумовили процес над Сократом у тогочасних Афінах. Те саме стосується процесу над Саддамом Хусейном: з-поміж контекстів процесу й судового рішення про засудження до страти є захоплення Іраку «військовими силами коаліції», повалення режиму Хусейна, смертна кара як вид покарання тощо. Контекстуальний підхід виявляє різні контексти, чинники того, що формує «право», норми, які його складають, і кладуться в основі судових рішень (зокрема і таких, які можна назвати неправовими (позаправовими)). Тому контекстуальний підхід є як методом, так і істотним чинником судового рішення.

Підходи до праворозуміння складно або неможливо піддати змістовній чи формальній уніфікації. Водночас, саме в правосудді проглядається потенціал узгодження та зняття колізій праворозуміння. Зумовлено практичною потребою прийняття певного рішення, такі колізії можуть зніматися шляхом вибору певного праворозуміння (його застосування) за допомогою визначення більшості прихильників до певного праворозуміння: праворозуміння суддів, які становлять більшість, вважається прийнятою і визначає зміст рішення.

За таких обставин доречніше говорити не так про «правильне», як про так би мовити «домінуюче», праворозуміння – якого, наприклад, дотримується більшість суддів у справі, приймаючи певне судове рішення. Так, для прикладу для аналізу візьмемо резонансне рішення Верховного Суду України 2004 року в справі за позовом «В. А. Ющенко до ЦВК». Можна стверджувати, що більшість суддів Суду виявили себе тими, кого можна вважати прихильниками так званого «широкого праворозуміння», за яким принципи права (у справі – виборчого права) уявлялися як «складова» права, а верховенство права, як принцип, зумовлює право суду визначати додаткові способи відновлення порушеного права (прав виборців).

У цьому зв’язку виникає питання про домінуюче праворозуміння. Це поняття згадується в сучасному українському правознавстві. Зокрема воно, в одній з інтерпретацій, визначається, як «особливе розуміння певного змісту права, що складається в суспільстві як найбільш впливове і поширене та визначає функціонування правових систем. Праворозуміння має суб'єктивний характер, оскільки кожний індивід, стикаючись із правом, сприймає його по-особливому, потім засобами аналізу та комунікації формуються загальні ідеї, на основі яких складається відносно загальне уявлення про право, що домінує в кожному конкретному суспільстві». Праворозуміння взагалі і домінуюче праворозуміння зокрема є динамічними явищами і перебувають під впливом принципу соціального детермінізму, що відображає соціальну зумовленість їх змісту». («Домінуюче праворозуміння у функціонуванні правових систем» (К. О. Шелестов, 2010).

Разом із тим, правосуддя, здійснюючись у формах судочинства, дозволяє узгоджувати різні праворозуміння – наприклад, «вузького», якого дотримується прокурор як «законник», так і «широкого», якого дотримується правозахисник. Такими чином на практиці здійснення правосуддя можливе практичне вирішення проблем антиномій підходів до праворозуміння.

Загалом предмет філософії правосуддя як частини філософії права, чий предмет ґрунтується на певному праворозумінні, зумовлений тим, що мається на увазі під явищем права і що саме відображає термін «право», визначаючи зміст поняття «правосуддя».

Суддя чи судді, які незгодні з певним рішенням більшості суддів, можуть викласти свої позиції в окремій думці (думках). Так відбувається «цивілізована боротьба праворозумінь» у здійсненні правосуддя.

2.                 У цьому зв’язку питання про колегіальність чи одноособовість розгляду й вирішення справ є питаннями, які мають істотне процесуальне значення для судового здійснення права. Колегіальність розгляду та вирішення справ зумовлена складністю, категорією справи, а також інстанцією суду, де вона розглядається. Що складнішим є питання справи, або що суспільно значиміші в ній питання вирішуються, й що вищою є судова інстанція, тим більшою є обгрунтованість її колективного розгляду.

        Колегіальність не лише створює необхідні умови для всебічного, критичного і повного дослідження матеріалів справи і справедливого її вирішення, підвищує авторитет органів правосуддя і прийнятих ними рішень, вироків, ухвал і постанов. Колегіальний розгляд також уможливлює вироблення та застосування різних підходів до застосування матеріального права. Зазначене відображається в окремих думках (які співпадають чи не співпадають із думкою більшості). Колегіальні судові рішення ухвалюються більшістю голосів суддів. Результат такого рішення залежить від уявлень більшості про те, яким має бути рішення, що, наприклад, відповідає закону і є обґрунтованим.

        У питаннях права (суду права) істотним є й значення прихильності більшості суддів до певного праворозуміння, в результаті чого може вироблятися певне домінуюче праворозуміння. Таким чином, умовно кажучи, «справедливість» рішення безпосередньо залежить від того, чи ухвалить його більшість.

Процесуальне законодавство України передбачає можливість викладу суддею окремої думки. Водночас доцільно закріпити законодавчо можливість для судді долучати до рішення, окрім окремої думки, що сходиться з думкою більшості, й особливу думку, що не сходиться з обґрунтуванням (мотивуванням) рішення чи його резолютивною частиною. Це відповідатиме принципу індивідуальної відповідальності судді в колегіальному вирішенні справи. В зв’язку з цим «розголошення висловлюваних у нарадчій кімнаті міркувань», які зафіксовані в окремих чи особливих думках, не доцільно регламентувати як порушення таємниці нарадчої кімнаті.

Доцільно законодавчо запровадити обов’язковість зазначення числа (кількості) суддів (народних засідателів, присяжних), які склали більшість у прийнятті судового рішення колегіально (проголосували «за» чи «проти» рішення). Це підкреслить публічність судового розгляду, виявить і зафіксує суперечності щодо застосування матеріального права.

 

Світлина: В. Бігун під час виступу на секції конференції





 

Statictics

Rambler's Top100

It is created
in studio

~~ <*))>< ~ fishdesign